УКРАЇНА
Господарський суд
Чернігівської області
14000, м. Чернігів телефон канцелярії
проспект Миру, 20 7-99-18
Іменем України
РІШЕННЯ
28 липня 2006р. Справа № 12/115/4/3
За позовом: Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” 03035, м. Київ, вул. Урицького, 45 |
До відповідачів: Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Чернігівгаз” 14021, м. Чернігів, вул. Любецька, 68 |
про стягнення 7 524 838 грн. 96 коп. |
Суддя Л.М.Лавриненко
ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:
Від позивача: Клименко Р.В. - головний юрисконсульт, довіреність № 318/102 від 29.12.2005р.
Від відповідача: Кулик Н.В. - головний бухгалтер, довіреність № 18/584 від 05.04.2006р., Томилко М.М. –юрисконсульт, довіреність № 18/408 від 10.03.2006 року були присутні в судовому засіданні 05.07.2006 року.,
Конотопець Т.П. –головний бухгалтер, довіреність № 18/2012 від 27.12.2005 року., була присутній в судовому засіданні 19.07.2006 року.,
Ярова А.А. –заступник голови правління з економіки та фінансів, довіреність № 18/294 від 07.02.2006 року., Матвієнко Т.В. –юрисконсульт, довіреність № 18/1963 від 27.12.2005 року.,
Рішення приймається після оголошених в судовому засіданні перерв, з 05.07.2006 року по 19.07.2006 року, з 19.07.2006 року по 25.07.2006 року та з 25.07.06р. по 28.07.2006р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
СУТЬ СПОРУ:
Позивачем було подано позов про стягнення з відповідача 5 575 981 грн. 64 коп. заборгованості з урахуванням індексу інфляції за поставлений природний газ, 425 824 грн. 07 коп. річних за ставкою 3% та 730 167 грн. 18 коп. пені за несвоєчасну оплату, відповідно до договору № 10/16-1402 від 25.12.2000 року.
Позивачем у судовому засіданні 19.08.2004 року була подана заява про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення індексу інфляції, пені та 3% річних, і позивач відповідно просив стягнути з відповідача 5196393 грн. 31 коп. боргу, 1139077 грн. 08 коп. втрат від знецінення грошових коштів в розмірі індексу інфляції за період з 10.02.2001р. по 01.07.2004р. , 739605 грн. 19 коп. пені за період з 19.08.2003р. по 19.08.2004р., 449763 грн. 38 коп. 3% річних за період з 10.02.2001р. по 19.08.2004р.. Дана заява про збільшення позовних вимог прийнята ухвалою суду від 19.08.2004 року.
Представники сторін в судовому засіданні надали клопотання про відмову здійснення технічної фіксації судового процесу, які задоволено судом.
Представник позивача в судовому засіданні 05.07.2006 року виклав свої позовні вимоги. В поданих в судове засідання письмових поясненнях по справі позивач зазначив, що сума основного боргу за договором № 10/16-1402 від 25.12.2000 року не змінилася і станом на 31.05.2006 року складає 5 169 393 грн. 31 коп.
Відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог позивача заперечував та зазначив, що стосовно стягнення боргу та пені, то у позивача закінчився строк позовної давності для пред’явлення позову в цій частині, що є підставою для відмови у позові. Також відповідач зазначає, що розрахунок за спожитий природний газ безпосередньо залежить від надходження коштів від кінцевих споживачів газу, а саме від установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів. Обсяг виконання відповідачем зобов’язань перед позивачем обмежено лише тими коштами, які надходять на розподільчий рахунок від споживачів природного газу. Розрахунок в сумі 11 646 грн. був проведений на підставі Постанови Кабінету міністрів України від 06.02.2003 року № 163 шляхом залучення державних коштів. Витрати позивача у сумі 2760 грн., як відшкодування наданих послуг з підготовки позовної заяви, відповідач вважає необґрунтованими.
В поданих в судове засідання 19.07.2006 року письмових поясненнях по справі позивач заперечує проти тверджень відповідача, що відповідно до наданих копій платіжних доручень заборгованість по спірному договору відсутня. Свої заперечення позивач мотивує тим, що в наданих платіжних дорученнях відсутнє чітке призначення платежу, а саме: номеру та дати договору, періоду за який сплачується борг, і тому ДК „Газ України” мала всі законні підстави зарахувати дані платежі в рахунок погашення заборгованості, яка виникла у попередній період.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши докази, які мають суттєве значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:
25.12.2000 року між Дочірньою компанією „Торговий дім „Газ України” та відповідачем було укладено договір на постачання природного газу № 10/16-1402.
Протоколом узгодження розбіжностей від 15.01.2001 року до Договору на постачання природного газу № 10/16-1402 від 25.12.2000 року, пункти 4.1., 4.2. та 5.1. викладено в нових редакціях, пункти 6.2. та 6.4. було вирішено не виключати, а в пункті 6.3. було вирішено розмір штрафу зменшити до 4 %.
Додатковою угодою від 02.03.2001 року до Договору на постачання природного газу № 10/16-1402 сторони домовилися про погашення покупцю частини вартості газу, поставленого постачальником до договору № 10/16-1402 від 25.12.2000 року, шляхом проведення заліку на суму 35 427 грн. 85 коп., в тому числі ПДВ 5 904 грн. 64 коп.
Додатковою угодою № 1 від 14.03.2001 року до Договору на постачання природного газу № 10/16-1402 сторонами було викладено п. 4.1. ст. 4 та п. 4.2. ст. 4 в інших редакціях, відповідно до яких ціна газу за 1000 кубічних метрів газу, без врахування вартості транспортування газу територією України встановлена в розмірі 167 грн. 70 коп. Загальна сума договору складає 5 444 212 грн. 80 коп.
Додатковою угодою № 2 від 24.04.2001 року до Договору на постачання природного газу № 10/16-1402 преамбула договору № 10/16-1402, а також реквізити покупця в ст. 11 Договору були викладені в інших редакціях.
На підставі протоколу № 2 засідання спостережної Ради НАК „Нафтогаз України” від 26.12.2000 року та наказу НАК „Нафтогаз України” № 14 від 18.01.2001 року зі змінами та доповненнями, внесеними наказом НАК „Нафтогаз України” № 40 від 08.02.2001 року, ДК „Торговий дім „Газ України” було реорганізовано , і її функції було передано Дочірній компанії „ Газ України „ Національної акціонерної компанії „ Нафтогаз України”.
У відповідності до п.4.1 Статуту Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, ДК „Газ України” є правонаступником реорганізованої дочірньої компанії Торговий дім „Газ України” .
За таких обставин суд доходить висновку, що до позивач відповідно перейшли всі права і обов”язки Дочірньої компанії „Торговий дім „Газ України” по договору на постачання природного газу № 10/16-1402 від 25.12.2000 року.
Відповідно до пункту 1.1. Договору, позивач взяв на себе зобов’язання передати Покупцю (відповідачу) у 2001 році природний газ, виключно для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а Покупець (відповідач) зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.
Пунктом 2.1. Договору визначено обсяг постачання газу в 2001 році –до 32 464 тис. куб. м., в тому числі по місяцях.
Пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин , що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Аналогічна норма міститься і в п. 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України.
Оскільки взаємовідносини по договору від 25.12.2000 р. № 10\16-1402 продовжують існувати між сторонами і після 01.01.2004р., моменту введення в дію Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, то суд при розгляді даної справи керується Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України , суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів , договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч.ч 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов»язання , враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу . За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.
Так відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України , інших актів цивільного законодавства , а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог , що звичайно ставляться.
Пунктом 3.3 договору передбачено , що приймання передача газу , поставленого постачальником покупцеві у відповідному місці оформлюється щомісячними актами приймання –передачі газу.
На виконання умов договору позивач передав відповідачу за період з січня по грудень 2001 року природного газу в обсязі 34 398, 370 тис. куб. м. газу., на суму 5 834 520 грн. 67 коп., що підтверджується двохсторонніми актами прийому–передачі газу, які підписані сторонами та копії яких додані до матеріалів справи.
Заперечень щодо обсягів та вартості отриманого від позивача газу відповідач не мав.
У відповідності з п. 5.1 договору (в редакції протоколу розбіжностей), який підписаний сторонами, оплату за природний газ відповідач зобов’язаний здійснювати грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ Покупець здійснює до 10 числа, наступного за звітним місяця.
Порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ визначений спільною Постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 13.11.1998р. № 1785 „ Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ”.
Зокрема зазначеною Постановою передбачено відкриття в уповноваженому банку розподільного рахунку та консолідованого розподільного рахунку для зарахування коштів , що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів , в т. числі і від підприємств , установ, організацій, які фінансуються з державного та місцевого бюджетів . Кошти, що надійшли протягом операійного дня від споживачів природного газу, установи банків зараховують на розподільні рахунки газозбутових і газотранспортних підприємств постачальників природного газу. Ці кошти установи банків розподіляють згідно з алгоритмом розподілу коштів з розподільних рахунків газозбутових і газотранспортних підприємств та перераховують на консолідований розподільний рахунок.
Як вбачається із наданих відповідачем копій платіжних документів щодо перерахування коштів позивачеві з розподільного рахунку в 2001р., які знаходяться в матеріалах справи , в 2001р. загальна сума надходжень грошових коштів на розподільний рахунок відповідача становила 22729419 грн 13 коп. В рахунок оплати за газ спожитий підприємствами , установами, організаціями, які фінансуються з державного та місцевого бюджетів в 2001р. було перераховано 4260874 грн 51 коп .
На суму 252249 грн 69 коп, 35427,85 грн в 2001р було здійснено сторонами взаємозаліки однорідних вимог , згідно протоколів № 27\2-2-1391 від 31.07.2001р., № 27\2-2-32-4- Г від 02.03.2001р. за природний газ , отриманий по договору від 25.12.00р. № 10\16-1402.
Згідно спільного протокольного рішення № 07\03-020 СФ від 15.07.2003р. було проведено взаємозалік на суму 11646 грн за природний газ , по договору від 25.12.00р. № 10\16-1402.
Твердження відповідача про те, що сума оплати 1274325,63 грн, яка здійснена згідно протоколів № 27\2-2-1886 від 23.11.0р. на суму 594185 грн 44 коп, № 27\2.2.2172 від 29.12.2001р. на суму 78769 грн 54 коп, № 27\2.2-2171 від 29.12.2001р. на суму 190886,40 грн, № 27\2-2-1473 від 03.09.01р. на суму 10484,31 грн , № 27\2-2-1040 від 14.06.01р. на суму 399999,94 грн , підлягає також зарахуванню в рахунок оплати за газ , спожитий в 2001р. підприємствами, установами, організаціями, які фінансуються за рахунок державного та місцевого бюджетів судом до уваги не може бути прийнято, оскільки відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України , факти встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи , не доводяться знову при вирішенні інших спорів , в яких беруть участь ті самі сторони.
При прийнятті господарського суду Чернігівської області рішення від 23.09.2003р. по справі № 7\303 за позовом Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „ Чернігівгаз” про стягнення 96042 грн 84 коп заборгованості за спожитий природний газ по договору № 10\16-36 від 18.01.2000р. на постачання природного газу для потреб бюджетних установ і організацій, що утримуються за рахунок бюджетів усіх рівнів , було встановлено, що в рахунок оплати за спожитий природний газ по по договору № 10\16-36 від 18.01.2000р. на постачання природного газу для потреб бюджетних установ і організацій, що утримуються за рахунок бюджетів усіх рівнів, були враховані взаємозаліки , проведені сторонами на підставі протоколів № 27\2-2-1886 від 23.11.0р. на суму 594185 грн 44 коп, № 27\2.2.2172 від 29.12.2001р. на суму 78769 грн 54 коп, № 27\2.2-2171 від 29.12.2001р. на суму 190886,40 грн, № 27\2-2-1473 від 03.09.01р. на суму 10484,31 грн , № 27\2-2-1040 від 14.06.01р. на суму 399999,94 грн .
З урахуванням вищезазначеного , суд доходить висновку , що за газ спожитий в 2001р. підприємствами, установами , організаціями, які фінансуються за рахунок державного та місцевих бюджетів була здійснена оплата в сумі 4560198,05 грн , відповідно заборгованість становить 1274322 грн 62 коп .
Позивачем безпідставно не зараховано в рахунок оплати за газ спожитий в 2001р. підприємствами, установами , організаціями, які фінансуються за рахунок державного та місцевих бюджетів, платіж на суму 252249 грн 69 коп згідно протоколу № 27\2-2-1391 від 31.07.2001р., оскільки в ньому безпосередньо зазначено , що це взаємозалік за природний газ , отриманий по договору від 25.12.00р. № 10\16-1402. Доказів досягнення між сторонами згоди щодо зарахування зазначеної суми в рахунок оплати по іншому договору позивач суду також не надав.
Твердження позивача про те, що кошти в сумі 4260874 грн 51 коп перераховані в 2001р. з розподільного рахунку частково підлягають зарахуванню в рахунок оплати за газ спожитий в 2000р., оскільки в платіжних документах в призначенні платежу не було зазначено за який період і по якому договору сплачуються кошти, судом до уваги не може бути прийнято, оскільки платник та одержувач коштів в договорах між ними могли установити додаткові вимоги до даних, які потрібно зазначати в реквізиті „Призначення платежу”, але укладеним між сторонами договором на постачання природного газу не було визначено порядок сплати заборгованості за попереднім договором.
Як встановлено судом , постачання газу по договору від 25.12.00р. № 14\16-1402 здійснювалось для потреб підприємств , установ, організацій, які фінансуються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Основною стадією виконання бюджету за видатками є встановлення бюджетних асигнувань розпорядниками бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису. Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів одержують бюджетні асигнування , що є підставою для затвердження кошторисів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи , який надає повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування для виконання бюджетною установою своїх функцій.
Бюджетні установи та організації, згідно ст.51 Бюджетного кодексу України , проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань , встановлених кошторисом. Будь- які зобов”язання , взяті за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України та Законом про Державний бюджет , не вважаються бюджетними зобов”язаннями та витрати державного бюджету на покриття таких зобов”язань не здійснюються.
Таким чином підприємства , установи, організації, які фінансуються за рахунок державного та місцевого бюджетів сплачують кошти на розподільний рахунок за спожитий природний газ у відповідному місяці відповідного року, а тому ці кошти підлягають зарахуванню в рахунок оплати за газ, який було отримано у відповідному бюджетному році.
Не може бути прийнято судом і посилання позивача на Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті , яка була затверджена Постановою Національного банку України від 29.03.01р. № 135 , зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25.04.2001р. на набрала законної сили через десять днів після реєстрації , оскільки зазначена Інструкція в період з січня по квітень 2001р. не набрала законної сили.
Надана позивачем факсограма листа відповідача за підписом головного бухгалтера про розподіл коштів в сумі 826 000 грн 52 коп по додаткові й угоді № 2 до договору № 10\16-1454 від 25.12.00р. –47900,52 грн, по додатковій угоді № 2 до договору № 10\16-1402 від 25.12.00р., по договору № 10\16-35 від 187.01.00р. в сумі 754400 грн , судом також до уваги не може бути прийнята, оскільки оригінал зазначеного листа не наданий ні позивачем, ні відповідачем.
Відповідач про наявність цього листа в судовому засіданні заперечував.
Наданий оригінал факсограми не містить ні дати написання листа, ні вихідного номера.
З його тексту також не можна зробити беззаперечного висновку про те, коли чи за який період були перераховані кошти в сумі 826000,52 грн .
Платіжні документи про перерахування коштів підписуються першим та другим підписами посадових осіб підприємства. Платник грошових коштів має право змінити призначення здійсненого платежу.
Як вбачається із наданої позивачем факсограми , вона підписана лише одним головним бухгалтером, якій належить право другого підпису. Особою, якій належить право першого підпису - керівником підприємства вказана факсограма не підписана.
Посилання відповідача на те, що він не є власником коштів, що надходять на розподільчий рахунок від бюджетних установ, розрахунки за надані послуги безпосередньо не проводив, оскільки розподіл коштів здійснювався згідно алгоритму, судом до уваги не може бути прийнято.
Затверджений Постановою НКРЕ від 12.07.00р. № 759 „Про затвердження алгоритму розподілу коштів , що надходять на розподільні рахунки газо збутових підприємств Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” за поставлений природний газ", алгоритм визначає послідовність дій підприємств та банків при надходженні коштів за поставлений природний газ на розподільні рахунки підприємств. Цей алгоритм не впливає на домовленість сторін договору щодо строків оплати вартості переданого природного газу та не припиняє зобов”язань боржника щодо сплати боргу.
Позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 739605 грн. 19 коп. за прострочку виконання зобов’язання за період з за період з 19.08.2003р. по 19.08.2004р.
Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов’язання.
Пунктами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов’язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.
Пунктом 6.2. договору № 10\16-1402 від 25.12.2000 року на постачання природного газу передбачено, що за несвоєчасну оплату спожитого газу у строки, зазначені у п. 5.1. даного Договору, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором , припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Ця норма Господарського кодексу України фактично пом”якшує відповідальність сторін в разі невиконання взятих на себе зобов”язань, а тому застосовується до зобов”язань, які виникли до 01.01.2004р. , моменту введення в дію Господарського кодексу України.
Приймаючи до уваги, що відповідач зобов”язний був щомісячно до 10 числа наступного за звітним місяцем здійснювати остаточний розрахунок за спожитий газ та умовами договору визначено лише порядок, а не період нарахування пені, відповідно нарахування пені за спожитий природний газ припинилось через шість місяців від настання строку оплати по кожному місяцю поставки , суд доходить висновку, що позивачем неправомірно нарахована пеня за період прострочки з19.08.2003р. по 19.08.2004р., а тому позивні вимоги позивача щодо стягнення пені є безпідставні і задоволенню не підлягають.
Позивач, відповідно до ст. 214 Цивільного кодексу УРСР та ст. 625 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача 1139077 грн. 08 коп. втрат від знецінення грошових коштів в розмірі індексу інфляції за період з 10.02.2001р. по 01.07.2004р. , 449763 грн. 38 коп. 3% річних за період з 10.02.2001р. по 19.08.2004р..
Згідно ст. 214 Цивільного кодексу України та ст . 625 Цивільний кодекс України передбачено , що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що судом встановлено сума основного боргу в розмірі 1274322 грн 62 коп , та позивачем при розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат не враховано щоденні перерахування відповідачем коштів, а тому суд доходить висновку, що три відсотки річних за період прострочки оплати з 05.02.2001р. по19.08.04р. підлягають стягненню в 116433 грн 06 коп, інфляційні втрати за прострочу оплати за період з 05.02.2001р. по 01.07.2004р. в сумі 298395 грн 31 коп.
Твердження позивача про те, що інфляційні втрати повинні нараховуватись за цілий місяць , судом не приймається до уваги , оскільки розмір індексу інфляції встановлюється на місяць в процентному співвідношенні , з якого арифметичним шляхом вираховуються інфляційні втрати за певну кількість днів прострочки. Враховуючи значні суми щомісячної поставки газу та відповідно щоденні платежі відповідача за отриманий газ, суд вважає за недоцільне здійснювати нарахування інфляційних втрат за цілий місяць, без врахуванням дати і суми здійснених щоденних проплат, оскільки це не буде відповідати фактичним інфляційним втратам позивача у зв”язку з прострочкою оплати відповідачем.
Приймаючи до уваги , що відповідач в порушення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов'язання не виконав, заборгованість за поставлений природний газ в повній сумі в установлений строк не сплатив, суд з урахуванням вищезазначеного, доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню в частині стягнення основного боргу в сумі 1 274322 грн 62 коп , 3 % річних в сумі 116433 грн 06 коп , інфляційних втрат в сумі 298395 грн 31 коп , в решті позовних вимог відмовити.
Оскільки спір виник з вини відповідача, то відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті держмита в сумі 1700 грн. та витрати в сумі 118 грн на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу .
Вимоги позивача щодо стягнення 2760 грн витрат на оплату послуг , наданих ТОВ „Київська юридична компанія” , задоволенню не підлягають, оскільки згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита , сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати , пов”язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження , оплата послуг перекладача, адвоката , витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов”язаних з розглядом справи. Оплата послуг юридичної компанії, не відноситься до складу судових витрат , визначених ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, пов”язаних з розглядом справи.
Керуючись ст.ст. 193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, п.п.4, 5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 546, 549, 625 Цивільного кодексу України, п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України , ст.ст. 22, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Чернігівгаз” 14021, м. Чернігів, вул. Любецька, 68 (п/р № 2600730101500 в Дирекції Укрсоцбанку, МФО 353014, код ЄДРПОУ 03358104, ІПН 033587025260, свідоцтво 33886476) на користь Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” 03035, м. Київ, вул. Урицького, 45 (р/р 260083013814 в ГОУ ПІБ України, МФО 300012, код 31301827) 1 274322 грн 22 коп. боргу , 116433 грн 06 коп трьох відсотків річних , 298395 грн 31 коп інфляційних втрат , 1700 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
3. В решті позову відмовити.
СУДДЯ Л.М. Лавриненко