Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

РІШЕННЯ

Іменем України

від « 26» липня 2016 року                                 у справі №927/631/16

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Оленич Т.Г. розглянуто у відкритому судовому засіданні справу №927/631/16

за позовом:          Товариства з обмеженою відповідальністю «EuroTek Astana LTD» (ОСОБА_1 ЛТД), вул. А. Жубанова, 31, м. Астана, район «Алмати», Республіка Казахстан, 010000; поштова адреса: АДРЕСА_1, Україна

до відповідача: Дочірнього підприємства «Компанія «Верес» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Верес», вул. Попова, 2, м. Чернігів, 14010

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Верес», пр. Леся Курбаса, 2-Б, м. Київ, 03148

про визнання договору недійсним

у присутності представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №35 від 25.07.2016), ОСОБА_3 (довіреність №36 від 25.07.2016)

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4 – директора, протокол №8 від 06.03.2013 загальних зборів учасників товариства, наказ №7 від 07.03.2013

В судовому засіданні 26.07.2016 на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про визнання недійсним договору №03/06 від 03.06.2014.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про наявність обмежень повноважень директора відповідача ОСОБА_5 на укладення оспорюваного договору, про існування яких під час укладення договору від позивача було приховано. Позивач, посилаючись на п.10.3. Статуту ДП «Компанія «Верес» ТОВ «Компанія «Верес» вказує, що директора дочірнього підприємства наділено правом укладати від імені підприємства договори, інші угоди на суму, яка не перевищує 500000,00грн. За твердженням позивача, оскільки сума договору в 850000 доларів США перевищує 500000грн., а Головне підприємство відповідача не надавало згоду на його укладення, тому директор дочірнього підприємства ОСОБА_5 при його підписанні не мав необхідного обсягу повноважень.

25 липня 2016 року через канцелярію суду позивачем подано заяву б/н від 22.07.2016 про збільшення підстав позову, в якій позивачем доповнено підстави позову, викладені у позовній заяві. Так позивач зазначає, що положеннями оспорюваного контракту не визначені істотні умови, а саме: не визначено ціну товару, кількість товару, яку повинно бути виготовлено і поставлено, строк поставки, порядок подачі замовлень на поставку товару, в зв’язку з чим, на думку позивача, вказаний договір має бути визнано недійсним. Також позивач вказує, що сторонами не дотримано вимоги ч.4 ст.265 Господарського кодексу України та викладено умови спірного договору не у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс», оскільки посилання на них в договорі відсутні. В зв’язку з цим, за твердженням позивача зміст оспорюваного договору суперечить положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції.

Як зазначено в заяві про збільшення підстав позову, ця заява підписана директором ОСОБА_6

За змістом ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

При цьому збільшенням розміру позовних вимог є зміна (в бік збільшення) кількісних показників, у яких виражається матеріально-правова вимога позивача, що є предметом позову. Збільшено може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналіз змісту заяви про збільшення розміру підстав позову, свідчить, що фактично позивач не збільшує розмір позовних вимог, оскільки предметом позову є вимога немайнового характеру, не змінює підстави позову, викладені в позовній заяві, а лише доповнює їх новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин. В зв’язку з цим, заява про збільшення підстав позову розцінюється судом як заява про доповнення підстав позову та враховується ним при вирішенні спору.

Відповідач в письмовому відзиві на позов проти позову заперечує повністю та зазначає, що ОСОБА_5, яким підписано оспорюваний контракт, у встановленому чинним законодавством порядку 17.01.2012 призначений на посаду директора Дочірнього підприємства «Компанія «Верес» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Верес» рішенням загальних зборів учасників Головного підприємства. За повідомленням відповідача, відомості про ОСОБА_5 як директора ДП «Компанія «Верес» внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідач підтверджує факт встановлення Статутом ДП «Компанія «Верес» обмежень щодо повноважень директора дочірнього підприємства.

Разом з тим відповідач стверджує, що виконуючи вимоги положень Статуту ДП «Компанія «Верес» ОСОБА_5 звертався до Головного підприємства для отримання дозволу на укладення контракту купівлі-продажу меблів з позивачем. За повідомленням відповідача, звернення директора ДП «Компанія «Верес» ОСОБА_5 з цього приводу було розглянуто на чергових загальних зборах учасників ТОВ «Компанія «Верес» 01.06.2014 (протокол №1). Як зазначає відповідач, загальними зборами учасників ТОВ «Компанія «Верес» від 01.06.2014 було прийнято рішення надати дозвіл директору ДП «Компанія «Верес» ОСОБА_5 укласти контракт з ТОВ «EuroTek Astana LTD» (ОСОБА_1 ЛТД) на поставку продукції – меблів дитячих на загальну суму 850000,00 доларів США та уповноважити директора дочірнього підприємства від імені цього підприємства підписати вказаний контракт. Відповідач стверджує, що перед укладанням контракту керівництво позивача було ознайомлено з установчими документами ДП «Компанія «Верес», а також з рішенням загальних зборів Головного підприємства від 01.06.2014 про надання дозволу директору укласти контракт. В зв’язку з цим відповідач зазначає, що укладаючи з позивачем контракт №03/06 від 03.06.2014 директор ДП «Компанія «Верес» ОСОБА_5 мав необхідний обсяг повноважень. Крім того, відповідач повідомляє, що на виконання умов контракту №03/06 від 03.06.2014 ним поставлено позивачу товар, який останнім отриманий в повному обсязі без претензій по кількості та якості отриманого товару.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача в письмових поясненнях повідомляє про надання загальними зборами учасників ТОВ «Компанія «Верес» від 01.06.2014 дозволу директору ДП «Компанія «Верес» ОСОБА_5 на укладення контракту з ТОВ «EuroTek Astana LTD» (ОСОБА_1 ЛТД) на поставку продукції – меблів дитячих на загальну суму 850000,00 доларів США, яким і був підписаний від імені продавця оспорюваний контракт. На думку третьої особи, укладаючи з позивачем контракт №03/06 від 03.06.2014 директор ДП «Компанія «Верес» ОСОБА_5 мав необхідний обсяг повноважень.

В судовому засіданні, яке відбулось 26.07.2016, прийняли участь представники відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з’явився.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали від 11.07.2016 про порушення провадження у справі 11 липня 2016 року отримана представником позивача ОСОБА_7 в приміщенні суду за її заявою від 11.07.2016 на підставі довіреності №02 від 06.07.2016, про що нею вчинено відповідну відмітку на оригіналі вказаної ухвали, яка знаходиться у справі.

25 липня 2016 року на електрону поштову скриньку суду від позивача надійшла заява про перенесення розгляду справи у зв’язку з неможливістю своєчасно виконати вимоги суду про надання документів з огляду на строки пересилки поштових відправлень та враховуючи, що позивач та оригінали цих документів знаходяться за місцезнаходження підприємства в Республіці Казахстан, район «Алмати», м. Астана, вул. Жубанова, 31.

Заява про перенесення розгляду справи задоволенню не підлягає з огляду на таке:

Відповідно до ч.3 ст.22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Як вбачається зі змісту ухвали від 11.07.2016 про порушення провадження у справі судом не вимагались у позивача оригінали документів для огляду в судовому засіданні, а тому копії витребуваних судом документів та пояснення позивач мав можливість як і заяву про перенесення розгляду справи направити засобами електронного зв’язку або каналами факсимільного зв’язку з подальшим направленням копій цих документів в паперовій формі засобами поштового зв’язку.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач зловживає своїми процесуальними правами та намагається затягнути вирішення спору по суті.

Оскільки відповідачем надано суду докази виконання сторонами спірного договору, копію Статуту, а також враховуючи, що позивач не скористався своїм правом на участь в засіданні господарського суду і його неявка не перешкоджає розгляду справи, суд, з метою уникнення затягування вирішення спору по суті, приходить до висновку про можливість здійснення розгляду справи за відсутності представника позивача в засіданні господарського суду за наявними у справі матеріалами.

Крім того, у вищевказаній заяві позивач повідомляє про дострокове припинення повноважень адвоката ОСОБА_7 відповідно до довіреності від 06.07.2016, виданої позивачем на представництво його інтересів у даній справі. У зв’язку з цим позивач просив процесуальні документи направляти на юридичну адресу товариства в Республіці Казахстан.

Оскільки позивачем повідомлено суд про припинення повноважень адвоката ОСОБА_7 на представництво інтересів позивача у даній справі на підставі довіреності від 06.07.2016, клопотання про направлення процесуальних документів на юридичну адресу позивача в Республіці Казахстан підлягає задоволенню.

Клопотання відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволені. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведено без фіксації технічними засобами. Хід судового процесу відображено у протоколі судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представників відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, з’ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:

03 червня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «EuroTek Astana LTD» (ОСОБА_1 ЛТД) (позивач у справі, покупець за договором) та Дочірнім підприємством «Компанія «Верес» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Верес» (відповідач у справі, продавець за договором) підписано контракт №03/06 від 03.06.2014 (далі за текстом рішення – контракт), за умовами якого продавець зобов’язався передати нові меблі покупцю у власність, а покупець зобов’язався прийняти і оплатити вказані меблі (товар).

Відповідно до п.2.3. контракту загальна сума контракту складає 850000 (вісімсот п’ятдесят тисяч) доларів США.

Позивач стверджуючи, що вказаний договір підписаний зі сторони продавця особою, яка не мала необхідного обсягу повноважень, просить суд визнати недійсним договір №03/06 від 03.06.2014.

Згідно із додатковою угодою №7 до Контракту №03/06 від 03.06.2014, яка укладена між сторонами 10.02.2016, сторони узгодили, що спірні питання між ними вирішуються в Господарському суді Чернігівської області із застосуванням матеріального та процесуального права України.

Враховуючи, що дана умова не суперечить приписам Закону України «Про міжнародне приватне право», а також Угоді урядів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, від 20.03.1992, тому судом при вирішенні даного спору застосовується законодавство України, чинне на момент укладення оспорюваного позивачем договору.

Відповідно до дефініції, наведеної у ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності визначається як зовнішньоекономічний договір (контракт).

Отже, предметом спору у даній справі є відповідність чинному законодавству саме укладеного між сторонами контракту №03/06 від 03.06.2014.

Згідно з ч.2 ст.202 договір визначається як один із видів правочину.

Відповідно до приписів ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги до правочину, при наявності яких правочин набирає юридичної сили, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними має бути встановлено наявність саме на момент вчинення правочину тих обставин, з якими закон пов’язує визнання правочинів недійсними.

Стверджуючи про недійсність контракту №03/06 від 03.06.2016, позивач зазначає, що вказаний контракт підписаний директором відповідача з перевищенням наданих йому повноважень.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно зі ст.239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє.

Як зазначається у преамбулі контракту №03/06 від 03.06.2014, Продавця за контрактом, а саме ДП «Компанія «Верес» ТОВ «Компанія «Верес» представляв директор дочірнього підприємства ОСОБА_5, яким і підписано вказаний контракт. Даний факт сторонами не заперечується.

Відповідно до п.10.1. Статуту Дочірнього підприємства «Компанія «Верес» ТОВ «Компанія «Верес», затвердженого загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Верес» від 12.10.2010 (протокол №6), та зареєстрованого в реєстрі 02.11.2010, оперативне управління фінансово-господарською діяльністю підприємства здійснюється його директором.

В п.10.3. цього ж Статуту наведений перелік повноважень, наданих директору підприємства, зокрема зазначено, що директор від імені підприємства укладає договори, інші угоди на суму, що не перевищує 500000,00 (п’ятсот тисяч) грн.

Пунктом 8.1. Статуту дочірнього підприємства до виключної компетенції Головного підприємства – Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Верес» - віднесено попереднє погодження (подальше затвердження) угод (договорів, контрактів) на суму, яка перевищує 500000,00 (п’ятсот тисяч) грн.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що статутними документами відповідача повноваження директора підприємства на укладання договорів (контрактів) обмежуються сумою 500000грн., а договори на суму, яка перевищує вказаний розмір, потребують попереднього погодження або подальшого затвердження.

Аналіз контракту №03/06 від 03.06.2014 свідчить, що сторонами визначена загальна сума контракту в розмірі 850000 (вісімсот п’ятдесят тисяч) доларів США, яка, з урахуванням курсу долару до гривні на момент укладення цього договору, становить значно більше ніж 500000грн.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, 01 червня 2014 учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Верес» (засновника ДП «Компанія «Верес») проведені загальні збори, на яких розглядалось питання порядку денного про надання директору ДП «Компанія «Верес» ТОВ «Компанія «Верес» ОСОБА_5 попереднього дозволу на укладення контракту з ТОВ «EuroTek Astana LTD» (ОСОБА_1 ЛТД – Республіка Казахстан) на поставку продукції.

Відповідно до протоколу №1 від 01.06.2014 загальних зборів учасників ТОВ «Компанія «Верес» на зборах прийнято рішення про надання директору ДП «Компанія «Верес» ТОВ «Компанія «Верес» ОСОБА_5 дозволу на укладення контракту з ТОВ «EuroTek Astana LTD» (ОСОБА_1 ЛТД – Республіка Казахстан) на поставку продукції – меблів дитячих в асортименті на загальну суму вісімсот п’ятдесят тисяч доларів США. Уповноважено директора ДП «Компанія «Верес» ТОВ «Компанія «Верес» ОСОБА_5 від імені дочірнього підприємства підписати зазначений контракт.

Згідно із приписами ч.1 ст.145 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.58 Закону України «Про господарські товариства» вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

Відповідно до ч.1 ст.98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчому органу.

Таким чином, прийняття загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Верес», яке є засновником ДП «Компанія «Верес» (відповідач у справі), рішення про надання дозволу директору відповідача на укладення контракту з позивачем, та уповноваження директора відповідача на підписання даного контракту не суперечить чинному законодавству Україні і свідчить про дотримання відповідачем процедури попереднього погодження укладення спірного контракту.

В силу ч.1 ст.241 Цивільного кодексу України вчинення правочину представником з перевищенням повноважень не тягне за собою виникнення у особи, яку представляли, цивільних прав і обов’язків, або їх зміну чи припинення, лише у випадку відсутності наступного схвалення такою особою цього правочину.

Оскільки директор відповідача при укладенні та підписанні контракту №03/06 від 03.06.2014 діяв в межах повноважень, наданих йому згідно з рішенням загальних зборів учасників головного підприємства від 01.06.2014, суд приходить до висновку, що договір від імені продавця (відповідача у справі) підписаний уповноваженою на це особою.

Обставини, зазначені позивачем у заяві про збільшення підстав позову, яка розцінена судом як заява про доповнення підстав позову, судом до уваги не приймаються, виходячи з наступного.

Аналіз змісту контракту №03/06 від 03.06.2014 свідчить, що в зв’язку з його укладенням між сторонами виникли правовідносини поставки, які регулюються нормами §1 глави 30 Господарського кодексу України та §3 глави 54 Цивільного кодексу України.

За змістом ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ч.6 ст.265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

В силу ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 180 Господарського кодексу України також визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними, як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. В ч.2 даної статті визначається, що істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Аналіз спірного контракту, додаткових угод до нього, специфікацій до контракту, які є його невід’ємними частинами, свідчить, що за своїм змістом контракт відповідає вимогам законодавства, яке регулює правовідносини поставки та купівлі-продажу, зокрема, визначено яке майно має бути передано; передбачені строки поставки, строки оплати товару, узгоджена в Специфікаціях ціна товару, а також інші умови.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що в силу приписів ч.8 ст.181 Господарського кодексу України у разі відсутності в договорі усіх істотних умов для такого виду господарського договору такий договір вважається неукладеним.

Позивач у своїй заяві не навів жодної норми закону, інших нормативно-правових актів, яким не відповідає спірний контракт. А також, позивачем не доведено у встановленому порядку відсутність в спірному контракті істотних умов, які можуть свідчити про неукладеність вказаного контракту.

Отже, суд приходить до висновку про відсутність підстав для ствердження про суперечність змісту контракту вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, іншим актам цивільного та господарського законодавства.

Твердження позивача про відсутність у договорі умов поставки відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» спростовуються п.3.2. контракту. До того ж, суд приймає до уваги, що відповідно до ч.4 ст.265 Господарського кодексу України (в редакції Закону від 05.07.2012) використання сторонами для визначення умов договорів поставки міжнародних звичаїв, рекомендацій, правил міжнародних органів та організацій є правом сторін договору (контракту), а не обов’язком.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги, що факт перевищення директором дочірнього підприємства повноважень на укладення договору не підтверджується матеріалами справи, відсутні правові підстави для визнання контракту недійсним, суд приходить до висновку про безпідставність та необгрунтованість позовних вимог, в зв’язку з чим в задоволенні позову належить відмовити.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України в зв’язку з відмовою в задоволенні позову судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.92,98,145,202,203,215,239,2413628,712 Цивільного кодексу України, 180,181,265 Господарського кодексу України, ст.22,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено та підписано 01 серпня 2016 року.

Суддя Т.Г.Оленич