номер провадження справи 1/27/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.2016 Справа № 908/1904/16

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Василівкатепломережа” (71600, Запорізька область, Василівський район, м. Василівка, вул. Шевченка, буд. 85 А)

про стягнення 44 418 грн. 16 коп.

Суддя Немченко О.І.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: ОСОБА_1, директор, наказ № 33 від 23.06.2014 р.;

ОСОБА_2, довіреність б/н від 10.06.2015 р.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до господарського суду Запорізької області із позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства “Василівкатепломережа” пені у розмірі 3 327 грн. 73 коп., 3% річних в сумі 183 грн. 05 коп., 40 907 грн. 38 коп. інфляційних втрат.

Позов заявлено на підставі ст.ст. 526, 611, 625 Цивільного кодексу України та умов договору № 107/15-ТЕ-13 купівлі-продажу природного газу, укладеного між сторонами 24.11.2014 р. і обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача договірних зобов’язань щодо своєчасної оплати отриманого від позивача природного газу у період з січня по квітень 2015 р. та за жовтень 2015 р.

За результатами автоматизованого розподілу справ, справу № 908/1904/16 визначено до розгляду судді Немченку О.І., яким і було порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 02.08.2016 р. на 15 год. 30 хв., про що сторони були повідомлені належним чином.

Представник позивача в судове засідання 02.08.2016 р. не з’явився, відзив та витребувані документи не надав. Про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.08.2016 р. підтримала відзив на позовну заяву, в якому просила позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 248 грн. 46 коп. (шляхом зменшення пені в сумі 2 484 грн. 64 коп., згідно контррозрахунку відповідача, на 90%) та 130 грн. 39 коп. 3% річних. В іншій частині позову просить відмовити, враховуючи, що позивачем було неправильно зазначена дата визначення простроченої заборгованості, оскільки простроченою заборгованість вважається з 15-го числа наступного за поставкою місяцем, а не з 14-го, як розраховує позивач. Також, відповідач посилається на відсутність підстав для нарахування інфляційних втрат, оскільки найменший період визначення інфляційних є місяць, а враховуючи часткові проплати, прострочення складало кілька днів, а не місяць. Посилається на те, що прострочення здійснення платежів за спожитий природний газ виникло з об’єктивних причин. Просить суд прийти до уваги при розгляді справи та винесенні рішення відсутність збитків у позивача, фінансовий стан підприємства відповідача, розстрочення заборгованості споживачам теплової енергії, відсутність джерел покриття штрафних та фінансових санкцій.

При цьому, представник відповідача зазначила про те, що щодо розрахунку сплати відповідачем самої основної заборгованості, з урахуванням сум та дат цих проплат, сторони розбіжностей не мають, про що свідчить контррозрахунок заявлених до стягнення сум.

Враховуючи неявку представника позивача, для встановлення наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги та правильного вирішення господарського спору, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів відклала розгляд справи на 09.08.2016 р. на 16 год. 00 хв., про що сторони були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 09.08.2016 р. представники відповідача підтримали відзив на позовну заяву та надали оригінали платіжних документів (меморіальних ордерів) про здійсненні оплати за період з січня по травень 2015 р., про що у сторін відсутні розбіжності у датах, періодах та сумах проплат. Представники відповідача просили суд позов задовольнити частково, згідно контррозрахунку, зменшивши розмір пені.

Представник позивача в судове засідання 09.08.2016 р. не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

Про дату судового засідання відповідач був повідомлений належним чином відповідно до норми ст. 64 ГПК України.

В п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка представника позивача в судове засідання, належним чином повідомленого про розгляд справи, не перешкоджає вирішенню цього спору.

За заявою представників відповідача, розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

По закінченні судового засідання оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

24.11.2014р. між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавцем, позивачем у справі) та Приватним акціонерним товариством «Василівкатепломережа» (покупцем, відповідачем у справі) був укладений договір купівлі-продажу природного газу №1017/15-ТЕ-13 (надалі – договір).

Відповідно до п.1.1. договору, продавець зобов’язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Розділом другим встановлена кількість (обсяг) газу.

На виконання умов договору, протягом січня-квітня 2015р. та жовтня 2015 р., продавець передав, а покупець прийняв газ на загальну суму 1 352 430 грн. 94 коп.           Відповідачем вартість отриманого від позивача газу була повністю оплачена, але із прострочкою оплати, у зв’язку з чим, останній звернувся до суду із цим позовом.

Стягнення з відповідача на користь позивача пені за прострочення виконання грошового зобов’язання в сумі 3 327 грн. 73 коп., три проценти річних в сумі 183 грн. 05 коп. та інфляційних втрат в сумі 40 907 грн. 38 коп. було предметом судового позову у цій справі.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, на підставі наступного:

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. (Аналогічна норма міститься і у ст. 526 Цивільного кодексу України.). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, правовідносини сторін були врегульовані договором № 11017/15-ТЕ-13 купівлі-продажу природного газу від 24.11.2014 р.

Відповідно до п. 3.3 договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється атом приймання-передачі газу.

Згідно з п. 3.4 договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов’язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов’язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

На виконання умов договору, позивач з січня по квітень 2015 року та у жовтні 2015 року передав відповідачу природний газ на суму 1 352 430 грн. 94 коп., що підтверджується актами приймання передачі природного газу за відповідні місяці (акт від 31.01.2015 р. на суму 443 288 грн. 58 коп., акт від 28.02.2015 р. на суму 352 677 грн. 53 коп., акт від 31.03.2015 р. на суму 273 515 грн. 45 коп., акт від 30.04.2015 р. на суму 25 328 грн. 78 коп., акт від 31.10.2015 р. на суму 257 620 грн. 60 коп.).

Щодо актів приймання-передачі газу, сторони не мають заперечень та розбіжностей щодо визначених в них обсягах та сумах. .

Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.           Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місцем поставки газу.

Відповідач вказану суму заборгованості за зазначений період сплатив, що підтверджуються матеріалами справи та не заперечується позивачем, однак, із прострочкою.

Враховуючи оплату відповідачем позивачу заборгованості із простроченням, позивач просить стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд погоджується із тим, що відповідачем основна заборгованість була сплачена несвоєчасно, однак не погоджується із розрахунками позивача щодо періоду виникнення простроченої заборгованості та сумами нарахованих пені та 3% річних, а також, щодо нарахування інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням строку, вказаного у п. 6.1 договору, необхідність відліку часу прострочення за газ, спожитий у січні 2015 р. і оформлений актом приймання-передачі від 31.01.2015 р. на суму 443 288 грн. 58 коп. – виникає з 15.02.2015р., за газ, спожитий у лютому 2015 р. і оформлений актом приймання-передачі від 28.02.2015 р. на суму 352 677 грн. 53 коп. – виникає з 15.03.2015р., за газ, спожитий у березні 2015 р. і оформлений актом приймання-передачі від 31.03.2015 р. на суму 273 515 грн. 45 коп. – виникає з 15.04.2015 р., за газ, спожитий у жовтні 2015 р. і оформлений актом приймання-передачі від 31.10.2015 р. на суму 257 620 грн. 60 коп. – виникає з 15.11.2015р.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 р. N 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2 договору встановлено обов’язок сплати відповідачем позивачу пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, у разі не виконання п. 6.1 договору.

Як роз'яснено в п. 1.9 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Зазначене правило не було дотримано позивачем при здійсненні розрахунку сум пені, у зв’язку із чим розрахунок суми пені позивача судом визначено частково невірним. Із арифметичними помилками є і контр розрахунок відповідача.

З урахуванням здійсненого судом перерахунку суми пені за допомогою ІПС «Законодавство», беручи до уваги вищевикладені обставини щодо виникнення спірного боргу, умови договору, суми простроченого боргу, що існували протягом розрахункового періоду, правильно визначені дати початку нарахування та дати закінчення нарахування сум пені, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені є правомірними в розмірі 2 485 грн. 85 коп.

При цьому суд частково задовольняє клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені, та на підставі п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір пені на 50%, до 1 242 грн. 93 коп., з урахуванням наступного:

Пунктом 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та наявність інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно п. 2.4 Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 року розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду. У вирішенні пов’язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», а також в абзацах першому - четвертому п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України».

Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як встановлено судом, відповідачем допущене незначне прострочення виконання своїх зобов’язань з оплати отриманого природного газу у спірному періоді, до того ж з об’єктивних причин, а не з вини відповідача.

Згідно наданих відповідачем пояснень та доказів, відповідач зобов’язаний здійснювати постачання теплової енергії незалежно від зовнішніх факторів, тому що його господарська діяльність направлена на забезпечення життєдіяльності міста, а саме: Приватне акціонерне товариство «Василівкатепломережа» є єдиним підприємством, розташованим на території м. Василівка Запорізької області, яке здійснює виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а також надає послуги з централізованого опалення населенню на території міста. Відповідно до затверджених видів діяльності, підприємство використовує природний газ виключно на виробництво теплової енергії. Специфіка роботи підприємства полягає в тому, що основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста, які мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію. На сьогоднішній день підприємство не має права припинити надання послуг з централізованого опалення населенню. Відключення окремих боржників з числа населення, які мешкають у житловому фонді територіальної громади, є неможливим, так як суперечить вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», Правилам користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198, наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 «Про затвердження Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання».

Відповідач зобов’язаний постійно, в необхідній кількості, виробляти теплову енергію та поставляти її населенню, не дивлячись на наявність у них дебіторської заборгованості за вже отримані комунальні послуги, що призводить до порушення термінів та обсягів плати за надані підприємством комунальні послуги і в свою чергу призводить до порушення термінів оплати по зобов'язанням підприємства за спожитий природній газ.

На сьогоднішній день відповідач перебуває в тяжкому фінансовому становищі, станом на 01.07.2016 року заборгованість споживачів - населення перед відповідачем складає 899 277 тис. грн., що підтверджено довідкою.

Фактичний дохід від виробничої діяльності підприємство отримує лише після 100% сплати споживачів за отримані послуги і тільки після цього у підприємства з'являються обігові кошти, якими можливо провести своєчасний розрахунок з контрагентами, у тому числі і за спожитий природний газ.

До того ж. слід зазначити, що станом на 16.11.2015 р., відповідач повністю погасив основну заборгованість за отриманий у січні-квітні 2015 р. та у жовтні 2015 р. природний газ. Отже, відповідач вживав всіх можливих заходів до виконання зобов'язання.

Враховуючи вищевикладені обставини, специфіку діяльності підприємства відповідача, та його фінансовий стан, ступінь його вини у несвоєчасному виконанні зобов’язань, незначне порушення строків оплати, суд дійшов до висновку про часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру пені на 50%, і стягнення з останнього на користь позивача 1 242 грн. 93 коп. пені.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз'яснено в п. 1.9 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Це ж стосується і 3% річних.

З урахуванням здійсненого судом перерахунку сум інфляційних втрат та 3% річних, за допомогою ІПС «Законодавство», з урахуванням рекомендацій Вищого господарського суду України щодо нарахування річних та інфляційних, беручи до уваги вищевикладені обставини щодо виникнення спірного боргу, умови договору, суми простроченого боргу, що існували протягом розрахункового періоду, правильно визначені дати початку нарахування та дати закінчення нарахування сум, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 133 грн. 66 коп., а у задоволенні інфляційних втрат суд відмовляє повністю.

При цьому, суд враховує, що пунктом 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, не відповідає вищевикладеним вимогам, оскільки найменший період визначення інфляційних втрат є місяць, а враховуючи часткові проплати, прострочення складало кілька днів, а не місяць.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат є невірним.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов’язані вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, та стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 1 242 грн. 93 коп., 3% річних в сумі 133 грн. 66 коп.

В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, як у безпідставно заявлених.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір відноситься на сторони пропорційно розміру задоволених вимог (з урахуванням правомірно заявленої до стягнення суми пені).

Керуючись ст. ст. 22, 33, 44, 49, 82, п. 3 ст. 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Василівкатепломережа” (71600, Запорізька область, Василівський район, м. Василівка, вул. Шевченка, буд. 85 А, код 05541137) на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код 20077720) 1 242 (одна тисяча двісті сорок дві) грн. 93 коп. пені, 133 (сто тридцять три) грн. 66 коп. 3% річних та 81 (вісімдесят одна) грн. 27 коп. судового збору. Видати наказ.

3.          В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено і підписано « 11» серпня 2016 року.

           Суддя О.І. Немченко