Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
05 серпня 2009 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючої - судді Фазикош Г.В.,
суддів - Кондора Р.Ю., Власова С.О.,
при секретарі - Медяник Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 лютого 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним,-
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, у якому просив визнати недійсним з моменту укладення договір позики від 17 квітня 2008 року , укладений між гр.ОСОБА_2 та гр.ОСОБА_3, посвідчений нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботя А.В. за реєстраційним номером 1586. Свої вимоги мотивував тим, що насправді він не позичав та не отримував від відповідача грошей, а підписав договір проти своєї волі під впливом психологічного тиску з боку відповідача.
Рішенням від 13 лютого 2009 року Ужгородський міськрайонний суд у задоволені позову відмовив повністю у зв'язку із його недоведеністю.
На це рішення представник позивача ОСОБА_1. подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Свою позицію апелянт мотивує тим, що, на його думку, місцевий суд при розгляді справи допустив порушення ряду норм матеріального та процесуального права, неправильно та неповно встановив фактичні обставини справи та зробив висновки, які цим обставинам не відповідають.
В судовому засіданні в апеляційній інстанції представник апелянта скаргу підтримав та просив задовольнити з тих підстав, що у ній викладені. Додатково він пояснив, що договір позики оспорювався його довірителем з декількох підстав, у т.ч. і на підставі ст.1051 ЦК України, оскільки договір був безгрошовим, та на підставі п.5 ст.203 ЦК України, оскільки договір не був спрямлваний на реальне настання правових наслідків, ним обумовлених. Апелянт вказав, що його довіритель ОСОБА_2. очолював підприємство, а саме авіакомпанію «Євролайн», яке уклало з відповідачем ОСОБА_3. договір оренди будинку для проживання в ньому пілотів авіакомпанії. Це підприємство заборгувало відповідачу кошти в розмірі гривневого еквіваленту 1000 дол. США. ОСОБА_3. систематично вимагав у ОСОБА_2. повернути ці кошти, тому останній передав ОСОБА_3. свій автомобіль, який раніше придбав за кредитні кошти. Через два місяці ОСОБА_3. повернув ОСОБА_2. цей автомобіль та повідомив його, що він витратив на його ремонт 3000 дол. США , а тому ОСОБА_2. винен йому всього 51000 грн. Після цього ОСОБА_2. і уклав з відповідачем оспорюваний договір позики. Ці ж пояснення ОСОБА_2. надав і оперуповноваженному СДСБЕЗ Ужгородського МВ УМВС України.
В судовому засіданні в апеляційній інстанції представник відповідача скаргу не визнав та просив її відхилити. При цьому він пояснив, що між сторонами до укладення оспрюванного договору дійсно існували певні відносини та зобов'язання, однак вони припинили свою дію з моменту укладення договору позики, оскільки цей договір упорядкував ці відносини. Таким чином, відбулася новація боргу у позикове зобов'язання. На думку представника відповідача, цей договір було укладено сторонами у добровільному порядку без будь-якого тиску. Факт передачі коштів позивачеві представник апелянта підтвердити не зміг, однак пояснив, що його довіритель підтвердив ті пояснення, які було ним дано у відмовному матеріалі №2597/08 за його заявою від 11 вересня 2008 року щодо притягнення до відповідальності громадянина ОСОБА_2. за ознаками злочину, передбаченного ст.190 КК України.
Вислухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали даної справи та відмовні матеріали № 2597/08 за заявою ОСОБА_3. щодо притягнення до відповідальності громадянина ОСОБА_2. за ознаками злочину, передбаченного ст.190 КК України, колегія перевірила законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та прийшла до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які строни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обгрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2. про визнання договору позики недійсним, суд першої інстанції виходив із доведеності факту передачі ОСОБА_3. ОСОБА_2. грошових коштів в сумі 51000 грн., між тим цей факт не був доведений належними та допустимими доказами по справі. Більше того, у своїх усних та письмових поясненнях в суді апеляційної інстанції представник відповідача визнав, що оспорюваний договір позики було укладено сторонами внаслідок їх домовленості для впорядкування попередніх боргових зобов'язань, тобто мала місце новація боргу. При розгляді справи у суді першої інстанції, а також у ході перевірки заяви ОСОБА_3. щодо наявності у діях гр. ОСОБА_2. ознак злочину, передбаченого ст.190 КК України, обидві сторони також фактично визнали безгрошовість спірного договору позики, хоча й мали різні версії та пояснення щодо характеру та обсягу попередніх боргових зобов'язань.
Так, відповідач ОСОБА_3., подаючи прокурору м.Ужгорода заяву від 11 вересня 2008 року відносно дій гр. ОСОБА_2., вказував на те, що гр.ОСОБА_2. запропонував йому придбати складські приміщення, які знаходяться на території Ужгородського аеропорту, і він погодився на цю пропозицію, передавши ОСОБА_2. як завдаток за придбання цих приміщень 51000 грн ( Відмовні матеріали № 2597/08, а.с.4). В поясненнях 22 вересня 2008 року ОСОБА_3. підтвердив свої пояснення, зауваживши, що в подальшому він дізнався, що ці приміщення знаходяться у державній власності, та уклав із позивачем договір позики( Відмовні матеріали № 2597/08, а.с.5-6).
За версією позивача борг перед ОСОБА_3. у сумі еквівалентній 1000 дол. США виник не у нього, а у підприємства, яким він керував, а саме авіакомпанії «Євролайн», яке уклало з відповідачем ОСОБА_3. договір оренди будинку для проживання в ньому пілотів авіакомпанії. І в позовній заяві, і в письмових поясненнях, наданих в рамках перевірки заяви ОСОБА_3, ОСОБА_2. визнав, що для погашення цього боргу підприємства він спочатку передавав ОСОБА_3. свій автомобіль, а потім уклав з відповідачем оспорюваний договір позики( Відмовні матеріали № 2597/08, а.с.7-9).
Таким чином, обидві сторони визнали безгрошовість оспорюваного договору позики і цей факт не підлягає додатковому доказуванню відповідно до вимог ч.1 ст.61 ЦПК України.
В силу вимог ст.1046-1052 ЦК України договір позики не характеризується такою понятійною ознакою як борг. Віддтак, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій строні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. При цьому відповідно до ч.1 ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
В той же час, відповідно до ст.1053 за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встаноленій для договору позики.
Зі змісту наведених норм слідує у т.ч. й те, що позиковим зобов'язанням може бути замінено лише те зобов'язання, яке раніше діяло, тобто дійсне зобов'язання, однак наявність останнього наявіними у справі доказами не доведено.
За цих обставин, колегія приходить до висновку, що вимоги позивача є підставиними та підлягають до задоволення, тому апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалиши у справі нове рішення.
Керуючись ст.ст.10,11, 60-61, 303, ч.2-4 ст.309, ст.ст.313,314,316 ЦПК України, ст.ст.1046-1053 ЦК України, колегія суддів, -
р і ш и л а :
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 лютого 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним - скасувати, ухваливши у справі нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним - задовольнити.
Визнати недійсним з моменту укладення Договір позики від 17 квітня 2008 року , укладений між гр.ОСОБА_2 та гр.ОСОБА_3, посвідчений нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботя А.В. за реєстраційним номером 1586.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуюча: Судді: