Головуючий у 1 інстанції - Чучко В.М.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2010 року           справа №2а-14986/09/0570

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді:                                        Шаптали Н.К.

суддів апеляційного суду:                              Малашкевіча С.А., Блохіна А.А.

при секретарі судового засідання: Асєєвій Я.В.

з участю сторін: ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, інші сторони або їх представники до суду не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи сторони були належно повідомлені;

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Шахтарського міжрайонного управління юстиції, третя особа - Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», про визнання дій протиправними, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

11 вересня 2009 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Шахтарського міжрайонного управління юстиції, третя особа: Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання дій протиправними, а саме: відмови у наданні розстрочки та встановлення іншого способу і порядку виконання виконавчого провадження, визнання протиправною доручення до справи оцінки майна, яка не відповідає реальній вартості майна, відмова у частковому погашенні, відмова у призупиненні реалізації майна на час розгляду адміністративної справи та про зобов’язання не змінювати умови кредитного договору, визнання суми у розмірі 2100,00 грн. не належної до стягнення, визнати постанову від 27.01.2009 року № 16-409 незаконною, з урахуванням доповнень до позовної заяви (а.с.57,58).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Шахтарського міжрайонного управління юстиції, третя особа: Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання дій протиправними, відмовлено.

Позивач з даною постановою не погодився та подав апеляційну скаргу в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати, та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтована апеляційна скарга тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права. Вважає що судом не правильно встановлені обставини справи та не взяті до уваги важливі факти.

Колегія суддів заслухавши доповідача, сторін та представників, перевіривши матеріалами справи за апеляційною скаргою, вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.

До такого висновку колегія прийшла з огляду на наступне:

22.01.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладений договір кредиту № 153/11-03, відповідно до умов якого позивачу наданий кредит у розмірі 196 000,00 грн. строком повернення – не пізніше 05.01.2015 року.

У якості забезпечення виконання кредитних зобов’язань за наведеним кредитним договором, 22.01.2008 року між тими ж сторонами укладений договір застави № 1 автомобілю марки SUBARU OUTBACK, 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2 (надалі – Автомобіль), відповідно до якого позивачем наведений транспортний засіб переданий у заставу банку.

У зв’язку з невиконанням умов кредитного договору за заявою відповідача приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 09.01.2009 року вчинений виконавчий напис № 74 (далі – Виконавчий напис № 74) про звернення стягнення на автомобіль марки SUBARU OUTBACK, 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_2, для задоволення вимог Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»

Постановою від 27.01.2009 р. ВП №11034108 Відділом ДВС відкрито виконавче провадження з примусового виконання Виконавчого напису № 74 (відповідно до заяви третьої особи від 19.01.2009 року № 02-0010/87-1). Дана постанова неодноразово направлялася на адресу позивача, що підтверджується витягами з журналу реєстрації вихідної кореспонденції (№04-56 на 2009 рік), поштовими квитанціями, та реєстрами на відправлення рекомендованої кореспонденції.

Згідно акту від 10.02.2009 року, державному виконавцю не вдалося вручити ОСОБА_2 копію постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки останнього не було вдома, а тому копію постанови було залишено, як вказано в акті, «в дверях квартири»; дана обставина також не заперечується позивачем.

Наведену Постанову про відкриття виконавчого провадження 10.02.2009 року вручено виконавцем дружині позивача – ОСОБА_6, що підтверджується актом державного виконавця від 10.02.2009 р., та не заперечується позивачем.

Додатково позивач був ознайомлений з матеріалами виконавчого провадження 11.02.2009 року, про що свідчить його власний підпис на заяві про ознайомлення від 11.02.2009 року, що також підтверджене позивачем у судовому засіданні.

03.03.2009 року державним виконавцем складено Повідомлення державного виконавця про проведення виконавчих дій № 16-409, відповідно до якого ОСОБА_2 та банку необхідно з'явитися за зазначеною адресою 17.03.2009 року для здійснення виконавчих дій: арешту, опису та передачі Автомобіля представнику банку, яке направлене позивачу (витяг з журналу реєстрації вихідної кореспонденції (№04-56 на 2009 рік) за 03.03.2009 року, поштовою квитанцією).

Актом державного виконавця від 17.03.2009 року встановлено, що боржник (ОСОБА_2М.) на виклик не з'явився, автомобіль був відсутній, що є перешкодою для проведення виконавчих дій.

15.05.209 року постановою відповідача виконавче провадження з примусового виконання Виконавчого напису зупинене у зв’язку з розшуком Автомобілю, відправлення якого позивачу підтверджується реєстрацією у Журналі вихідної кореспонденції (№04-56 на 2009 рік).

30.06.2009 року у відповідності до акту опису й арешту майна проведений опис та арешт автомобілю, який переданий на відповідальне зберігання представнику банку, при цьому копії даного акту отримані в тому числі і позивачем, будь-яких зауважень від нього з цього приводу не надходило, що підтверджується відповідним написом виконавця у акті.          

30.06.2009 року постановою відповідача виконавче провадження поновлено; відправлення копії вказаної постанови підтверджується витягом з Журналу вихідної кореспонденції (№04-56 на 2009 рік).

30.07.2009 року постановою про призначення експерта, суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, державним виконавцем для здійснення оцінки Автомобілю призначений експерт – ОСОБА_7, який діє на підставі Сертифікату від 04.03.1996 року № 408, та свідоцтва про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів від 30.12.2004 року № 2030; відправлення постанови зареєстроване у Журналу вихідної кореспонденції (№04-56 на 2009 рік) – запис від 02.08.2009 року.

У відповідності до експертної оцінки, вартість Автомобілю складає 116 421,00 грн. без ПДВ. Копія вказаної оцінки отримана ОСОБА_2 07.09.2009 року, що підтверджується підписом на висновку про оцінку, за підписом позивача, що також підтверджено останнім у судовому засіданні, при цьому згідно до Журналу вихідної кореспонденції (№04-56 на 2009 рік) звіт експерта направлений на адресу позивача двічі: 07.08.2009 року та 01.09.2009 року.

26.10.2009 року відповідно до протоколу № 2362/4 з реалізації заставленого рухомого майна, що належить ОСОБА_2, Автомобіль реалізований третій особі.

Відповідно до постанови Відділу ДВС № 457/16-409 від 27.10.2009 р. Автомобіль знятий з обліку у ВРЕР м. Шахтарська при УДАЇ ГУМВСУ в Донецькій області, а постановою № 457/16-409/1 від цієї ж дати Автомобіль звільнений з-під арешту. Дані постанови направлені на адресу позивача, що підтверджується витягом з журналу реєстрації вихідної кореспонденції (№04-56 на 2009 рік), поштовими квитанціями, та реєстром на відправлення рекомендованої кореспонденції.

30.10.2009 року ключі від автомобілю передані новому власнику (акт державного виконавця від 30.10.2009 року).

В матеріалах виконавчого провадження також містяться заяви позивача від 02.07.2009 року та 27.10.2009 року, з проханням зупинити дії з реалізації Автомобілю у зв’язку з фінансовою кризою та направленням позову до Донецького окружного адміністративного суду, на що отримані відповіді (від 07.07.2009 року № Ж-214 та від 19.11.2009 року № 457/16-409), відповідно до якої державний виконавець з посиланням на норми ст.ст. 34, 35 Закону України «Про виконавче провадження» зазначив про відсутність підстав для зупинення провадження за наведених позивачем у заявах підстав.

Позивачем не оскаржувалися у адміністративному чи судовому порядку акти та/чи дії державного виконавця у межах виконавчого провадження з примусового виконання Виконавчого напису № 74 (окрім постанови про відкриття виконавчого провадження, при цьому станом на день розгляду справи наведена постанова судом не скасована та відповідні дії виконавця з цього приводу не визнані протиправними).

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.ст. 5, 7 Закону України «Про виконавче провадження», п. 2.1.2 Інструкції про проведення виконавчих дій від 15.12.1999 року № 74/5, основними обов’язками державного виконавця при примусовому виконанні виконавчих документів є: неупередженість, своєчасність, повнота вчинення виконавчих дій; законність і недопущення порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. Вказані обов’язки випливають зі ст. 19 Конституції, на підставі якої органи державної влади повинні діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.

За ст. 25 цього ж Закону державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.

Згідно ч. 1 ст. 33 вищевказаного Закону за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання. Тобто, Законом передбачене право виконавця та сторін виконавчого провадження звернутися до суду з заявою про зміну способу і порядку виконання відповідного судового рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що доводи позивача щодо незаконності відмови державного виконавця у здійсненні розстрочки виконання, а також встановленні іншого способу і порядку виконання виконавчого провадження є необґрунтованими, оскільки Законом «Про виконавче провадження» взагалі не передбачено право виконавця надавати розстрочку, чи змінювати спосіб і порядок виконання виконавчого провадження. При цьому вказаним Законом державний виконавець також не наділений правом вирішувати питання щодо здійснення відстрочки, розстрочки чи встановлення іншого способу і порядку виконання виконавчого документу. Можливість встановлення іншого способу і порядку виконання такого виду виконавчого документу як виконавчий напис нормами діючого законодавства не передбачено.

Статтею 34 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначені випадки, за якими повинно бути обов'язкове зупинення виконавчого провадження. При цьому Закон не передбачає обов'язкового зупинення виконавчого провадження у разі прийняття судом скарги на дії чи акти державного виконавця. Пункт 1 частини 1 статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що виконавче провадження може бути зупинено у разі прийняття скарги на дії державного виконавця.

У даному випадку у державного виконавця було право, а не обов'язок зупинити виконавче провадження на період розгляду даної судової справи.

У відповідності до норм ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації; при здійсненні опису та арешту майна боржник має право визначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу, при цьому Державний виконавець зобов’язаний задовольнити вимоги боржника, якщо вони не порушують інтересів стягувача і не ускладнюють виконання рішення (ст. 56).

Особливості звернення стягнення на заставлене майно встановлене приписами ст. 52 наведеного Закону, відповідно до яких стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя. У разі коли коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, виконавчий документ повертається стягувачу-заставодержателю в порядку, визначеному пунктом 6 частини першої статті 40 цього Закону (якщо у боржника відсутнє майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу, або майно, визначене виконавчим документом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними). Реалізація заставленого майна провадиться в порядку, встановленому цим Законом.

Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновки, щодо доводів позивача відносно протиправної відмови виконавця від часткового погашення, оскільки норми ст. 52 вказаного вище Закону, які є спеціальними у регулюванні питань зі звернення стягнення на предмет застави, не надають права державному виконавцю надавати боржнику можливість здійснити часткове погашення суми боргу.

Відповідно до ст. 57 Закону «Про виконавче провадження» для проведення оцінки, зокрема, транспортних засобів, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»; при цьому державний виконавець про оцінку арештованого майна повідомляє сторони, які мають право оскаржити оцінку майна до суду в 10-денний строк з дня отримання повідомлення.

За ст. 61 вказаного вище Закону реалізація арештованого майна здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між Державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах; спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги за незалежною оцінкою (ст. 66).

Тому не можна визнати дії державного виконавця по долученню до справи оцінки майна, яка не відповідає реальній вартості майна, оскільки Закон не надає права виконавцю здійснювати правовий чи будь-який інший аналіз оцінки майна, здійсненої експертом, в тому числі на предмет відповідності чи невідповідності такої оцінки реальній вартості майна.

Виходячи з положень ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» (відповідно до якої за відсутності авансування документи виконавчого провадження направляються простою кореспонденцією), на думку суду першої інстанції, виконавець вчинив залежні від нього дії по направленню документів виконавчого провадження на адресу позивача, оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження авансування витрат виконавця на направлення актів рекомендованою кореспонденцією, при цьому вказані документи зареєстровані в Журналі вихідної кореспонденції, а тому суд вважає підтвердженими факти направлення позивачу відповідних документів виконавчого провадження, з чим погоджується колегія суддів.

За таких обставин, враховуючи наведені норми законів, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції винесена законно та обґрунтовано та апеляційна скарга позивача не ґрунтується на законі та не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.

Керуючись ст.ст. 195, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 206 КАС України, колегія; –

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2009 року, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Шахтарського міжрайонного управління юстиції, третя особа: Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання дій протиправними, відмовлено – залишити без змін.

Ухвала набуває чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом місяця з дня виготовлення повного тексту ухвали, тобто з 31.05.2010 року.

Колегія суддів: