ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" серпня 2016 р. м. Київ К/9991/44516/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючого,

Ємельянової В.І.,

Кобилянського М.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційними скаргами Державної податкової служби України та територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_4 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної казначейської служби України, третя особа Державна податкова служба України про стягнення утриманого податку з доходів фізичних осіб,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2012 року ОСОБА_4 звернулася в суд з вказаним адмініс тративним позовом, в якому зазначала, що в порушення вимог статті 43 Закону України «Про статус суд дів» відповідачами утримано податок з вихідної допомоги, яку було їй виплачено при виході у відставку, а також утримано суму переплати довічного утримання за грудень 2010 року.

Просила визнати дії та бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області по утриманню податку з доходів фізичних осіб та переплати довічного грошового утримання неправомірними; стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області протиправно утриманий податок з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги в сумі 32 255,96 грн. та 3 122,67 грн. утриманої переплати довічного утримання за грудень 2010 року; зобов'язати Державну казначейську службу України провести фінансування видатків з Державного бюджету України для здійснення виплати спірних сум.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року позовну заяву в частині вимог про стягнення протиправно утриманих за переплачене довічне утримання за грудень 2010 року в сумі 3 122,67 грн. залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2012 року, позов задоволено частково: визнано незаконними дії та бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо утримання податку з доходів фізичних осіб в сумі 32 255,96 грн. з вихідної допомоги судді ОСОБА_4. У решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, Державна податкова служба України просила скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового про відмову у стягненні утриманого податку з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі постанови Верховної Ради України від 02 грудня 2010 року № 2764-VІ ОСОБА_4 31 грудня 2010 року звільнено з посади судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області у зв'язку з наданням заяви про відставку.

Відповідно до довідки територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області позивачу нараховано вихідну допомогу у розмірі 28 місячних заробітних плат в сумі 190 848 грн. У грудні 2011 року перераховано дану допомогу з якої утримано податок з доходів фізичних осіб в сумі 32 255,96 грн., а також зайво сплачене щомісячне грошове утримання за грудень 2010 року в сумі 3 122,67 грн. Таким чином виплачено вихідну допомогу в сумі 155 469,37 грн.

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій виходили з того, що виплата вихідної допомоги позивачу мала бути проведена без сплати податку з доходів фізичних осіб, а тому його утримання є неправомірним. Оскільки вимога про зобов'язання повернути незаконно утриманий податок звернута до неналежного відповідача, а також порушено процедуру повернення зайво сплачених коштів, то вона не підлягає задоволенню.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що ка саційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

На день звільнення позивача з посади судді була чинною стаття 43 Закону України «Про статус суддів» (згідно із підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» була чинною до 01 січня 2011 року).

Правило частини третьої статті 43 Закону України «Про статус суддів», за яким було передбачено виплату вихідної допомоги судді, який пішов у відставку без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку, було встановлено Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів».

Згідно з підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», який набрав чинності з 01 січня 2004 року, до загального місячного оподатковуваного доходу фізичної особи включалися доходи у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, нарахованих (виплачених) платнику податків відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору. До винятків зі складу зазначеного оподатковуваного доходу, встановлених пунктом 4.3 зазначеної статті цього Закону, суми отриманої суддею вихідної допомоги на підставі частини третьої статті 43 Закону України «Про статус суддів» не включалися.

Таким чином, положення статей 3, 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» прийняті пізніше порівняно з положеннями частини третьої статті 43 Закону України «Про статус суддів», і за загальним правилом дії норм права у часі саме вони підлягали пріоритетному застосуванню до оподаткування вихідної допомоги, виплаченої позивачу у зв'язку з його виходом у відставку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про систему оподаткування» ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільг щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Прикінцеві положення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» містять застереження, що у разі якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів, які містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону (пункт 22.2 статті 22).

Таким чином, положення статей 3, 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» є спеціальними у застосуванні до спірних правовідносин у порівнянні з частиною третьою статті 43 Закону України «Про статус суддів», оскільки на час їх виникнення саме Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначалися правила оподаткування будь-яких доходів фізичних осіб України, в тому числі і суддів.

Суди встановили, що нарахування вихідної допомоги судді та утримання з неї податку мали місце у грудні 2011 року.

З 01 січня 2011 року набув чинності Податковий кодекс, у підпункті 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 якого визначено, що винятки, передбачені цим підпунктом, не поширюються на виплату грошової (вихідної) допомоги при виході на пенсію (у відставку).

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 19 січня 2016 року у справі № 21-5300а15 щодо визнання дій неправомірними та стягнення незаконно утриманого податку, зробила правовий висновок, що вихідна допомога, яка виплачується судді, який пішов у відставку, підлягала та підлягає обов'язковому включенню до розрахунку загального місячного (річного) оподаткованого доходу.

Відповідно до статті 244-2Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України скасовує судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання неправомірними дій та бездіяльності територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо утримання податку з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги і ухвалює в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області незаконно утриманого податку в сумі 32 255,96 грн. та зобов'язання Державної казначейської служби України профінансувати відповідні видатки, судові рішення не оскаржуються у касаційному порядку, а відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

На підставі наведеного та керуючись статтями 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційні скарги Державної податкової служби України та територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2012 року в частині задоволення позовних вимог скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.

Судді: