КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 17.08.2009                                                                                           № 7/213

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Григоровича О.М.

 суддів:            Гольцової  Л.А.

          Рябухи  В.І.

 за участю секретаря

судового засідання

          Терещенко Я.О.

 за участю представників сторін:

 від позивача:        Крига Ю.О., представник, довіреність б/н від 13.07.2009;

 від відповідача:   Мицько Р.М., представник, довіреність № 162/10 від 26.12.2008;

 розглянувши  апеляційну скаргу Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 30.04.2009

 у справі № 7/213 (суддя Якименко М.М.)

 за позовом                               Закритого акціонерного товариства "Теодосія"

 до                                                   Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”

              

             

 про                                                   зобов"язання укласти договір

 

          постанова прийнята 17.08.2009, оскільки відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в засіданні суду 12.08.2009 оголошувалась перерва до 17.08.2009.

ВСТАНОВИВ:

           Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2009 у справі № 7/213 позов Закритого акціонерного товариства „Теодосія” до Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” про зобов’язання укласти договір задоволено повністю. Суд визнав договір № 06/08-БО поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання між відповідачем та позивачем укладеним з 01.10.2008 на умовах, які запропоновані позивачем в проекті договору.

          Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2009 Дочірня компанія „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (далі – ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України”) подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

          Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

          Зокрема, скаржник посилався, що постанова КМ України № 1729 „Про забезпечення споживачів природним газом” не містить прямої вказівки виключно ДК „Газ України” укладати договори на постачання природного газу, а також встановлює, що відповідач не є єдиним підприємством, яке реалізує цей газ на території України; спірний договір на постачання природного газу не заснований на державному замовленні, а тому відповідач не зобов’язаний укладати договір на постачання газу, як такий, що заснований на державному замовленні.

          Закрите акціонерне товариство „Теодосія” (далі – ЗАТ „Теодосія”) у відзиві на та представник в засіданні суду проти доводів апеляційної скарги ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” заперечував та просив рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2009 залишити без змін, а апеляційну скаргу ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” – без задоволення.

          Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

          Міністерством житлово-комунального господарства АР Крим 28.03.2008 видано ЗАТ „Теодосія” ліцензію серії АВ № 389714, строком дії до 2012 року з правом провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії (крім певних видів господарської діяльності у сфері теплопостачання, якщо теплова енергія виробляється на теплоелектростанціях, конгенераційних установах та установах з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел енергії).

          Позивач листом від 13.11.2008 № 833 направив на адресу відповідача для розгляду та підписання договір на поставку природного газу для вироблення теплової енергії населенню, бюджетним установам.

          ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” своїм листом від 20.11.2008 № 31/39-13250 відмовила в укладенні договору поставки природного газу в запропонованій ЗАТ „Теодосія” редакції та зазначила, що договори, в подальшому, можуть бути укладені виключно в редакції ДК „Газ України” за умови погашення заборгованості ЗАТ „Теодосія” за поставлений в минулі періоди природний газ.

          Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ЗАТ „Теодосія” зазначило, що ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” за відсутності на газовому ринку інших постачальників, які відповідно мають ресурс газу для потреб підприємств теплоенергетики в Україні, зобов’язана укласти договір на поставку газу із ЗАТ „Теодосія”.

          Однак, колегія суддів не може погодитись з позицією ЗАТ „Теодосія”, виходячи із наступного.

          Відповідно до п.2.2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729 „Про забезпечення споживачів природним газом” потреба в природному газі задовольняється для установ і організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, котелень, установлених на дахові та прибудованих, - з ресурсів імпортованого природного газу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

          Реалізація природного газу для задоволення потреб установ і організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, котелень, установлених на дахові та прибудованих, здійснюється дочірньою компанією "Газ України" та дочірнім підприємством "Газ-тепло" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", суб'єктами господарювання, що мають ліцензію на постачання природного газу за регульованим тарифом.

          Реалізація природного газу для задоволення потреб населення, як визначено в п.2.1 зазначеної вище постанови, здійснюється суб’єктами господарювання, що мають ліцензію на постачання природного газу за регульованим тарифом, за роздрібними цінами, встановленими Національною комісією регулювання електроенергетики.

          Таким чином, в постанові Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1729 „Про забезпечення споживачів природним газом” відсутні прямі вказівки щодо обов’язку ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” укладати договори на постачання природного газу з комунальними підприємствами.

          До того ж, пп. 5 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України „Про забезпечення споживачів природним газом” № 1729 визначено, що потреба в природному газі усіх категорій споживачів, зокрема установ і організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, крім визначених у підпунктах 1 і 2 пункту 2 цієї постанови задовольняється з ресурсів газу: Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", отриманих за зовнішньоекономічними контрактами та договорами купівлі-продажу; товариств (підприємств), утворених за участю Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", які закуповують природний газ за зовнішньоекономічними контрактами; суб'єктів господарювання, що здійснюють видобуток природного газу, крім обсягів газу, які згідно з абзацом першим підпункту 1 пункту 2 цієї постанови підлягають продажу Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України; інших постачальників газу, які закуповують газ за зовнішньоекономічними контрактами; отриманого з Марківського газоконденсатного родовища за зовнішньоекономічними контрактами (угодами).

Таким чином, як вбачається із зазначеного вище, та відповідно до ст.ст. 1, 6 Закону України „Про природні монополії” відповідач не є монополістом в сфері постачання природного газу для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів.

          Виходячи із змісту глави 20 ГК України, в основу формування договірних зобов’язань покладений принцип вільного волевиявлення, відповідно до якого вирішення судом неврегульованих умов, що виникли при укладенні договору, можливо лише за спільною згодою усіх сторін.

          Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надсилається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму, тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

          За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

          Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом (ч.1 ст. 187 ГК України).

          Згідно із п. 3 ст. 179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

          Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності. (ст. 13 ГК України).

          Оскільки договір, на укладенні якого наполягає ЗАТ „Теодосія”, не заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язковим для суб’єкта господарювання, а ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” не є монополістом в сфері постачання природного газу для потреб населення, то укладення такого договору для ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” не є обов’язковим.

          Крім того, ч. 2 ст. 67 ГК України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

          В силу положень ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

          Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що відповідно до ст.179 ГК України, постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1729 та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом, затверджених постановою НКРЕ від 25.08.2005 № 694, укладання договору на постачання природного газу між відповідачем та позивачем, є обов’язковим.

          Таким чином, оскільки запропонований позивачем проект договору на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання не заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання, а також відсутня пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для відповідача, крім того, проект договору не містить усіх істотних умов, то колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

          За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва 30.04.2009 у справі № 7/213 підлягає скасуванню. Прийняти нове рішення, яким в позові ЗАТ „Теодосія” відмовити.

          Судові витрати по справі, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на ЗАТ „Теодосія”.

          На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

           1. Апеляційну скаргу Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2009 у справі № 7/213 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2009 у справі № 7/213 скасувати.

3. В позові відмовити повністю.

          4. Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Теодосія” (98100, Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, вул. Володарського, 39-Б, пров. Корабельний, 29, код ЄДРПОУ 30689644) на користь Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. витрат, пов’язаних зі сплатою державного мита за подання апеляційної скарги.

          5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання п. 4 зазначеної постанови суду.

6. Справу № 7/213 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Григорович О.М.

 Судді                                                                                          Гольцова  Л.А.

                                                                                          Рябуха  В.І.

 18.08.09 (відправлено)