Справа № 344/6541/15-ц

Провадження № 2/344/1166/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої – судді Польської М.В.

при секретарі c/з ОСОБА_1.

з участю представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ПАТ «ВіЕйБіБанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором №2/08/16-05 від 21.07.2008 року в сумі 745 275.38грн.,-

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_5» (ПАТ «ВіейБі Банк») в травні 2015 року звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором №2/08/16-05 від 21.07.2008 року в сумі 27337.7 Євро (тіло та відсотки), комісію в сумі 5480.92грн., штрафні санкції – 45097.17грн.

15.06.2015 року позивач уточнив суму боргу (змінивши курс Євро на гривні) та просив про стягнення заборгованості за кредитним договором №2/08/16-05 від 21.07.2008 року в сумі 27337.7 Євро (тіло та відсотки), що еквівалентно по курсу НБУ на 24.03.2015р. – 25.411695грн., у сумі 694697.29грн., заборгованість по комісії в сумі 5480.92грн., штрафні санкції – 45097.17грн., що разом становить 745 275.38грн.

Представник позивача підтримала позовні вимоги.

Відповідач та його представник позов не визнали, просили також застосувати строки позовної давності, що сплили, в подальшому відповідач самостійно представляв свої інтереси в суді.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 21.07.2008 року між ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_5» (ПАТ «ВіейБі Банк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №2/08/16-05, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти в сумі 18000 Євро, що еквівалентно 137 700грн., під 14% річних, щомісячною комісією 0.1% річних – 137.7грн., терміном погашення до 20.07.2018 року (а.с.8-22, 30-32 т.1). Даним договором передбачено сплата коштів по графіку – 21 числа кожного наступного місяця, розділом 4 даного договору обумовлено відповідальність за неналежне виконання договору.

Особливими умовами даного договору (розділ 5) сторони передбачили те, що банк має право ініціювати зміну розміру % ставки, про що повідомляється позичальник не пізніше ніж за 10 днів до дати її застосування та надати проект додаткової угоди, а у випадку не погодження позичальником з розміром % ставки протягом 10 днів, він зобов’язаний повернути банку існуючу заборгованість та інші платежі за договором. У разі якщо позичальник не здійснив дій передбачених у разі відмови, новий розмір % ставки вважається таким, що погоджений .

При невиконанні чи неналежному виконанні позичальником зобов’язань, банк вправі направити вимогу про дострокове повернення кредитних коштів та інших платежів (п.5.2)

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов’язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке визначення розкриває сутність зобов’язання як правового зв’язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов’язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов’язання надано право, що кореспондує обов’язку першої. Обов’язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов’язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

У той самий час, згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов’язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

Як слідує з матеріалів справи, кредитор ініціював підвищення відсоткової ставки за даним кредитним договором – до 17% річних з 27.11.2008 року, тобто до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року N 661-VI, у зв’язку з чим позивачем направлено було відповідачу лист від 13.11.2008 року з додатковою угодою, та в разі відмови повернути кошти у повному обсязі (а.с.23, 25 т.1), який був отриманий відповідачем 22.11.2008 року (а.с.24 т.1). Належність підпису на повідомленні про вручення саме йому, відповідач заперечив, однак не клопотав проведення експертизи, про що було роз’яснення судом щодо таких прав. А тому такі доводи відповідача не підтверджені належним доказом оцінюються судом критично.

Разом з тим, відповідач суду підтвердив, що таку додаткову угоду дійсно бачив (без зазначення конкретної дати) та не підписав, бо не погодився на збільшення відсоткової ставки з 14% річних до 17% річних, але зазначив, що такий лист він не отримував (на поштовому повідомленні підпис не його, а підроблений невідомою особою), а саму додаткову угоду йому надав кредитор в приміщенні банку, а не надіслав поштою.

При цьому, як з’ясовано судом, при непогодженні нової відсоткової ставки, позичальник позичені кошти з нарахуваннями на час відмови з підписанням додаткової угоди до кредитного договору не повернув, хоча такі зобов’язання були узгоджені сторонами умовами кредитного договору, про що зазначено вище.

Оскільки свої зобов’язання за кредитним договором позичальник не виконував належним чином (оплата була періодично часткова до червня 2012 року), кредитор спочатку в березні 2015 року направив вимогу позичальнику про дострокове стягнення заборгованості (а.с.29 т.1), а потім звернувся 08.05.2015 року до суду з позовом.

Так, згідно розрахунку заборгованості ПАТ «ВіейБі Банк» станом на 24.04.2015 року заборгованість за кредитним договором складає 745 275.38грн., з яких: 27337.7 Євро, що еквівалентно по курсу НБУ на 24.03.2015р. – 25.411695грн., у сумі 694697.29грн. (тіло та відсотки), заборгованість по комісії в сумі 5480.92грн., штрафні санкції – 45097.17грн. (а.с.5-7, 55-57 т.1).

Судом також було витребувано у позивача інформацію про рух коштів позичальника по даному кредитному договору (а.с.105-240 т.1, а.с.1-238 т.2).

Заперечуючи позов представник відповідача та відповідач вказали, що позивач одразу з першого дня нараховував 17% річних, однак такі доводи спростовано розрахунком, і до 27.11.2008 року відсоткова ставка становила – 14% річних, заборгованості з початку дії зобов’язань за договором позичальник певний період не створював. Також, звернуто увагу суду стороною відповідача на те, що погашення, які здійснювались позичальником (за даними розрахунку - до червня 2012 року) не вірно зараховувались кредитором, тобто на відсотки і інші нарахування, а не тіло кредиту.

Однак, такі доводи спростовано доказами. Як встановлено умовами договору – п.2.5.5 черговість погашення зобов’язань визначена сторонами, а доводи сторони відповідача на порушення такої черговості є голослівними та не підтвердженими належними доказами. Експертизу на перевірку таких платежів та зарахувань, сторона що не погоджується з цим (відповідач), не заявляла.

Що стосується застосування представником відповідача та відповідачем строку позовної давності до всіх нарахувань, то слід зазначити наступне.

Як слідує з даних розрахунку останній платіж позичальник здійснив за період нарахування з 21.05-21.06.2012 року, тобто наступне зобов’язання виникло 21.07.2012 року, саме з цієї дати починається строк давності порушеного права кредитора. Позов подано до суду 08.05.2015 року, тобто в межах строку загальної позовної давності. При цьому слід зазначити і таке.

Щодо застосування відповідачами строків позовної давності щодо звернення позивача до суду з позовом, то відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» від 18.12.2009р. №14, встановивши що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Звідси вбачається, що суд має встановити першочергово підставність чи безпідставність позовних вимог, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв’язку з пропуском позовної давності, а у випадку недоведеності позову суд повинен відмовити у його задоволенні саме з цих підстав, і не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. В силу дії п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Саме таку правову позицію висловлено у справі № 6-116 цс 13 постанови Верховного Суду України від 06.11.2013 року.

Зважаючи на те, позов поданий в межах трьохрічного строку, вимоги позову щодо тіла кредиту, відсотків та комісії є обґрунтованими та строки позовної давності не пропущено.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача ОСОБА_3 про те, що строк позовної давності слід рахувати з 13.11.2008 року (вимога банку повернути кошти при не підписанні угоди про збільшення % ставки), оскільки як зазначалось вище, позичальник частково оплачував кредитні зобов’язання по травень 2012 року, а така вимога банку (а.с.23 т.2) не містила суму повернення всіх нарахувань в розумінні дострокового стягнення нарахованої суми заборгованості.

Щодо штрафних санкцій (неустойки) в сумі 45097.17грн. за період який зазначений представником позивача з 2008 року по 2015 рік, то згідно п.4.4 кредитного договору за неналежне виконання грошових зобов’язань передбачених.3.3.3 договору, якщо прострочення таких зобов’язань сталося більше ніж на 7 календарних днів, позичальник сплачує штраф у розмірі 20% від суми неналежно виконаного грошового зобов’язання, розрахований від суми невиконаних зобов’язань, а саме неповерненого кредиту та/або несплачених процентів та/або плати за обслуговування кредиту, строк виконання яких настав і які не були виконані на 8 календарний день прострочення такого виконання.

Отже, з 21.07.2012 року – строку виконання щомісячного зобов’язання, на 8-й день, тобто з 29.07.2012 року позивач мав право вимоги штрафних санкцій протягом строку спеціальної позовної давності в один рік.

Зважаючи на те, що відповідач подавав заяву щодо застосування позовної давності до всіх складових заборгованості, а також і застосовував норми ст..551 ЦК України, яка не передбачає обмеження в зменшенні такого нарахування в т.ч. до нуля, суд вважає, що вимоги про стягнення штрафу в сумі 45097.17грн. задоволенню не підлягають.

Відповідач також разом з запереченнями надав суду вимогу позивача датовану 17.10.2012 року про дострокове погашення кредиту в повному обсязі протягом 30 днів з моменту направлення такої вимоги (а.с.7 т.3). Тобто позивач змінив строк виконання всіх зобов’язань позичальника до 17.11.2012 року. Однак, зважаючи на викладене вище, та те, що суд застосував сплив строку з припиненням виконання зобов’язань позичальника, висновок суду при застосуванні кінцевого зміненого строку повернення кредиту позивачем, є таким же та незмінним щодо неустойки. А зважаючи на дату – 17.11.2012 року яку вважає відповідач кінцевою щодо строку повернення кредиту, то навіть з даної дати, загальна позовна давність до всіх платежів з поданням позову дол. суду 08.05.2015р. також не сплила, тому доводи відповідача не є вірними.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений тасвоєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов’язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз’яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Відповідно до п.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного, відповідно до ст.. 509, 510, 526, 530, 536, 543, 549, 610, 611, 626, 629, 1048, 1050, 1054 Цивільного Кодексу України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, жителя ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер – НОМЕР_1, на користь ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_5», м.Київ, вул.. Дегтярівська 27 Т, код ЄДРПОУ 19017842, заборгованість за кредитним договором №2/08/16-05 від 21.07.2008 року станом на 24.04.2015 року у розмірі 700178.19грн. (сімсот тисяч сто сімдесят вісім грн..19 коп.), з яких: 27337,70 Євро (двадцять сім тисяч триста тридцять сім євро 70 центів), що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 24.03.2015р. (25.411695 грн. за 1 Євро) складає 694697 грн. 29 коп. (шістсот дев’яносто чотири тисячі шістсот дев’яносто сім гривень 29 копійок) по тілу кредиту та відсотках, та комісія за РО в розмірі 5480,90 грн. (п’ять тисяч чотириста вісімдесят гривень 90 копійок).

У задоволенні решти заявлених вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, жителя ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер – НОМЕР_1, в спеціальний фонд Державного бюджету України з зарахуванням на рахунок 31214206700002, отримувач коштів УДКСУ в м. Івано-Франківську Івано-Франківської обл., код за ЄДРПОУ 37952250, банк отримувача ГУДКС України в Івано-Франківській області, код банку отримувача (МФО) 836014, код класифікації доходів бюджету 22030001, код ЄДРПОУ суду 02891693, судові витрати по сплаті судового збору 3654 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 12 серпня 2016 року.

Суддя Польська М.В.