КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.08.2009 № 05-5-47/24136
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів:
при секретарі:
представників сторін
- позивача: Терещенко С.В., дов.від 18.08.09 № 01-13/342,
- відповідача: Івженко С.С., дов.від 08.01.09 № 1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Дочірнього підприємства "Проектний інститут "Київський Промбудпроект" Державного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд"
на ухвалу Господарського суду м.Києва від 26.06.2009
у справі № 05-5-47/24136 (суддя
за позовом Дочірнього підприємства "Проектний інститут "Київський Промбудпроект" Державного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алігор Лтд"
про зобов"язання виконати дії та стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Дочірнє підприємство “Проектний інститут “Київський Промбудпроект” Державного акціонерного товариства “Будівельна компанія “УКРБУД” (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Алігор Лтд” (далі – відповідач) про зобов’язання виконати дії та стягнення заборгованості.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.09 № 05-5-47/24136 позивачеві було відмовлено у прийнятті позову в частині вимоги про зобов’язання відповідача прийняти виконані позивачем роботи, передбачені договором від 04.06.06 № 4152-Д1, шляхом підписання актів; в частині вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 597466,86 грн. повернуто позовну заяву без розгляду для дооформлення.
Ухвалу мотивовано тим, що позовні вимоги про зобов’язання відповідача прийняти виконані позивачем роботи шляхом підписання актів, непідвідомчі господарським судам України; позивачем не наведено обґрунтований розрахунок сум основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Не погодившись з винесеною ухвалою, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, а позовні матеріали направити до суду першої інстанції для розгляду.
Доводи скарги мотивовані тим, що переданий на вирішення суду спір є спором, який виник при виконанні господарського договору; в позовних матеріалах міститься обґрунтований розрахунок заявлених до стягнення сум основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.08.09 позивачеві відновлено пропущений строк на апеляційне оскарження ухвали від 26.06.09, розгляд справи призначено на 19.08.09.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи скарги та просив скасувати оскаржувану ухвалу.
Представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити без змін оскаржувану ухвалу, а апеляційну скаргу – без задоволення. У відзиві відповідач погоджується з висновком суду першої інстанції, що формулювання першої позовної вимоги позивача є встановленням факту, який має юридичне значення.
Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Частиною 2 ст.106 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи скарги, відзиву, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
На розгляд місцевого господарського суду передані позовні вимоги про зобов’язання виконати дії та оплатити виконані роботи, а саме: зобов’язання відповідача прийняти виконані позивачем роботи шляхом підписання актів здачі-приймання проектних робіт та оплатити їх.
З практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен постановити рішення. Ця вимога повинна носити правовий характер і бути підвідомчою суду.
Поняття “підвідомчість” розкривається через перелік категорій справ, які підпадають під юрисдикцію господарських судів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.
Вимоги, викладені позивачем в заяві, містять зобов’язання прийняти виконані роботи (підписати акти виконаних робіт), але не містять відомостей про фактичне виконання цих робіт, а також позивач не надає доказів того, що роботи дійсно виконані.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Отже, договори (правочини) носять вольовий характер, який проявляється у вільному від примусу з будь-яких органів та осіб виборі напрямку своєї поведінки щодо набуття прав та створення для себе обов’язків.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що акти виконаних робіт не мають ознак правочину в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України, а є лише документом, в якому здійснено технічну документальну фіксацію певних обставин.
Місцевий господарський суд правильно зазначив, що формулювання першої вимоги позивача, як прийняти виконані роботи, є встановленням факту, що має юридичне значення.
На відміну від норм Цивільного процесуального кодексу України (п. 4 ст. 254 і глава 37), якими передбачено можливість розгляду судами в порядку окремого провадження справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо підвідомчості таких спорів господарським судам.
Отже, категорія спорів щодо встановлення певних юридичних фактів у правовідносинах між юридичними особами не підлягає розгляду господарськими судами.
Враховуючи викладене вище, місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено у прийнятті позову в частині зобов’язання виконати дії шляхом підписання актів здачі-приймання проектних робіт на підставі п.1 ст.62 ГПК України.
Що стосується другої позовної вимоги про стягнення заборгованості за виконані роботи, то, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви без розгляду.
В частині 2 ст.54 ГПК України викладено вимоги щодо змісту позовної заяви. Так, одним з пунктів зазначено, що позовна заява повинна містити ціну позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову має підтверджуватися обґрунтованим розрахунком.
В оскаржуваній ухвалі судом зазначено, що розрахунок ціни позову наведено табличним методом, в якому присутні суми з від’ємним значенням.
Однак, з огляду на вимоги частини 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 ст.43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійснення позивачем нарахування сум і в разі, якщо їх обчислення помилкове – зобов’язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно. Якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали, суд витребовує їх у позивача.
Крім того, ознайомлення з доданими до позовної заяви матеріалами свідчить, що в розрахунку ціни позову від 12.06.09 № 01-13/250 є посилання і на положення договору, і на норми законодавчих актів (Цивільного та Господарського кодексів України), на підставі яких проводиться нарахування пені, інфляційних втрат, 3% річних, та періоди, за які проводяться дані нарахування.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали суду в частині повернення позовної заяви без розгляду для дооформлення.
Відповідно до ст.106 ГПК України у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про повернення позовної заяви справа передається на розгляд місцевого господарського суду.
За таких обставин позовні вимоги про стягнення заборгованості передаються на розгляд місцевого господарського суду.
Отже, ухвала Господарського суду міста Києва від 26.06.09 у справі № 05-5-47/24136 підлягає зміні.
Керуючись ст.ст.99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства “Проектний інститут “Київський Промбудпроект” Державного акціонерного товариства “Будівельна компанія “УКРБУД” задовольнити частково.
2. Ухвалу Господарського суду Господарського суду міста Києва від 26.06.09 у справі № 05-5-47/24136 змінити: п.1 резолютивної частини ухвали залишити без змін, п.2 – скасувати.
3. Матеріали справи № 05-5-47/24136 направити до Господарського суду міста Києва для розгляду в частині стягнення заборгованості.
Головуючий суддя
Судді
25.08.09 (відправлено)