Справа № 461/707/16 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р.

Провадження № 22-ц/783/2809/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: 30

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2016 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Богонюка М.Я.,

суддів: Ванівського О.М., Зверхановської Л.Д.,

за участі судового секретаря: Жукровської Х.І.,

у відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства "ОСОБА_2В." на рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 березня 2016 року у справі за позовом Фермерського господарства "ОСОБА_2В." до Управління державної виконавчої служби ГУЮ у Львівській області, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 01 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Дане рішення оскаржив представник фермерського господарства «ОСОБА_2В.» - ОСОБА_2 подавши апеляційну скаргу, у якій зазначає, що районний суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, має місце невідповідність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а також невідповідність висновків суду обставинам справи. Окрім того, звертає увагу що в оскаржуваному рішенні має місце порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

 Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 березня 2016 року та постановити нове рішення на підставі якого стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України в користь фермерського господарства ОСОБА_2 коштів в сумі 1 000 000 гривень на відшкодування моральної шкоди завданої в результаті незаконного рішення державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС Головного управління юстиції у Львівській області ОСОБА_3.

Сторони в судове засідання не з’явилися, хоча про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення     (а.с. 37-39), про причини неявки суд не повідомили та з клопотанням про відкладення розгляду справи не зверталися, тому розгляд справи відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК України здійснюється колегією суддів за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги  та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Матеріалами справи встановлено, що Фермерське господарство «ОСОБА_2В.», яке є юридичною особою звернулось в суд з позовом до двох інших юридичних осіб: УДВС ГУЮ у Львівській області та держави Україна в особі Державної казначейської служби, у якому просить відшкодувати моральну шкоду в сумі 1 000 000 грн., оскільки представнику фермерського господарства було спричинено моральні страждання які полягали у приниженні честі, гідності, ділової репутації, моральних переживань у зв’язку порушенням прав. Позивач вважає, що такі вимоги є підставними та підлягають до задоволення, оскільки шкода йому спричинена внаслідок винесення державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС  ГУЮ у Львівській області ОСОБА_3 незаконної постанови про закінчення виконавчого провадження від 30.03.2015 року (а.с. 1-3).

Судом встановлено, що постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС Головного управління юстиції у Львівській області ОСОБА_3 від 30.03.2015 року закінчено виконавче провадження №46853145.

Згідно постанови Сокальського районного суду Львівської області від 12 травня 2015 року визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області ВП №46853145 від 30.03.2015 року (а.с. 5-7).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області залишено без задоволення, а постанову Сокальського районного суду Львівської області від 12 травня 2015 року  - без змін (а.с. 8-9).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог фермерського господарства «ОСОБА_2В.» районний суд виходив з того, що позивач не довів ті обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог, зокрема наявність причинного зв’язку між його душевним стражданням, порушенням нормальних життєвих зв’язків, і протиправними діяннями заподіювача, вини останнього в її заподіянні, тривалість та розмір моральних страждань.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції виходячи із наступного.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пунктом 4 ч.2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода може полягати у приниженні ділової репутації юридичної особи. Та згідно ч.1 цієї ж статті особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Окрім того, згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. У справах про дискримінацію позивач зобов’язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача. У справах щодо звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності чи застосування до працівника з боку керівника або роботодавця заходів впливу (переведення, атестація, зміна умов праці тощо) у зв’язку з повідомленням таким працівником про порушення вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" іншою особою обов’язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень, вчинених дій покладається на відповідача. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1.03.2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» та п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року, передбачено, що вимога про стягнення моральної шкоди, що спричинена приниженням ділової репутації юридичної особи підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 вищенаведеної Постанови передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Зважаючи на наведене при вирішенні даного спору про стягнення моральної шкоди слід встановити: факт заподіяння позивачу шкоди, суть якої повинна полягати у приниженні ділової репутації позивача; протиправність діяння відповідача (відповідачів); наявність причинного зв'язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача (відповідачів).

При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Згідно змісту п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Виключення становить надане в статті 2 Закону України від 7 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" поняття ділової репутації, яка визначається як сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону. Зазначене поняття застосовується до правовідносин, на які поширюється цей Закон.

Зважаючи на вказане позивачу слід було б навести обставини та подати докази, які б вказували та підтверджували те, яким чином принижено його (ФГ «ОСОБА_2В.») ділову репутацію при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження та в чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода.

Покликання в позовних вимог на ст. 56 Конституції України колегія суддів не бере до уваги, оскільки як вбачається із зазначеного судового рішення дії державного виконавця не визнані неправомірними.

Пунктом 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 7.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», передбачено, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону "Про державну виконавчу службу", частини другої статті 87 Закону про виконавче провадження, а також з положень статей 1173, 1174 ЦК і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Однак належних та допустимих доказів про те, що винесенням такої постанови державним виконавцем принижено ділову репутацію ФГ «ОСОБА_2В.» та відповідно спричинено моральну шкоду позивачем не подано та судом не здобуто.

Що стосується вимоги про стягнення моральної шкоди, що на думку позивача спричинена приниженням честі та гідності позивача, то у цій частині така теж до задоволення не підлягає, оскільки як вбачається із наведених вище норм матеріального права та роз’яснень щодо їх застосування такі поняття не стосуються юридичних осіб, яким є позивач, а притаманні лише фізичній особі.

Окрім того як передбачено пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» №4   від 31.03.1995 року   обов'язковому доведенню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, та вини останнього в її заподіянні.

Згідно змісту п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Зважаючи на наведене при вирішенні даного спору про стягнення моральної шкоди слід встановити: факт заподіяння позивачу шкоди, суть якої повинна полягати у приниженні ділової репутації позивача; протиправність діяння відповідача (відповідачів); наявність причинного зв'язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача (відповідачів).

Враховуючи наведене, оскільки вказана вимога не доведена позивачем, колегія суддів вважає, що у задоволенні такої судом першої інстанції відмовлено підставно, а доводи апеляційної скарги рішення суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення колегія суддів не вбачає.

На підставі вищенаведеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 березня  2016 року.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.209, 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст.308, 313, 314, 315,  317, 319 ЦПК України,  колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника фермерського господарства «ОСОБА_2В.» - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення  Галицького  районного  суду м.  Львова  від  01  березня  2016  року  залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий Богонюк М.Я.

Судді Ванівський О.М.

ОСОБА_4