АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3714/16 Справа № 2-8789/10 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Волошин М.П.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Волошина М.П.,

суддів - Куценко Т.Р., Демченко Е.Л.,

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07 червня 2010 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, –

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договори про надання банківських послуг № 6762 4620 3561 4491 від 16 лютого 2009 року та № 4405 8850 1307 6929 від 23 лютого 2009 року, за умовами яких, відповідачу було видано платіжні картки, без встановлення кредитного ліміту.

В період з 03 грудня 2008 року по 27 лютого 2009 року ОСОБА_2, перебуваючи на території республіки Грузія, здійснив низку валютообмінних операцій в банкоматах комерційних банків. Внаслідок проведених операцій по вказаним картковим рахункам виникли несанкціоновані овердрафти на загальну суму 401 872,23 грн., яку відповідач добровільно не погашає, тому, враховуючи, що ТОВ «УФА «Верус», як поручитель, несе лімітовану відповідальність за виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором.

З урахуванням всіх обставин позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 у рахунок погашення заборгованості за договорами № 4405 8850 1307 6929 від 23 лютого 2009 року та № 6762 4620 3561 4491 від 16 лютого 2009 року – 401 872,23 грн., солідарно стягнути з ТОВ «УФА «Верус» та ОСОБА_2 заборгованість за договором № 4405 8850 1307 6929 від 23 лютого 2009 року – 200 грн. , за договором № 6762 4620 3561 4491 від 16 лютого 2009 року – 200 грн. а також судові витрати по справі.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07 червня 2010 року позовні вимоги задоволені.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк»  у рахунок повернення заборгованості за договорами про надання банківських послуг: № 4405885013076929 від 23 лютого 2009 року – 196386 (сто дев’яносто шість тисяч триста вісімдесят шість) гривень 87 коп. та № 6762462035614491 від 16 лютого 2009 року – 205085( двісті п’ять тисяч вісімдесят п’ять) гривень 36 коп., а разом 401 472,23 грн. (чотириста одну тисячу чотириста сімдесят дві гривні 23 коп.)

Стягнуто солідарно з ТОВ «УФА «Верус , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк»  у рахунок повернення заборгованості за договором про надання банківських послуг № 4405885013076929 від 23 лютого 2009 року – 200 грн. та договором № 6762462035614491 від 16 лютого 2009 року – 200 грн., а разом 400 грн. (чотириста гривень 00 коп.)

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин справи просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Статтею 213 ЦПК України визначено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ОСОБА_2 були укладені договори № 4405 8850 1307 6929 від 23 лютого 2009 року та № 6762 4620 3561 4491 від 16 лютого 2009 року, за умовами яких позивач зобов’язався відкрити карткові рахунки та надати платіжні картки, а також обслуговувати їх в порядку та умовах встановлених договором; клієнт зобов’язався використовувати платіжні картки як засіб безготівкового розрахунку відповідно до умов договору, що підтверджується копіями зазначених договорів.

16 лютого 2009 року ОСОБА_2 на виконання умов договору № 6762 4620 3561 4491 отримав від позивача платіжну картку та ПІН-конверт, даний факт підтверджується відповідною відміткою в договорі.

23 лютого 2009 року ОСОБА_2 на виконання умов договору № 4405 8850 1307 6929 отримав від позивача платіжну картку та ПІН-конверт, даний факт підтверджується відповідною відміткою в договорі.

Також встановлено, що у відповідача ОСОБА_2 перед позивачем виникла заборгованість за договором № 6762 4620 3561 4491 від 16.02.2009 року яка, станом на 16.11.2009 року, становила 205 285,36 грн., та за договором № 4405 8850 1307 6929 від 23.02.2009 року яка, станом на 16.11.2009 року, становила 196 586,87 грн, що підтверджується виписками по особовим рахункам. Вказана заборгованість виникла в результаті несанкціонованого овердрафту внаслідок валютообмінних операцій в банкоматах комерційних банків на території республіки Грузія.

Задовольняючи позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за договорами № 4405 8850 1307 6929 від 23.02.2009 року та № 6762 4620 3561 4491 від 16.02.2009 року у розмірі 401 472,23 грн., суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідно до п. 6.9 Умов і правил надання банківських послуг, у випадку виникнення заборгованості держателя по контр рахунку в результаті курсової різниці, технічних помилок в роботі обладнання та в інших випадках клієнт зобов’язується погасити заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення. Пунктом 1.5 Постанови НБУ № 137 від 19 квітня 2005 року «Про затвердження Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням» передбачено, що незалежно від платіжної схеми та виду (типу) платіжних карток на контр рахунку може виникнути заборгованість держателя платіжної картки перед банком-емітентом, що не була обумовлена договором і не є прогнозованою в розмірі та за часом виникнення. Ця заборгованість може виникати, зокрема, в разі: зміни курсів валют і надходження до клірингу інформації про операцію в іноземній валюті в сумі більшій, ніж та, яку еквайр (платіжна система) попередньо надіслав емітенту в платіжному повідомленні, і яку було блоковано на контр рахунку клієнта для забезпечення його зобов’язання за здійсненою операцією; виникнення технічних помилок у роботі обладнання емітент, еквайра або процесингового центру, в інших випадках. Емітенти в договорі з клієнтом повинні передбачити порядок і строки погашення такої заборгованості.

В цій частині рішення суду є законним, обґрунтованим та підлягає залишенню без змін в цій частині.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те що п. 6.9. Договору було порушено права та законні інтереси відповідача як споживача.

Проте з вказаними висновками погодитися не можна, оскільки спірні договори підписами відповідачем ОСОБА_2 та це ним не заперечується, а умови та правила надання банківських послуг, в яких зазначений вказаний пункт 6.9 , є невід’ємною частиною договору.

Крім того, вказаний пункт 6.9. договору не визнаний не справедливим та не дійсним у передбаченому законом порядку.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Оскільки ОСОБА_2 не оскаржено до суду окремі пункти договору, то колегія суддів приходить до висновку, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Судом встановлено, що 12 січня 2009 року між відповідачем ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» та позивачем був укладений договір поруки № 468, за умовами якого ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» зобов’язалось відповідати перед позивачем за виконання відповідачем своїх обов’язків за укладеними договорами, що підтверджується копією зазначеного договору та додатку до нього.

Задовольняючи позовні вимоги позивача в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки умови основного зобов’язання не виконані та сума заборгованості підлягає стягненню, то і підлягає стягненню сума коштів за договором поруки.

Відповідно до ст. 16 ЦПК України не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 118 ЦПК України позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов’язаних між собою.

Відповідно до роз’яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 роз’яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об’єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов’язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об’єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року по справі № 6-745ц15.

Виходячи з того, що суд розглянув позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості, рішення суду в цій частині на підставі ст. ст. 205, 310 ЦПК України необхідно скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити, повідомивши позивача, що розгляд його позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус», про стягнення заборгованості віднесено до юрисдикції господарських судів.

На підставі ст. 88 ЦПК України, підлягає стягненню на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_2, пропорційно до обсягу задоволених позовних вимог, в розмірі 1 820 грн. в рахунок відшкодування судових витрат.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів , -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07 червня 2010 року в частині солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за договором про надання банківських послуг № 4405885013076926 від 23 лютого 2009 року – 200 грн. та договором № 6762462035614491 від 16 лютого 2009 року – 200 грн., та в частині солідарного стягнення судових витрат, - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Провадження у справі в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» - закрити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» у рахунок відшкодування судових витрат 1 820 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду чинне з моменту проголошення та може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий: М.П.Волошин

Судді: Е.Л.Демченко

ОСОБА_5