Справа: №22ц-776/09                                                                                                                  Категорія 21

Головуючий у  І-ій інстанції: Кривка В.П.

Доповідач: Дроботя В.В.

                                                                       

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

 

 

     28  квітня  2009  року                                                               м. Ужгород

 

   

    Колегія суддів палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

 

                    Головуючого - Дроботі В.В.,

                                                           суддів -Боднар О.В., Мацунича М.В.,

                    при секретарі  - Коновчук Т.В.

                                                           з  участю  апелянта ОСОБА_1,

                                                           його  представника  ОСОБА_2,

                                                           відповідача  ОСОБА_1,

                                                           представника  відповідачів ОСОБА_3.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою позивача  ОСОБА_1 на  рішення  Міжгірського  районного  суду  від  18  лютого  2009  року, -

 

в с т а н о в и л а:

 

    ОСОБА_1.  пред'явив  до  ОСОБА_4.,  ОСОБА_1,  ОСОБА_5,  третьої  особи  Міжгірської  селищної Ради  позов  про  визнання  правочину  недійсним,  визнання  недійсними  правоустановлюючих  документів  та  визнання  права  власності  на  частину  будинковолодіння  і  земельної  ділянки.

Позивач  зазначав,  що  з  1979  по  1989  року  він  перебуваючи  у  шлюбі  з  відповідачкою  ОСОБА_5  зі  згоди  власника  провів  реконструкцію  житлового  будинку,  а  також  побудував  надвірні  споруди,  що  розташовані  в  смт.Міжгір'я, АДРЕСА_1.  Його  власниками  були  батьки  дружини.  Окрім  того,  він  обробляв  земельну  ділянку  та  сплачував  за  неї  та  будинок  усі  податки  і  збори.  Внаслідок  цього  він  набув  право  на  Ѕ  частини  житлового  будинку,  надвірних  споруд  та  земельної  ділянки.

    Не  дивлячись  на  це,  батько  його  колишньої  дружини ОСОБА_4.  у  2006  році  оформив  на себе  право  власності  на  земельну  ділянку,  а  06  квітня  2007  року  подарував  будинковолодіння  та  ділянку  своєму  синові  ОСОБА_1

    Посилаючись  на  те,  що  видачею  правоустановлюючих  документів  та  оформленням  правочину  про  відчуження  будинку  і  ділянки  були  порушені  його  права,  позивач  просив  визнати  їх  недійсними  та  визнати  за  ним  право  на  Ѕ  частини  спірних  будинковолодіння  та  земельної  ділянки.

    Рішенням  суду  у позові  відмовлено.

В  апеляційній  скарзі  позивач  просить  рішення  скасувати  і  ухвалити  нове,  яким  задовольнити  його  позовні  вимоги.  Вказує  на  те,  що  висновки  суду  про  відсутність  підстав  щодо  визнання  його  власником  частини  будинку  та  земельної  ділянки  не  відповідають  обставинам  справи.  Окрім  того,  суд  неправильно  застосував  матеріальний  закон  та  розглянув  справу  з  порушенням  норм  процесуального  права.

    Колегія  вважає,  що  скарга  задоволенню  не  підлягає  з таких  підстав.

    Судом  першої  інстанції  правильно  встановлені  слідуючі  обставини.

    Земельна ділянка  площею  641  кв.м.  за  зазначеною  вище  адресою  у  1969  році  була  виділена  відповідачу  ОСОБА_4.  для  будівництва  житлового  будинку.

    Будівництво  будинку  ним  проводилось  під  час  шлюбу  з  ОСОБА_6, яка  померла  у  1984  році.

    Позивач  проживав  у  цьому  будинку  з  1979  по  2006  роки,  перебуваючи  у  шлюбі  з  донькою  забудовника  ОСОБА_5.  Членом  сім'ї  ОСОБА_4.  не  був.

У  той  же  період  позивач  допомагав   власникам  будинку  проводити  його  реконструкцію,  а  також  будувати  надвірні  споруди.

Угоди  щодо  створення  спільної  сумісної  власності  на будинок  між  його  забудовниками  та  позивачем  не  було.

Право  власності  на будинок  за  відповідачем  ОСОБА_4.  зареєстровано  у  2005  році,  а  на земельну  ділянку  -  у  2006  році.

Як  видно  із  встановлених  фактів  одні  спірні  правовідносини  виникли  до  введення  в  дію  чинного  ЦК  України,  інші  -  після  набуття  ним  чинності.

Колегія,  як  і  суд  першої  інстанції  не  вбачає  підстав  для  застосування  ст.ст.16,  17  ЗУ  «Про  власність»  та  ст.17  ЗК,  які  до  2004  року регулювали  визнання  права  приватної  власності  громадян  на  жилі  будинки,  оскільки  будівництво  жилого  будинку  не  велось  за  рахунок  спільної  праці  сторін  спору.  Окрім  того,  угода  про  створення  спільної  власності  не  укладалась.

Немає  підстав  і  для  застосування  ст.368  чинного  ЦК  України  у  зв'язку  з  тим,  що  спірний  будинок  не  був  набутий  у  результаті  спільної  праці  позивача  ОСОБА_1  і  відповідача  ОСОБА_4.  та  за  їх спільні  гроші.

Отже,  ані  раніш  діюче  законодавство,  ані  чинний  ЦК  України  не  захищали  і  не  захищають  вимоги  позивача  щодо  визнання  за  ним  права  власності  на  Ѕ  частину  будинку  та  споруд.

Обробка  позивачем  спірної земельної  ділянки  та  сплата  податків  без  виділення  йому  ділянки  правомочним  органом,  без  виносу  її  в  натурі  на  місцевості  та  без  одержання  правоустановлюючих  документів  як  за  раніше  діючим,  так  і  за  чинним  земельним  законодавством  не  тягне  за  собою  визнання  права  на  цю  ділянку.

Відповідач  ОСОБА_4.  як  власник  будинку  та  земельної  ділянки  вправі  був  їх  відчудити  у  будь-який  спосіб.  Жодних  підстав,  які  передбачені  ст.203  ЦК  України  для  визнання  договору  дарування  недійсним,  по  справі  не встановлено.

Враховуючи  наведене,  суд  вірно  відмовив  у  задоволенні  решти  позовних  вимог.

Доводи  скарги  до  уваги  прийняті  бути  не  можуть.

Належних,  допустимих  та  достовірних  доказів  наявності  угоди  щодо  створення  спільної  з  відповідачем  ОСОБА_4.  власності  та  розміру  витрат  на  її  створення  позивач  суду  не  надав.

Оцінку  наявним  у  справі  доказам  суд  дав  у  відповідності  до  вимог  ст.212  ЦПК  України.

Суд  правильно  застосував  до  спірних  правовідносин  матеріальний  закон,  як  до  тих,  що  виникли  на  час  реконструкції  жилого  будинку  і  будівництва  надвірних  споруд, так  і  на  час  реєстрації права  власності  будинку  і  земельної  ділянки,  а  також  їх відчуження.

Посилання  при  цьому  на  п.4  Прикінцевих  та  перехідних  Положень  до  ЦК  України  є  вірним.

Не  є  порушенням  процесуального  закону  ухвалення  рішення  18  лютого  2009  року  по  даній  справі  у  відсутності  представника  позивача  Дан І.І.

Як  видно  з  журналу  судового  засідання  та  технічного  запису засідання  вказаний  представник  приймав  участь  у  судових  засіданнях  22  січня  та  02  лютого  2009  року,  про  оголошення  перерви  у  засіданні  до  18  лютого  2009  року  був  повідомлений,  але  після  перерви  в  засідання  не  з'явився  (а.с.114-124,  129-133).

Відповідно  до  положень  ч.3  ст.191  ЦПК  України  суд  вправі  був  завершити  розгляд  справи  у  відсутності  представника  позивача.

Згідно  з  вимогами  ч.1  ст.308  ЦПК  України  апеляційний  суд  відхиляє  апеляційну  скаргу  і  залишає  рішення  без  змін,  якщо  визнає,  що  суд  першої  інстанції  ухвалив  рішення  з  додержанням  норм  матеріального  і  процесуального  права.

 

 

   

    Керуючись ст.ст. 307, 308  ЦПК України, колегія суддів, -

 

                    У Х В А Л И Л А:

 

    Апеляційну скаргу позивача  ОСОБА_1 відхилити.

    Рішення  Міжгірського  районного  суду  від  18  лютого  2009  року  залишити  без  зміни.

 

    Ухвала  може  бути  оскаржена  до Верховного  Суду  України  протягом  двох  місяців  шляхом  подачі  скарги  безпосередньо  до  суду  касаційної  інстанції.

 

    Головуючий:         (підпис)

 

    Судді:                     (підписи)

 

 

 

    Згідно з оригіналом:

    Суддя апеляційного суду

    Закарпатської області                                                         В.В. Дроботя