Провадження № 2/641/1697/2016 Справа № 641/3553/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2016 року

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Ященко С.О.,

при секретарі судового засідання Ємельяненко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Комінтернівського районного суду м. Харкова цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про стягнення заборгованості за договором,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики від 10.02.2012 року в розмірі 55 000 грн. та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 10 лютого 2012 року між сторонами укладено договір позики грошових коштів, який посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_3 за № 461. Відповідно до вказаного договору позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 30 016 грн. Згідно умов договору позики повернення боргу повинно було здійснюватися шляхом повернення 1 072 грн. у строк до 10.03.2012 року, 1 072 грн. у строк до 10.04.2012 року та 27 872 грн. у строк до 10.05.2012 року. Відповідач ОСОБА_2 у порушення умов договору зобов'язання за договором належним чином не виконала, у визначений договором строк борг у повному обсязі не повернула. В зв'язку з прострочкою повернення суми боргу позивачем на підставі п. 7 договору нараховано пеню.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала, зазначила, що згідно поданого 15.08.2016 року розрахунку позивач просить стягнути з відповідача борг за договором позики у розмірі 26800грн. та штраф за період з 16.05.2012 року по 29.08.2012 року у сумі 28140грн.

Відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності, в якій ОСОБА_2, посилаючись на те, що про порушення свого права позивач дізнався 11.05.2012 року, а з позовом до суду звернувся тільки 20.04.2016 року, просить в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечує.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 10 лютого 2012 року укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_3 за № 461.

Відповідно до вказаного договору ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 30 016 грн. Згідно умов договору від 10.02.2012 року ОСОБА_2 зобов'язалась повернути отримані кошти частинами, а саме: 1 072 грн. у строк до 10.03.2012 року, 1 072 грн. у строк до 10.04.2012 року та 27 872 грн. у строк до 10.05.2012 року.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, якщо при цьому були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 належним чином свої зобов'язання не виконувала, у визначені договором строки погашення заборгованості не здійснила, внаслідок чого у відповідача перед позивачем склалась заборгованість.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09.03.2016 року по справі № 641/6819/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19.05.2016 року, встановлено, що неповернута сума боргу за договором позики від 10 лютого 2012 року складає 26 800, 00 грн.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідач просить застосувати до позовних вимог наслідки пропуску строку позовної давності.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Верховний Суд України у постанові від 06.11.2013 року по справі № 6-116цс13 зазначив, що, відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

Враховуючи, що з даним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 20.04.2016 року, трирічний строк звернення до суду ним пропущено.

Однак позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому він зазначає, що строк ним пропущено з поважних причин. Зокрема, вказує, що в забезпечення договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір застави автомобіля КОМБІ-В, договір посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_3 за № 463.

У зв'язку із невиконанням договору позики, до сплину трирічного терміна, 28.04.2015 року приватним нотаріусом ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на автомобіль, що був предметом договору застави. Виконавчий напис направлено для примусового виконання до Комінтернівського ВДВС.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09.03.2016 року по справі № 641/6819/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19.05.2016 року, виконавчий напис від 28.04.2015 року визнано таким, що не підлягає виконанню.

Після визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позивач одразу звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики.

Оцінивши доводи позивача в обґрунтування клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом про стягнення боргу, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності та поновлення ОСОБА_1 строк на звернення до суду з вимогами про стягнення боргу у розмірі 26800грн., оскільки позивач в межах трирічного строку позовної давності звертався до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, однак останній за рішенням суду визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Приймаючи до уваги, що відповідач зобов’язання з повернення позики у визначені строки не виконала, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу за договором позики від 10.02.2012 року у розмірі 26800грн.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов договору позивачем нараховано на підставі п. 7 договору штраф (пеню) у розмірі 1% за кожен день прострочення за період з 16.05.2012 року по 29.08.2012 року у сумі 28140грн.

Частина 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Враховуючи, що штраф (пеня) нарахована позивачем за період з 16.05.2012 року по 29.08.2012 року, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її стягнення з відповідача.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Питання про стягнення судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214, 215, 217, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду з вимогами про стягнення боргу у розмірі 26800грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 10.02.2012 року у розмірі 26800грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 415,60грн., а всього 27215 (двадцять сім тисяч двісті пятнадцять) грн. 60коп.

В решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Комінтернівський районний суд м. Харкова протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя ОСОБА_6