ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2016№910/10369/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» в особі

Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення

ліквідації ПАТ «УПБ» Пантіної Л.О.

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АУРУМ ФІНАНС»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

2. Національний банк України

3. ОСОБА_1

4. Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті-Стейт»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський

Володимир Анатолійович

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Бондаренко М.Г. за довіреністю № 29 від 13.06.2016 р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи-1: Шевченко Ю.А. за довіреністю № 27-42511/15 від 03.12.2015 р.;

від третьої особи-2: не з'явився;

від третьої особи-3: не з'явився;

від третьої особи-4: не з'явився;

від третьої особи-5: Самборська Г.М. за довіреністю від 01.07.2016 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» Пантіної Л.О. (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АУРУМ ФІНАНС» (далі - відповідач) про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - Договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого за №6256, що був укладений між ПАТ «УПБ» та ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС», а також зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК АУРУМ ФІНАНС» повернути на користь Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» права майнової вимоги за Договором про відступлення прав вимоги від 26.05.2015р., укладеним між ПАТ «УПБ» та ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС» та повернути оригінали документів, які отримані згідно Актів приймання-передачі від 27.05.2015р., а саме документи щодо позичальника Банку - ОСОБА_1: Кредитний договір № 945 від 20.08.2012 р., Іпотечний договір, посвідчений 20.08.2012 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сингаївською С.О. за реєстровим № 6550, Договір поруки № 945-1 від 20.08.2012 р., Договір застави майнових прав на грошові кошти № 945-2 від 20.08.2012 р., Договір купівлі-продажу квартири від 20.08.2012 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сингаївською С.О. за реєстровим № 6546, витяг з реєстру правочинів № 11725444 від 20.08.2012 р., технічний паспортна квартиру №40, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, позивач просить суд внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме: внести зміни про суб'єктів в записі про іпотеку: 2929263, замінити Іпотекодержателя Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК АУРУМ ФІНАНС» на Іпотекодержателя Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк»; внести зміни про суб'єктів в записі обтяження: 2929327, замінити обтяжувача Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК АУРУМ ФІНАНС» на обтяжувача Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що банк уклавши оспорюваний Договір відступлення права вимоги безоплатно здійснив відчуження майна (активів банку), прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог, оскільки фактично грошові кошти до банку не надходили, натомість були проведені штучні банківські транзакції. Також, позивач зазначає, що уклавши оспорюваний правочин він прийняв на себе зобов'язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, що прямо зазначено у п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину. Крім того, позивач зазначає, що умови Договору відступлення прямо передбачають передачу контрагенту, що є одночасно кредитором банку, майнових прав за Кредитним договором та Договором відступлення, отже надають кредитору - ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС» переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами ПАТ «УПБ», що прямо зазначено у п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2016 р. порушено провадження у справі № 910/10369/16, на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа-1), Національний банк України (далі - третя особа-2), ОСОБА_1 (третя особа-3), залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича (далі - третя особа-4), розгляд справи призначено на 29.06.2016 р.

21.06.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи-2 подані письмові пояснення у справі, відповідно до змісту яких третя особа-2 просить суд позовні вимоги задовольнити повністю.

24.06.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи, та відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує.

29.06.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи-1 подані письмові пояснення у справі, відповідно до змісту яких третя особа-1 просить суд позовні вимоги задовольнити повністю.

29.06.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті-Стейт».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.06.2016 р. в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті-Стейт» (далі - третя особа-5), відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 13.07.2016 р.

13.07.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи-5 подані письмові пояснення у справі, відповідно до змісту яких третя особа-5 проти задоволення позову заперечує, оскільки позивачем не доведено обставин, встановлених п.п. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з якими закон пов'язує нікчемність правочину.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.07.2016 р. вирішено здійснювати розгляд справи № 910/10369/16 в закритому судовому засіданні.

Крім того, ухвалою господарського суду міста Києва від 13.07.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 27.07.2016 р.

В судовому засіданні 27.07.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представники третьої особи-1 та третьої особи-5 в судовому засіданні 27.07.2016 р. надали пояснення по суті спору.

Представники відповідача, третьої особи-2, третьої особи-3, третьої особи-4 в судове засідання 27.07.2016 р. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача, третьої особи-2, третьої особи-3, третьої особи-4 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 27.07.2016 р. проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.05.2015 р. між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» (первісний кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК АУРУМ ФІНАНС» (новий кредитор, відповідач) було укладено договір про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрований у реєстрі за № 6256 (далі - Договір).

Пунктом 1 Договору передбачено, що первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до ОСОБА_1 (третя особа-3), а новий кредитор сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, визначеній п. 5 цього Договору, у порядку та строки, встановлені цим договором, та набуває права вимоги первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу права вимоги за кредитним договором № 945 від 20.08.2012 р. з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього та іпотечним договором від 20.08.2012 р., посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сингаївською С.О. за реєстровим номером 6550, предметом якого є іпотека нерухомого майна: квартира № 40, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та має загальну площу 68,8 кв.м., житлову площу 52,4 кв.м., укладеними між публічним акціонерним товариством «Українській професійний банк» та ОСОБА_1; а також за Договором поруки № 945-1 від 20.08.2012 р. та Договором застави майнових прав на грошові кошти № 945-2 від 20.08.2012 р., укладених між ТОВ «Сіті-Стейт» та Первісним кредитором.

За умовами пункту 2 Договору, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора за кредитним договором, в тому числі, але не виключно право вимоги сплати заборгованості за кредитом, несплачених процентів, комісії та штрафних санкцій за кредитним договором в розмірі, який буде існувати на момент переходу права вимоги, вказаний в п. 3 цього договору, а також всі права заставодержателя за Договором застави, іпотекодержателя за іпотечним договором та всі права за договором поруки.

Відповідно до п. 3 Договору станом на 25.05.2015 р. заборгованість за кредитним договором становить 350 947,66 грн.

За змістом п. 5 Договору, за відступлені права вимоги за кредитними договорами новий кредитор сплачує первісному кредитору кошти в українських гривнях в розмірі 350 947,66 грн. без ПДВ, які сплачуються новим кредитором первісному кредитору протягом 2 банківських днів з дня укладення цього договору. Ціна продажу сплачується шляхом перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора за наступними реквізитами: отримувач платежу: Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк»; банк отримувача - Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк»; № рахунку 29090346750945; ідентифікаційний код: 19019775; МФО: 300205; призначення платежу: «Оплата за договором відступлення права вимоги від 26.05.2015 р.».

Права вимоги за кредитним договором є такими, що передані новому кредитору з моменту підписання акту приймання-передачі права вимоги. Акт приймання-передачі права вимоги підписується виключно після отримання первісним кредитором ціни продажу в повному обсязі (п. 6 Договору).

Відповідно до акту приймання-передачі від 27.05.2015 р., на підставі п. 6 договору про відступлення прав вимоги, укладеного між сторонами, позивач передає, а відповідач приймає права за зобов'язанням, в тому числі ОСОБА_1 наступні документи: Кредитний договір №945 від 20.08.2012 р., Іпотечний договір, посвідчений 20.08.2012 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сингаївською С.О. за реєстровим № 6550, Договір поруки № 945-1 від 20.08.2012 р., Договір застави майнових прав на грошові кошти №945-2 від 20.08.2012 р., Договір купівлі-продажу квартири від 20.08.2012 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сингаївською С.О. за реєстровим № 6546, витяг з реєстру правочинів №11725444 від 20.08.2012 р., технічний паспортна квартиру № 40, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

З матеріалів справи вбачається, що 28.05.2015р. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №107 «Про запровадження тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк», згідно з яким з 29.05.2015р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк».

Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Український професійний банк» Л.О. Пантіної № 26/ТА від 29.05.2015 р. вирішено здійснити перевірку договорів (інших правочинів), укладених позивачем протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають критеріям, передбаченим ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до протоколу №7 від 24.07.2015 р. засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) на виконання наказу №26/ТА від 29.05.2015 р., комісією з перевірки договорів (інших правочинів) було виявлено наступні порушення норм законодавства при укладенні, зокрема, договору про відступлення права вимоги від 26.05.2015р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого у реєстрі за № 6256, а саме: постановою Правління Національного банку України № 293/БТ позивача було віднесено до категорії проблемних та запроваджено певні обмеження, зокрема заборонено передавати в забезпечення третім особам майно та активи Банку (десятий абзац пункту 3. Постанови №293/БТ). Так, договір відступлення було укладено 26.05.2015 р., під час дії обмежень, запроваджених Постановою №293/БТ, при цьому у цей період укладення таких договорів було Банку заборонено оскільки за своєю суттю вказаний договір відступлення мав на меті задоволення вимог кредитора Банку - ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС».

Крім того, розрахунки за договором відступлення проводилися шляхом перерахування коштів з поточного рахунку Кредитора, відкритому в Банку, на рахунки 2909 («Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами») позичальника Банку по Договору відступлення на рахунок 29090346750945. Таким чином, при розрахунках по договору відступлення, що здійснювалися в національній валюті України, платежі проходили не через кореспондентський рахунок Банку, відкритий у Національному банку України, чим було прямо порушено заборону, встановлену Постановою №293/БТ, відповідно до якої під час здійснення особливого режиму контролю всі розрахунки в національній валюті повинні проводитися через кореспондентський рахунок Банку, відкритий у Національному банку України; умови Договору відступлення, укладеного між Банком та ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС», прямо передбачають передачу ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС», що є одночасно кредитором Банку, майнових прав за Кредитним договором та надає кредитору Банку - ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС» переваги перед іншими кредиторами. За таких обставин, комісією з перевірки договорів (інших правочинів) вирішено затвердити результати перевірки, якою виявлено договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрований у реєстрі за №6256, що є нікчемним згідно зі ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Український професійний банк» Л.О. Пантіною було складено повідомлення №01-10/3279 від 03.08.2015 р. про нікчемність правочину, адресоване Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс», відповідно до якого останнє повідомляється про нікчемність договору про відступлення прав вимоги, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого у реєстрі за № 6256. Вказаним повідомленням про нікчемність правочину позивач просив повернути протягом десяти днів всі отримані згідно з умовами нікчемного договору оригінали документів (кредитні договори, договори забезпечення, всі інші документи відповідно до акту приймання-передачі від 27.05.2015 р.).

Спір у справі виник з підстав визнання Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Український професійний банк» Л.О. Пантіною в порядку здійснення перевірки правочинів, вчинених протягом року до введення в Публічному акціонерному товаристві «Український професійний банк» тимчасової адміністрації, відповідно до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», спірного договору відступлення права вимоги нікчемним, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності такого правочину.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на здійснення під час тимчасової адміністрації позивача перевірки правочинів, вчинених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, у зв'язку з чим виявлено правочин, вчинений між позивачем та відповідачем щодо відступлення права вимоги, а саме, договір про відступлення прав вимоги від 26.05.2015 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрований у реєстрі за № 6256, який є нікчемним на підставі частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відповідно до протоколу № 7 від 24.07.2015 р. засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) на виконання наказу № 26/ТА від 29.05.2015 р.

Так, за вказаним правочином, на думку позивача, банк безоплатно здійснив відчуження майна (оскільки розрахунки за спірним договором було проведено через внутрішній рахунок банку, тоді-як постановою Правління Національного банку України від 30.04.2015 р. № 293/БТ обмеженням щодо обов'язку ПАТ «УПБ» під час здійснення особливого режиму контролю здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України); банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк уклав правочин, умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання позивачу переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

За таких обставин, позивач, керуючись ст. 216 Цивільного кодексу України, просить суд застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме зобов'язати відповідача повернути позивачу права майнової вимоги, отримані за договором про відступлення права вимоги від 26.05.2015 р., укладеним між позивачем та відповідачем, а також повернути оригінали документів, отримані згідно з актами приймання-передачі від 27.05.2015 р., за зобов'язаннями боржника, внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме: внести зміни про суб'єктів в записі про іпотеку 2929263, змінити іпотекодержателя Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» на Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк»; внести зміни про суб'єктів в записі про обтяження 2929327, змінити обтяжувача Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» на Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк».

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції яка діяла на час укладання спірного Договору) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Як на тому наголошено в пункті 2.13. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, господарський суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а має дати належну оцінку відповідним доводам позивача.

Як на підставу нікчемності Договору позивач посилається на те, що уклавши цей Договір він здійснив відчуження майна (активів банку), прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог, оскільки фактично грошові кошти до банку не надходили, натомість були проведені штучні банківські транзакції.

Проте, дані твердження позивача суд вважає необґрунтованими та до уваги не приймає, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ст. 626 Цивільного кодексу).

Пунктом 5 оспорюваного Договору передбачено, що за відступлені права вимоги за кредитними договорами новий кредитор сплачує первісному кредитору кошти в українських гривнях в розмірі 350 947,66 грн. без ПДВ, які сплачуються новим кредитором первісному кредитору протягом 2 банківських днів з дня укладення цього договору. Ціна продажу сплачується шляхом перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора за наступними реквізитами: отримувач платежу: Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк»; банк отримувача - Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк»; № рахунку: 29090346750945; ідентифікаційний код: 19019775; МФО: 300205; призначення платежу: «оплата за договором відступлення права вимоги від 26.05.2015».

Таким чином, укладений між сторонами Договір про відступлення права вимоги є оплатним, оскільки сторони такого договору встановили вартість, яку відповідач повинен сплатити позивачу за відступлення права вимоги - 350 947,66 грн.

При цьому, суд зазначає, що порушення постанови правління Національного банку України № 293/БТ, на які посилається позивач, не є підставою нікчемності Договору в розумінні статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 215 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у разі порушення банками банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Пунктом 12.3 Розділу 12 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 р. № 346 встановлено, що рішення Правління Національного банку про віднесення банку до категорії проблемних містить, зокрема: строк, протягом якого проблемний банк зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, але не більше 180 днів; обмеження у діяльності банку; порядок та строки повідомлення проблемним банком про стан виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення банком своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства.

Виходячи з приписів ч. 6 ст. 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та п. 5.1. глави 5 розділу 1 Положення № 346 передбачено право Національного банку України запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора в разі потреби в посиленні контролю за діяльністю банку з метою уникнення можливості невиконання ним своїх зобов'язань перед клієнтами та кредиторами.

Постановою Правління Національного банку України № 293/БТ від 30.04.2015 "Про віднесення ПАТ "Український професійний банк" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку" були встановлені обмеження у діяльності ПАТ "Український професійний банк", як юридичної особи, що входить до банківської системи України, банку було заборонено передавати в забезпечення вкладникам, іншим кредиторам майно та активи банку без погодження з Національним банком України, був призначений куратор банку з числа працівників Національного банку, заборонено банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, всі розрахунки мали бути здійснені виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Отже, постановою Правління Національного банку України № 293/БТ від 30.04.2015р. були встановлені обмеження у діяльності ПАТ "Український професійний банк" як юридичної особи, що входить до банківської системи України.

Суд зазначає, що вказана Постанова НБУ від 30.04.2015 р. не є нормативно-правовим актом, оскільки не зареєстрована в Міністерстві юстиції України, містить гриф «банківська таємниця», а отже є актом індивідуальної дії, чинність якого може бути направлена індивідуально тільки на позивача.

Наслідком порушення акту індивідуальної дії може бути лише застосування Національним банком України до позивача заходів впливу за порушення банківського законодавства відповідно до ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Постанови Правління НБУ від 17.08.2012 р. № 346 «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу», а не визнання правочину недійсним.

Крім того, невідповідність укладеного договору вимогам постанови НБУ не визначено як підставу нікчемності ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

За своєю правової природою Договір про відступлення прав вимоги від 26.05.2015 р. не відноситься до договорів, що забезпечують виконання зобов'язань, а отже, його укладення не могло порушити встановленого абз. 10 п. 3. Постанови НБУ від 30.04.2015 p. обмеження щодо передачі в забезпечення майна та активів.

Суд погоджується з твердженнями відповідача, що заборона позивачу використовувати для розрахунків в національній валюті прямі кореспондентські рахунки та зобов'язання позивача здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок в НБУ (п. 5 та п. 6 Постанови НБУ від 30.04.2015 р.) стосувались міжбанківських переказів і не поширюються на внутрішньобанківські операції позивача.

Дана позиція узгоджуються зі змістом ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з якою у випадку віднесення Національним банком України банку до категорії проблемних, останньому забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.

Відповідач не є банківською установою, тому не має можливості згідно закону відкривати кореспондентський рахунок в іншому банку, в тому числі в Національному банку України, а також здійснювати міжбанківські перекази. Грошові кошти за Договором про відступлення прав вимоги від 26.05.2015 р. були перераховані відповідачем позивачу саме з власного поточного рахунку, відкритого у позивача. Таким чином, розрахунки між юридичною особою-клієнтом (відповідачем) і банком (позивачем) не є міжбанківськими переказами і не можуть (не повинні) здійснюватись через кореспондентський рахунок в іншому банку, в тому числі через кореспондентський рахунок позивача в НБУ.

Відносно доводів позивача про те, що умови Договору передбачають зобов'язання банку, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, що в силу п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» свідчить про нікчемність такого правочину, суд зазначає, що підстава нікчемності правочину, зазначена в п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не має місця у даному випадку, оскільки укладення договору 26.05.2015 р. не призвело до визнання банку неплатоспроможним, адже ще 30.04.2015 р. банк було віднесено до категорії проблемних.

Доводи позивача відносно того, що ним безоплатно відчужено право вимоги за кредитним договором у зв'язку з прийняттям на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента на вчинення відповідних майнових дій, судом відхиляється, оскільки Договір про відступлення права вимоги від 26.05.2015 р. не є договором про безоплатне відчуження майнових прав.

Крім того, суд зазначає, що платіжним дорученням від 27.05.2015р. №53 відповідачем було перераховано позивачу 350 947,66 грн. із призначенням платежу: «Оплата за відступлення права вимоги за кредитними зобов'язаннями згідно договору відступлення права вимоги від 26.05.2015 р. без ПДВ». Таким чином, позивач отримав кошти у розмірі 350 947,66 грн., що мало сприяти підвищенню рівня платоспроможності банку.

Також, суд вважає необґрунтованими та не приймає до уваги доводи позивача стосовно того, що умови договору про відступлення прав вимоги передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання відповідачеві переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, що в силу п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» свідчить про нікчемність такого правочину,.

Так, позивач зазначає, що надані відповідачу за договором про відступлення права вимоги переваги полягають у тому, що відповідач безпідставно отримав можливість вивести свої кошти з неплатоспроможного банку та позачергово задовольнити свої вимоги.

Проте, наведені доводи не підтверджені жодними доказами, які б свідчили про те, що інші кредитори банку, крім позивача, виявили бажання укласти договір про відступлення вимоги за кредитним договором № 945 від 20.08.2012 р. і саме ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС» було надано перевагу в укладенні спірного договору. Натомість передбачений умовами Договору обов'язок сплати відповідачем відповідної суми коштів за відступлене право вимоги за кредитним договором на користь позивача не може свідчити про надання відповідачеві будь-яких пільг (переваг) при укладенні такого договору, зокрема встановлення меншої вартості відступлення позивачем свого права вимоги (відносно самого права вимоги), відстрочення/розстрочення платежу тощо.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати договір про відступлення прав вимоги від 26.05.2015 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрований у реєстрі за № 6256, нікчемним в порядку п.п. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Як встановлено судом, позивачем заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення права вимоги від 26.05.2015 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого у реєстрі за № 6256, а саме зобов'язати відповідача повернути позивачу права майнової вимоги, отримані за договором про відступлення права вимоги від 26.05.2015 р., укладеним між позивачем та відповідачем, а також повернути оригінали документів, отримані згідно з актами приймання-передачі від 27.05.2015.

Відповідно до приписів ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Стосовно даної позовної вимоги позивача суд зазначає, що вказана вимога носить похідний характер від доводів про нікчемність правочину, а тому за відсутності доказів на підтвердження нікчемності договору про відступлення прав вимоги, та відповідно встановлення судом відсутності підстав вважати даний договір нікчемним, відсутні і підстави для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

При цьому, суд додатково наголошує, що вимога про зобов'язання відповідача повернути позивачу права майнової вимоги, отримані за договором про відступлення права вимоги від 26.05.2015 р., в порядку реституції, в будь-якому разі не є ефективним способом захисту права з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки майнові права, хоча за приписами ст. 190 Цивільного кодексу України, є майном, однак є неспоживною річчю, що, відповідно, не має уречевленої форми, а тому, з огляду на те, що у випадку наявності підстав вважати правочин (зокрема, договір відступлення права вимоги) недійсним (нікчемним), право вимоги, що є об'єктом такого договору, буде вважатись таким, що не передано новому кредитору.

Також позивачем заявлено вимогу про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме: про суб'єктів в записі про іпотеку 2929263, змінити іпотекодержателя Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» на Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк»; про суб'єктів в записі про обтяження 2929327, змінити обтяжувача Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» на Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк».

Суд відзначає, що позов не містить жодного нормативно-правового обґрунтування вказаної вимоги позивача, однак така вимога, щодо забезпечувального договору (іпотечного договору) відносно основного (кредитного договору) також носить похідний характер від доводів про нікчемність договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015 р., а тому за відсутності доказів на підтвердження нікчемності останнього, в будь-якому разі відсутні і підстави для внесення відповідних змін до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до приписів ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність оспорюваних правочинів, у зв'язку з чим позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом не встановлено наявність обставин, з якими закон пов'язує нікчемність Договору про відступлення права вимоги від 26.05.2015 р., суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 01.08.2016.

Суддя М.Є. Літвінова