ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 916/1632/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)

суддівІванової Л.Б., Картере В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М"

на рішення та постановуГосподарського суду Одеської області від 19.06.2015 Одеського апеляційного господарського суду від 10.03.2016

у справі№ 916/1632/15

господарського судуОдеської області

за позовомМалого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М"

доВійськової частини А2171

простягнення 65603,36 грн

за участю представників:

позивача: Максименко Ю.Ф., директор, наказ від 17.03.2000;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.06.2015 у справі №916/1632/15 (суддя - Цісельський О.В.) позовні вимоги задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 29599,44 грн інфляційних втрат, 1451,27 грн 3% річних. В іншій частині позову, яка складається з 7467,01 грн пені, 25649,73 грн інфляційних та 1435,91 грн 3% річних відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Разюк Г.П., судді - Головей В.М., Петров М.С.) рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2015 у справі №916/1632/15 скасовано частково, викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Позов Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" задовольнити частково. Стягнути з Військової частини А 2171 на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" 29599,44 грн, на які збільшився борг внаслідок інфляції, 1553,86 грн 3% річних, 7224,52 грн пені та 1068,79 грн витрат по сплаті судового збору за подання позову."

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині розрахунків суми збільшення боргу за рахунок індексу інфляції (інфляційних втрат) та розрахунків 3% річних і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

На адресу суду від відповідача засобом електронного зв'язку надійшла заява з клопотанням про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки представник відповідача приймає участь в іншому судовому засіданні. Розглянувши зазначену заяву колегія суддів дійшла висновку про її відхилення, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, п. 5 резолютивної частини ухвали Вищого господарського суду України від 18.07.2016 у справі № 916/1632/15 доведено до відома сторін, що нез'явлення їх повноважних представників у судове засідання касаційної інстанції не тягне перенесення розгляду справи на інші строки, не перешкоджає розгляду справи без їх участі.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що в період з 2004 року по 2006 рік на виконання укладеного між Військовою частиною А4139 (правонаступником якої є Військова частина А2171) та МПП "Фірма "Альфа-М" договору від 29.05.2003 №284 та додаткових угод від 22.07.2004 № 1, від 20.05.2005 № 2, від 30.11.2005 № 3, МПП "Фірма "Альфа-М" виконане технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку (систем зв'язку) Військової частини А4139.

Між сторонами 25.05.2007 укладена мирова угода №27 про реструктуризацію заборгованості з урахуванням збільшення боргу за рахунок індексу інфляції та 3% річних станом на 28.02.2007. За умовами мирової угоди зобов'язання по погашенню боргу становлять 44701,64 грн.

Відповідно до п. 2.1 мирової угоди, Військова частина А2171 самостійно без пред'явлення рахунку перераховує на поточний рахунок МПП "Фірма "Альфа-М" суму боргу не пізніше 30.11.2007 з урахуванням індексу інфляції за період з 01.03.2007 до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100% згідно п. 2 ст.625 ЦК України.

Пунктом 3.1 мирової угоди встановлено, що МПП "Фірма "Альфа-М" відмовляється від примусового стягнення боргу з Військової частини А2171 з дня набрання чинності цієї мирової угоди та до 01.12.2007, від нарахування пені, нарахованої за 2004-2006 роки та до 01.12.2007, від компенсації збитків від неодержаного доходу (упущеної вигоди), нарахованої до 01.12.2007, яку боржник згідно ст.ст. 22, 611, 623, 624 ЦК України зобов'язаний компенсувати.

За п.4.1 мирової угоди, при порушенні строків платежів Військова Частина А2171 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі 1 облікової ставки НБУ за кожен день прострочення до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу.

З моменту набрання чинності цієї мирової угоди втрачають чинність зобов'язання сторін за договором від 29.05.2003 №284, додатковими угодами №1, №2, №3 до цього договору та за актами виконаного технічного обслуговування №24/12, №5/12, №3/6 (п. 7.2 мирової угоди).

15.09.2010 між сторонами укладено додаток №1 до мирової угоди №27, яким п. 2.1 мирової угоди викладено у новій редакції: "Військова частина А2171 самостійно без пред'явлення рахунку перераховує на поточний рахунок МПП "Фірма "Альфа-М" суму боргу не пізніше 03.03.2011 з урахуванням індексу інфляції за період з 01.03.2007р. до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100% згідно п. 2 ст. 625 ЦК України".

Вказаним додатком викладено також у новій редакції п. 3.1: "МПП "Фірма "Альфа-М" відмовляється від примусового стягнення боргу з Військової частини А2171 з дня набрання чинності цієї мирової угоди та до 01.04.2011, від нарахування пені, нарахованої за 2004-2006 роки та до 01.04.2011, від компенсації збитків від неодержаного доходу (упущеної вигоди), нарахованої до 01.04.2011, яку боржник згідно ст.ст. 22, 611, 623, 624 ЦК України зобов'язаний компенсувати.

Суди встановили, що в порушення взятих на себе зобов'язань, Військова частина А2171 у визначений мировою угодою строк заборгованість не погасила. Прострочення виконання зобов'язання почалося 04.03.2011.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 у справі №916/1267/14 з Військової частини А2171 на користь МПП "Фірма "Альфа-М" стягнуто 44701,64 грн основної заборгованості, 3073,39 грн, - пеня за період з 29.03.2013 по 28.03.2014, втрати від інфляції в сумі 38728,16 грн за період з 01.03.2007 по 31.03.2014, 2678,43 грн 3% річних за період з 01.04.2011 по 31.03.2014, витрати, пов'язані із забезпеченням представника позивача до судового засідання в сумі 818,79 грн та 1783,58 грн судового збору.

З огляду на, те що Військова частина А2171 не виконала постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 у справі №916/1267/14 та у зв'язку зі збільшенням періоду прострочки виконання зобов'язань за мировою угодою МПП "Фірма "Альфа-М" звернулось до суду з даним позовом, в якому просило стягнути з відповідача 55249,17 грн інфляційних втрат, 2887,18 грн 3% річних та 7467,01 грн пені.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з положень ЦК України, ГК України та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 29599,44 грн інфляційних втрат та 1451,27 грн 3% річних.

Апеляційний господарський суд, керуючись нормами ЦК України, ГК України, скасував рішення місцевого господарського суду частково та задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 29599,44 грн інфляційних втрат, 1553,86 грн 3% річних та 7224,52 грн пені.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 №14 роз'яснено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

При цьому, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Зокрема, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (п. 7.1 постанови Пленуму).

Апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції в порядку ст. 99, 101 ГПК України, погодився з висновками суду, що розрахунок індексу інфляції визначається саме від суми основного боргу, а не з суми основного боргу з помісячним збільшенням на індекс інфляції, у зв'язку з чим позивачем зроблено помилку при здійсненні розрахунку інфляційних втрат. Судами здійснено самостійний розрахунок, за яким загальна сума інфляційних втрат становить 29599,44 грн, що відповідає вимогам чинного законодавства України.

При визначені суми 3% річних місцевий господарські суди вірно визначили, що за період з 01.04.2011 по 31.03.2014 відсотки стягнуто у справі №916/1267/14 і той факт, що позивач не вірно обрахував суму цих відсотків в зазначеній справі не змінює періоду, за який їх вже було стягнуто. Судами також вірно визначено розмір 3% річних за період з 01.04.2014 по 30.04.2015 на суму 1451,27 грн, проте суд першої інстанції, як вірно зауважив апеляційний господарський суд не відобразив, з якої підстави відмовлено у стягнені 3% річних за період з 04.03.2011 по 31.03.2011 на суму 102,59 грн. Даний період, як встановив апеляційний господарський суд, не був предметом розгляду у справі №916/1267/14, а тому 3% річних за цей період підлягають стягненню на підставі ст.625 ЦК України, що було враховано судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови суду та стягнуто з відповідача 3% річних в суму 1553,86 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, щодо стягнення пені, місцевий господарський суд зазначив, що пеня за неналежне виконання договору, заявлена в межах річного строку позовної давності, обумовленого п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, вже була стягнута за вищезазначеною постановою Одеського апеляційного суду у справі №916/1267/14.

Проте, апеляційний господарський суд не погодився з таким висновком з огляду на те, що у справі №916/1267/14 стягнуто пеню за період з 29.03.2013 по 28.03.2014, що передує періоду нарахування пені у даній справі.

Пунктом 4.1 мирової угоди визначено, що пеня сплачується у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості. Тобто, як вірно звернув увагу суд апеляційної інстанції, сторонами визначено, що встановлений п.6 ст.232 ГПК України шестимісячний період нарахування пені не застосовується.

Таким чином, пеня, яка заявлена позивачем за період з 01.04.2014 по 30.04.2015 підлягає стягненню, однак, як зауважив апеляційний господарський суд, позивачем при розрахунку пені допущено помилку та щодо 03.03.2015 застосовано підвищену облікову ставку НБУ, яку встановлено з 04.03.2015, тому обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню вірно визначено 7224,52 грн.

Статтею 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Матеріали справи свідчать про те, що апеляційним господарським судом в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. 1115, 1117 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм законодавства при прийнятті оскаржуваного судового рішення у даній справі не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування постанови суду апеляційної інстанції колегія суддів касаційної інстанції не вбачає.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 у справі №916/1632/15 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

В.І. КАРТЕРЕ