Справа № 344/17672/15-ц

Провадження № 2/344/2316/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2016 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Домбровської Г.В.,

при секретарі с/з: ОСОБА_1,

за участю представника Позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ТОВ «Карпатська нафтова компанія» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, –

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпатська нафтова компанія» (надалі – також «Позивач», ТОВ «Карпатська нафтова компанія») звернулося до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_4 (надалі – «Відповідач 1»), ОСОБА_5 (надалі – «Відповідач 2») про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року, вчиненого між ОСОБА_5 в особі ОСОБА_6 та ОСОБА_4, який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано у реєстрі за № 2148.

Представник Позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений між ОСОБА_5 в особі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року є, на думку Позивача, недійсним, оскільки насправді даний договір був спрямований не на реальне настання правових наслідків, а саме – купівля-продаж земельної ділянки, – а був ними вигаданий з метою невиконання майбутнього рішення суду, прийнятого за результатами розгляду цивільного позову ТОВ «Карпатська нафтова компанія» в рамках відповідного кримінального провадження, в якому ОСОБА_5 оголошено підозру.

Крім того, як зазначив в судовому засіданні представник Позивача, про фіктивність оскаржуваного правочину свідчить також той факт, що продавець ОСОБА_5 та покупець ОСОБА_4 є родичами між собою, а також те, що ОСОБА_4 є особою1995 року народження і не має самостійного доходу, який вона могла б спрямувати на придбання відповідної земельної ділянки.

В судовому засіданні представник Позивача також покликався на те, що оскаржуваний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року було укладено на час дії арешту на дану земельну ділянку, який було накладено слідчим суддею за результатами розгляду клопотання слідчого в рамках відповідного кримінального провадження.

Відповідач 1 – ОСОБА_4, – в судове засідання повторно не з’явилася, явку уповноваженого представника до суду не забезпечила, про дату та час судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими конвертами з кореспонденцією суду, які направлялися на адресу зареєстрованого у встановленому порядку місця проживання Відповідача 1 та повернулися на адресу суду з відміткою поштового органу «за закінченням терміну зберігання», що відповідно до процесуального закону вважається належним способом повідомлення сторони у цивільній справі.

Частиною 4 статті 169 ЦПК України визначено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Представник Відповідача 2 – ОСОБА_5, – в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, та просила відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов.

Зокрема, як зазначила представник Відповідача 2, оскаржуваний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року повністю відповідає вимогам чинного цивільного законодавства України та спрямований на реальне настання правових наслідків, які ним передбачені. На момент укладення оскаржуваного договору сторонами було виконано всі істотні умови договору, здійснено продаж за ринковою вартістю, досягнуто реальних наслідків, які передбачаються для такого виду договорів.

На думку представника Відповідача 2, укладення між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 18 грудня 2015 року Договору купівлі-продажу земельної ділянки по вул. Вагилевича, 2а в м. Івано-Франківську жодним чином не порушує прав чи інтересів ТОВ «Карпатська нафтова компанія», оскільки Позивач не є стороною оскаржуваного правочину, ніколи не був власником спірної земельної ділянки, а всі його обґрунтування щодо порушення прав ТОВ «Карпатська нафтова компанія» внаслідок укладення даного правочину зводяться, як вказала представник Відповідача 2, виключно на припущеннях про можливе задоволення цивільного позову в рамках відповідного кримінального провадження.

Представник Відповідача 2 також звернула увагу на те, що ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку в рамках відповідного кримінального провадження було оголошено в судовому засіданні 18 грудня 2015 року о 15 год. 12 хв., тоді коли оскаржуваний договір було посвідчено приватним нотаріусом 18 грудня 2015 року о 13 год. 57 хв., і станом на вказаний час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не існувало жодних заборон щодо відчуження земельної ділянки по вул. Вагилевича, 2а в м. Івано-Франківську.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представника Позивача, представника Відповідача 2, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, ОСОБА_8 встановлено наступне.

18 грудня 2015 року між ОСОБА_5 (Продавець), від імені якого на підставі довіреності діє ОСОБА_6, та ОСОБА_4 (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за № 2148 (надалі – також «Договір купівлі-продажу земельної ділянки», «оскаржуваний договір»).

Відповідно до пункту 1 Договору купівлі-продажу земельної ділянки предметом даного договору є земельна ділянка площею 0,0308 га, яка розташована на вул. Вагилевича, 2а в м. Івано-Франківську, кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:05:001:0292.

Згідно з пунктом 4 Договору купівлі-продажу земельної ділянки купівлю-продаж зазначеної земельної ділянки сторони здійснили за 31 154,20 грн., які представник Продавця одержала повністю від Покупця під час підписання цього договору. Підписання цього договору буде свідчити про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню представника Продавця і Покупця та про одержання представником Продавця повного розрахунку за продану земельну ділянку і відсутність матеріальних претензій до Покупця.

Враховуючи вищевикладене, посилаючись на недійсність Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року, ТОВ «Карпатська нафтова компанія» звернулося до суду з даним цивільним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року, вчиненого між ОСОБА_5 в особі ОСОБА_6 та ОСОБА_4, який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано у реєстрі за № 2148.

В якості правових підстав заявлених позовних вимог в даній цивільній справі Позивачем зазначено відсутність наміру у сторін оскаржуваного договору на реальне настання наслідків за даним договором (фіктивність правочину); укладення оскаржуваного договору на час чинності арешту на спірну земельну ділянку.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України (надалі – «ЦК України») визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, за змістом якого відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підстави недійсності правочину визначено статтею 215 ЦК України.

Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом частини 1 статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правові наслідки фіктивного правочину визначено статтею 234 ЦК України.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Із законодавчого визначення фіктивного правочину, яке міститься у частині 1 статті 234 ЦК України, випливає, що його ознаками є: 1) наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін; 2) відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які обумовлювалися у цьому право¬чині. Тобто, має місце лише імітація правочину. У діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину – спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин. Фіктивний правочин може бути укладений у протизаконних цілях або без таких цілей. Фіктивний правочин є нікчемним, оскільки особи, що вчиняють його, не мають на ува¬зі і не бажають настання правових наслідків, які могли б виникнути внаслідок здійснення правочину такого типу.

Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_8 України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. ОСОБА_8 необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний».

Суд також звертає увагу на те, що в розумінні вимог цивільного законодавства України фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

В той же час, позивач, який звертається до суду з вимогою про визнання правочину недійсним у зв’язку з його фіктивністю, повинен довести відсутність в усіх учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

При цьому, для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша – намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути визнано фіктивним.

Враховуючи вищевикладене, Суд звертає увагу на те, що жодних належних доказів, які б свідчили про фіктивність (тобто від¬сутність у обох його сторін дійсного наміру створити наслідки, які обумовлювалися у цьому право¬чині) правочину – договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року, – представником Позивача не надано.

Так, як підтверджується матеріалами справи (а.с 137) ОСОБА_4 є родичкою ОСОБА_5, який є її дядьком (рідним братом матері).

Відповідно до відомостей, наданих Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області за №1226/9/09-19-10-01-14 від 10 червня 2016 року (а.с. 161-162) в період з 01.01.2015 року по 31.03.2016 року ОСОБА_4, ІПН НОМЕР_1, отримала сукупний дохід (без вирахування сум оподаткування) у 2894,29 грн.

Згідно з пунктом 4 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року купівлю-продаж зазначеної земельної ділянки сторони здійснили за 31 154,20 грн., які представник Продавця одержала повністю від Покупця під час підписання цього договору.

При цьому, відповідно до наданого Позивачем ОСОБА_9 про експертну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 0,0308 га, що розташована за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вулиця Вагилевича І., 2а від 27 січня 2015 року (а.с. 18-58) ринкова вартість земельної ділянки загальною площею 0,0308 га, що розташована за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вулиця Вагилевича І., 2а станом на дату оцінки (без ПДВ) становить 154 400,00 грн.

На думку представника Позивача, наявність родинних зв’язків між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_4, вік ОСОБА_4 у 20 років (станом на час укладення оскаржуваного договору) відсутність у неї достатнього доходу для придбання земельної ділянки, умисне заниження сторонами правочину вартості спірної земельної ділянки до 31 154,20 грн. є обставинами, які свідчать про фіктивність оскаржуваного договору.

В той же час, самі по собі такі відповідні посилання Позивача не свідчать про фіктивність оскаржуваного правочину.

Так, чинне законодавство України не містить заборони щодо укладення цивільно-правових договорів між родичами будь-якого ступеню споріднення, а наявність родинних зв’язків між учасниками правочину саме по собі не може вважатися обставиною, яка свідчить про фіктивність укладеного між ними правочину (за відсутності інших належних доказів протилежного).

Відсутність у особи (яка не є державним службовцем або особою, щодо якої чинне законодавство містить певні вимоги стосовно відповідності одержаних нею доходів здійсненим видаткам) самостійного доходу також не є підставою для обмеження її конституційних прав на укладення правочинів та придбання майна у власність. І сама по собі відсутність такого доходу не є підставою для висновку про фіктивність укладеного такою особою правочину, в якому ціна договору перевищує розмір отриманого нею у відповідному періоді доходу.

Стосовно посилання представника Позивача на заниження сторонами оскаржуваного договору вартості відчужуваної земельної ділянки, Суд вважає за необхідне зазначити про те, що належних доказів на підтвердження даної обставини ОСОБА_8 не надано.

Так, ОСОБА_9 про експертну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 0,0308 га, що розташована за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вулиця Вагилевича І., 2а (а.с. 18-58), відповідно до якого ринкова вартість земельної ділянки загальною площею 0,0308 га, що розташована за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вулиця Вагилевича І., 2а станом на дату оцінки (без ПДВ) становить 154 400,00 грн., – датовано 27 січня 2015 року, тоді коли оскаржуваний договір купівлі-продажу земельної ділянки було укладено сторонами 18 грудня 2015 року (тобто, майже через 11 місяців після дати оцінки).

Доказів ринкової вартості спірної земельної ділянки станом на 18 грудня 2015 року (тобто на день її відчуження) Позивачем ОСОБА_8 надано не було.

За таких обставин посилання представника Позивача на заниження відповідачами ціни оскаржуваного договору є необґрунтованими.

Жодних інших належних доказів, які б свідчили про фіктивність Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року, представником Позивача суду на надано, а ОСОБА_8 таких обставин не встановлено.

При цьому, як випливає зі змісту пункту 4 Договору купівлі-продажу земельної ділянки купівлю-продаж зазначеної земельної ділянки сторони здійснили за 31 154,20 грн., які представник Продавця одержала повністю від Покупця під час підписання цього договору. Підписання цього договору буде свідчити про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню представника Продавця і Покупця та про одержання представником Продавця повного розрахунку за продану земельну ділянку і відсутність матеріальних претензій до Покупця.

Стосовно посилання представника Позивача на наявність кримінального провадження та чинність арешту на спірну земельну ділянку станом на час укладення оскаржуваного договору, Суд звертає увагу на наступне.

Так, як підтверджується матеріалами справи, 20 липня 2015 року за заявою ТОВ «Карпатська нафтова компанія» до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне правопорушення щодо знищення майна ТОВ «Карпатська нафтова компанія», правова кваліфікація – ч.2 ст. 194 Кримінального кодексу України.

Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2015 року у справі № 344/17475/15-к було задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зокрема, на земельну ділянку кадастровий номер №2610100000:05:001:0292 за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Вагилевича І., 2а.

Як підтверджується матеріалами справи та відповідно до листа Слідчого управління ГУ НП в Івано-Франківській області № 7111/108/24-2016 від 14 липня 2016 року в рамках кримінального провадження № 12015090000000183 ТОВ «Карпатська нафтова компанія» 24.09.2015 року заявлено цивільний позов до ОСОБА_5 на суму 1 383 333,00 грн.

Відповідно до відомостей з веб-сайту Міністерства внутрішніх справ (а.с. 13) ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, перебуває в розшуку.

В той же час, Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що земельна ділянка кадастровий номер №2610100000:05:001:0292 за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Вагилевича І., 2а є об’єктом відповідного кримінального правопорушення, або визнана речовим доказом в рамках даного кримінального провадження.

Крім того, ОСОБА_8 не надано доказів на підтвердження того, що в рамках кримінального провадження № 12015090000000183 ОСОБА_5 у встановленому чинним кримінальним процесуальним законом оголошено підозру або рішенням суду його було визнано винним у вчиненні відповідного злочину.

При цьому, відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відтак, наявність самого внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 12015090000000183, в рамках якого заявник ТОВ «Карпатська нафтова компанія» особою, винуватою у вчиненні злочину вважає ОСОБА_5, не може слугувати підставою для обмеження ОСОБА_5 у правомочностях розпоряджатися своєю власністю.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку про те, що сам факт існування кримінального провадження № 12015090000000183 не може слугувати підставою для висновку про фіктивність Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року.

Щодо чинності арешту на спірну земельну ділянку під час укладення оскаржуваного договору, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як підтверджується матеріалами справи (а.с. 111-112), факт укладення Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року посвідчувався приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 18 грудня 2015 року о 13 год. 57 хв. 20 с. (а.с. 112).

Згідно з Витягом за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об’єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 111), станом на 18 грудня 2015 року о 13 год. 56 хв. 24 с. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не існувало заборон щодо відчуження земельної ділянки по вул. Вагилевича, 2а в м. Івано-Франківську.

При цьому, як випливає зі змісту Журналу судового засіданні у справі №344/17475/15-к від 18 грудня 2015 року, Ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2015 року у справі № 344/17475/15-к, якою було накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зокрема, на земельну ділянку кадастровий номер №2610100000:05:001:0292 за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Вагилевича І., 2а., – було оголошено слідчим суддею о 15 год. 12хв. 48 с., тобто вже після укладення оскаржуваного договору.

Належних доказів, які б спростовували вищевказану обставину, представником Позивача не надано, а ОСОБА_8 таких обставин не встановлено.

Таким чином, посилання представника Позивача на чинність арешту спірної земельної ділянки станом на час укладення оскаржуваного договору є безпідставними.

Крім того, Суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зі змісту вищевказаної норми випливає, що звернутися до суду із вимогою про визнання правочину недійсним може сторона правочину або інша заінтересована особа.

За змістом частини 1 статті 3 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

Відтак, звертаючись до суду з позовом про визнання правочину недійсним, особа (позивач), яка не є стороною оскаржуваного договору, повинна довести порушення свого права саме даним правочином та фактом його укладення.

При цьому, права (законні інтереси) такої особи повинні бути порушені станом на момент укладення такого договору, а не в майбутньому при виконанні цього договору.

Крім того, порушене право повинно існувати як наслідок укладення самого договору (на момент його укладення), а не бути наслідком подальшої реалізації (виконання умов) такого договору.

Обґрунтовуючи наявність ознак порушеного права ТОВ «Карпатська нафтова компанія» внаслідок укладення між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року, представник Позивача посилався на те, обставина укладення такого договору та переходу права власності на спірну земельну ділянку до Відповідача 1, унеможливить виконання майбутнього рішення в цивільному позові, який заявлено ТОВ «Карпатська нафтова компанія» до ОСОБА_5 в рамках кримінального провадження № 12015090000000183, на суму 1 383 333,00 грн.

Відтак, фактично, в спірних правовідносинах Позивач посилається на порушення свого права внаслідок можливої відсутності, за його твердженням, достатніх засобів на погашення ОСОБА_5 перед Позивачем заборгованості за рішенням суду, яке буде прийнято в майбутньому за результатами розгляду цивільного позову ТОВ «Карпатська нафтова компанія» в рамках кримінального провадження.

В той же час, в даній цивільній справі Позивач повинен довести факт порушення його права внаслідок укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу земельної ділянки саме станом на момент укладення даного договору, а не в майбутньому.

Крім того, станом на даний час посилання на можливе судове рішення про задоволення цивільного позову ТОВ «Карпатська нафтова компанія» в рамках кримінального провадження містить виключно характер припущень, що не відповідає вимогам частини 4 статті 60 Цивільного процесуального кодексу України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку про те, що ТОВ «Карпатська нафтова компанія» не доведено факту порушеного права внаслідок укладення між ОСОБА_5 в особі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано у реєстрі за № 2148, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; а згідно з частинами 1 та 3 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Проаналізувавши доводи представників сторін, вимоги чинного законодавства України, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, Суд дійшов висновку про те, що представником Позивача не доведено та не надано суду належних доказів на підтвердження існування підстав для визнання оскаржуваного Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року недійсним, а, відтак, в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, відповідно до статей 3, 202, 203, 215, 234, 547, 553, 626, 627 Цивільного Кодексу України, статей 15,16 ЦПК України, керуючись ст. ст. 213, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ТОВ «Карпатська нафтова компанія» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення

Суддя Домбровська Г.В.