Справа №592/6696/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Котенко О. А.

Номер провадження 22-ц/788/1264/16 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г.

Категорія - 59

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Левченко Т. А. , Собини О. І.

за участю секретаря - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання»

на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 червня 2016 року

за клопотанням Закритого акціонерного товариства «Уралстройенергомонтаж» про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, видачу виконавчого листа, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року Закрите акціонерне товариство «Уралстройенергомонтаж» звернулося до суду із зазначеним клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 18 грудня 2014 року у справі за позовом Закритого акціонерного товариства «Уралстройенергомонтаж» (далі - ЗАТ «Уралстройенергомонтаж») до Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» (на даний час - ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання») про стягнення збитків у розмірі 5899998,82 рублів, процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 25 вересня 2012 року по 04 квітня 2014 року у розмірі 742793,69 рублів, процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованими на суму 5899998,82 рублів по ставці 8,25% річних, за період з 5 квітня 2014 року по день її фактичної виплати, а також витрати по сплаті арбітражного збору у розмірі 481258,32 рублів.

Свої вимоги стягувач ЗАТ «Уралстройенергомонтаж» мотивував тим, що вказане рішення набрало законної сили, тому підлягає виконанню відповідно до Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, підписаної урядами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у м. Києві 20 березня 1992 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 червня 2016 року частково задоволено клопотання Закритого акціонерного товариства «Уралстройенергомонтаж».

Визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 18 грудня 2014 року по справі №77/2014 про стягнення з ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (колишня назва - Публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе») на користь Закритого акціонерного товариства «Уралстройенергомонтаж» збитків в розмірі 5899998,82 руб. РФ, що за курсом НБУ станом на 21 червня 2016 року становить 2245775 грн. 55 коп., процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 25 вересня 2012 року по 04 квітня 2014 року у розмірі 742793,69 руб. РФ, що за курсом НБУ станом на 21 червня 2016 року становить 282736 грн. 99 коп., процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованими на суму 5899988,82 руб. РФ по ставці 8,25% річних за період з 05 квітня 2014 року по день її фактичної виплати, а також витрати по сплаті арбітражного збору в розмірі 481258,32 руб. РФ, що за курсом НБУ станом на 21 червня 2016 року становить 183186грн.17коп.

Відмовлено у задоволення іншої частини клопотання.

Повернуто Публічному акціонерному товариству «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» суму помилково сплаченого судового збору у розмірі 1218 грн. за платіжним дорученням №30585 від 11 грудня 2015 року.

Вказану ухвалу суду боржник ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі боржник, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить ухвалу суду скасувати і постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання ЗАТ «Уралстройенергомонтаж» про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не звернув увагу на те, що в клопотанні про надання дозволу на визнання та на примусове виконання рішення іноземного суду не визначено, в якій частині воно підлягає виконанню.

Зокрема, боржник посилається на лист-заяву ЗАТ «Уралстройенергомонтаж» від 13 березня 2015 року про залік зустрічних однорідних вимог на суму 5566830,62 рос. руб., внаслідок проведення якого залишок заборгованості боржника перед стягувачем склав 1557220,21 рос. руб., у зв'язку з чим вважає рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 18 грудня 2014 року таким, що вже було виконано, а місцевий суд, відповідно, повинен був частково відмовити у задоволенні заявленого клопотання.

Також боржник посилається на те, що визнання і виконання вказаного рішення арбітражного суду суперечить публічному порядку України, враховуючи, що наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 10 червня 2013 року за № 593 до ЗАТ «Уралстройенергомонтаж» було застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності на території України, чого безпідставно не врахував суд першої інстанції.

Крім того, боржник вважає, що рішення арбітражного суду винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, оскільки МКАС при вирішенні питання про стягнення з товариства суми збитків не дотримався положень арбітражної угоди між сторонами та порушив межі своєї компетенції, оскільки мав вирішувати питання тільки про заміну втраченого майна, але не про стягнення грошової суми.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника боржника ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» Бирченка Б.В. про задоволення апеляційної скарги та пояснення представника заявника ЗАТ «Уралстройенергомонтаж» Даціва С.Я. про залишення ухвали суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 30 вересня 2011 року між ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» (субпідрядник) та ЗАТ «Уралстройенергомонтаж» (підрядник) було укладено договір субпідряду №13-11с про виконання робіт при будівництві об'єкта: «ДКС (1 пусковий комплекс)» та «ДКС (ІІ пусковий комплекс)», які входять до складу будівництва «Реконструкція ДКС Комсомольського газового промислу», по замовленню ТОВ «Газпром видобуток Ноябрьск» (т.1, а.с.36-48).

За статтею 19 вказаного договору субпідряду усі спори та розбіжності, прямо чи опосередковано пов'язані з виконанням договору, підлягають розгляду шляхом переговорів.

У випадку неможливості вирішити спір шляхом переговорів сторони передадуть його на розгляд у Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації у м. Москві для розгляду відповідно до матеріального права Російської Федерації та регламенту вказаного суду.

15 травня 2012 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору субпідряду №13-11с від 30 вересня 2011 року, якою обумовили додаткові роботи за вказаним договором, графік їх проведення та вартість (т.1, а.с.49-50).

Рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 18 грудня 2014 року стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» на користь ЗАТ «Уралстройенергомонтаж» збитки у розмірі 5899998,82 рублів, проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 25 вересня 2012 року по 04 квітня 2014 року у розмірі 742793,69 рублів, проценти за користування чужими грошовими коштами, нарахованими на суму 5899998,82 рублів по ставці 8,25% річних, за період з 5 квітня 2014 року по день її фактичної виплати, а також витрати по сплаті арбітражного збору у розмірі 481258,32 рублів (т.1, а.с.8-33).

Згідно з довідкою Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 24 червня 2015 року рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 18 грудня 2014 року по справі №77/2014 за позовом ЗАТ «Уралстройенергомонтаж» до ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» про стягнення коштів є остаточним і стало обов'язковим для виконання з дати його винесення, тобто з 18 грудня 2014 року. Будь-яких додаткових актів для набрання ним чинності не вимагається (т.1, а.с.35).

Крім того, ухвалою Арбітражного суду міста Москви від 30 листопада 2015 року відмовлено в задоволенні заяви ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» про скасування рішення МКАС при ТПП РФ від 18 грудня 2014 року у справі № 77/2014 (т.3, а.с.5-7).

Постановою Арбітражного суду Московського округу від 26 травня 2016 року, що визнано сторонами звернення, касаційна скарга ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» була залишена без задоволення, а ухвала Арбітражного суду міста Москви від 30 листопада 2015 року залишена без змін (т.3, а.с.25-31).

Задовольняючи клопотання ЗАТ «Уралстройенергомонтаж» про визнання та про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність для цього підстав.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду і вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.390 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Як передбачено статтею 7 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, яку підписали також і Уряди України та Російської Федерації і дана Угода ратифікована 19 грудня 1992 року, держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав взаємно визнають і виконують рішення компетентних судів, що набули законної чинності.

Рішення, винесені компетентними судами однієї держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав, мають бути виконаними на території інших держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав.

Також за положеннями ч.1 ст.35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36.

Підставами для відмови у визнанні або у виконанні арбітражного рішення є підстави, визначені статтею 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», а також підстави, закріплені у статті 396 ЦПК України.

Зокрема, згідно зі статтею 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» у визнанні або у виконанні арбітражного рішення, незалежно від того, в якій державі воно було винесено, може бути відмовлено лише:

1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, доказ того, що:

- одна із сторін в арбітражній угоді, зазначеній у статті 7, була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або

- сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або

- рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або

- склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або

- рішення ще не стало обов'язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або

2) якщо суд визнає, що:

- об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України; або

- визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.

Відповідно до статті 396 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:

1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;

2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи;

3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;

4) якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;

5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Законом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;

6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;

7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;

8) в інших випадках, встановлених законами України.

Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку про те, що визнання рішення іноземного суду - це поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом (пункт 10 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Виконання ж іноземного рішення означає застосування засобів примусового виконання рішення іноземного суду в Україні в порядку, передбаченому ЦПК України.

Взаємність означає, що суд чи інший орган застосовує право іноземної держави незалежно від того, чи застосовується у відповідній іноземній державі до подібних правовідносин право України, крім випадків, якщо застосування права іноземної держави на засадах взаємності передбачене законом України або міжнародним договором України (частина перша статті 11 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше (частина друга статті 390 ЦПК України, частина друга статті 11 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

При цьому, остаточність арбітражного рішення полягає у тому, що під час вирішення питання про його визнання та примусове виконання суд не переглядає спір по суті, не змінює рішення, а лише вирішує питання про можливість його визнання та примусового звернення до виконання й видачі виконавчого листа (частина перша статті 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», пункт 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» від 24 грудня 1999 року за № 12). Інакше є порушенням не лише зазначених норм права, а й принципу правової певності, який згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини є невід'ємною складовою права на справедливий суд.

Надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на території України врегульовано статтею V Конвенції ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року, ратифікованої УРСР 22 серпня 1960 року, статтею 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-ХІІ, та статтею 36 Закону України від 24 лютого 1994 року № 4003-ХІІ «Про міжнародний комерційний арбітраж», згідно з якими тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення покладається на сторону, яка заперечує проти клопотання стягувача. З урахуванням цих положень повинні застосовуватись положення частини другої статті 396 ЦПК України.

Таким чином, встановивши обставини справи, надавши обґрунтовану оцінку всім доводам стягувача та запереченням боржника проти задоволення клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вказаного клопотання.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції була надана повна, обґрунтована та всебічна оцінка.

Зокрема, посилання в апеляційній скарзі на виконання рішення арбітражного суду шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних вимог спростовується наявними в матеріалах справи належними і допустимими доказами.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції як представник боржника, так і представник стягувача підтвердили, що фактично ніякого взаємозаліку стягнутих з юридичних осіб сум не відбулось, тобто, ні даний стягувач відповідно до рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 20 вересня 2013 року (т.1, а.с.102-133) ніяких стягнутих грошових коштів не сплатив на користь даного боржника, ні навпаки, ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» не сплатило на користь ЗАТ «Уралстройенергомонтаж» стягнутих за рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 18 грудня 2014 року грошових коштів, що підтверджено і наданим апеляційному суду листом «УкрСиббанку» від 21 червня 2016 року № 06-44-9253.

Доводи апеляційної скарги про те, що визнання і виконання рішення іноземного суду суперечить публічному порядку України колегія суддів вважає помилковими і голослівними, враховуючи, що взаємовідносини між сторонами носять господарський характер і стосуються їх майнових інтересів, а рішення МКАС не зачіпає публічний порядок держави і не загрожує інтересам України, виходячи з визначення публічності порядку, який наданий Верховним Судом України у п.12 Постанови від 24 грудня 1999 року «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України», а також враховуючи і те, що санкція у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності на території України, яка була застосована до ЗАТ «Уралстройенергомонтаж», стосується лише щодо здійснення вказаним товариством зовнішньоекономічних операцій, а не виконання рішення суду про стягнення коштів (т.1, а.с.192, 193).

Не заслуговують на увагу колегії суддів також і доводи апеляційної скарги про те, що рішення іноземного суду винесено щодо спору у даній справі, не передбаченого арбітражною угодою, а саме, що у випадку втрати устаткування по вині субпідрядника останній зобов'язаний за свій рахунок замінити втрачене майно, так як таке посилання спростовується матеріалами справи, зокрема, статтею 19 самого арбітражного застереження у договорі субпідряду, в якій йдеться про те, що у випадку неможливості вирішити спір шляхом переговорів сторони передадуть його на розгляд у Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації у м. Москві для розгляду відповідно до матеріального права Російської Федерації та регламенту вказаного суду.

Тобто, підписавши діючий договір субпідряду №13-11с від 30 вересня 2011 року, боржник ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» свідомо погодилось з тим, що спірні питання будуть розглядатися із застосуванням матеріального права Російської Федерації, що насправді і було зроблено, так як Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації застосував до спірних правовідносин ст.ст.702, ч.1 ст.705, 714, 401, 395, п.3 ст.395 ЦК Російської Федерації.

Інші доводи апеляційної скарги, в тому числі, щодо не з'ясування судом першої інстанції питання про відновлення виконавчих дій в іншому виконавчому провадженні, за яким ПАТ «Сумське НВО» є стягувачем, також не свідчать про порушення судом норм матеріального і процесуального права, що б могло бути підставою для зміни чи скасування ухвали суду.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням вимог закону, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає відхиленню, отже, ухвалу місцевого суду від 21 червня 2016 року в даній справі необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307 ч.2 п.1; 312 ч.1 п.1; 314 ч.1 п.4; 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» відхилити.

Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 червня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -