АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Савчук М.В.

суддів: Бреславського О.Г., Яремка В.В.

секретар Тодоряк Г.Д.

за участю представника позивачів ОСОБА_1, представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про захист прав власності шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та за позовом ОСОБА_2, зацікавлена особа Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частину квартири, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2016 року,

встановила:

В грудні 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист прав власності шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Посилалися на такі обставини.

Відповідач ОСОБА_2 є онукою ОСОБА_5 та донькою ОСОБА_4

На підставі договору купівлі-продажу від 28 лютого 1997 року ОСОБА_5 належить на праві власності 45/100 часток квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 09 лютого 2005 року належить 55/100 часток зазначеної квартири.

22 червня 2010 року ОСОБА_2 разом з двома малолітніми дітьми за згодою позивачів вселились та були зареєстровані в спірній квартирі і набули право користування житловим приміщенням.

В листопаді 2014 року відповідачка разом із своїми дітьми добровільно

________________________________________________________________

22ц-885/2016 р. Головуючий у 1нстанції Смотрицький В.Г.

Категорія 46 доповідач Савчук М.В.

залишила спірну квартиру і переїхала в м. Хотин, і з цього часу без поважних причин в спірній квартирі не проживають, незважаючи на відсутність перешкод в цьому.

Відповідачу на праві приватної власності належить ? частка житлового будинку АДРЕСА_1, а її неповнолітні діти відвідують Хотинську ЗОШ № 5 та проживають за вказаною адресою.

Комунальні послуги за користування спірним житлом відповідач не сплачує, будь-які її особисті речі в цій квартирі відсутні.

Вважають, що оскільки відповідачка разом з дітьми у спірній квартирі не проживає без поважних причин більш ніж один рік, вона втратила право користування ним.

Просили визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1

ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частину квартири за договором купівлі-продажу, посилаючись на те, що до придбання спірної квартири вона разом з позивачками, батьком та братом проживали в АДРЕСА_2 як члени однієї сім'ї.

05 грудня 1993 року вказана квартира ними була приватизована, а 23 серпня 1995 року продана.

Переїзд їхньої сім'ї в спірну квартиру АДРЕСА_1 був пов'язаний з придбанням її за кошти від продажу квартири АДРЕСА_2.

На відчуження належної їй і брату частини вказаної квартири як неповнолітнім дав згоду орган опіки - виконком Чернівецької міської ради.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 28 лютого 1997 року власником квартири, придбаної на кошти від продажу квартири АДРЕСА_2 стала бабуся - ОСОБА_5

30 серпня 1996 року позивач ОСОБА_2 разом з батьками, братом, бабусею були зняті з реєстрації в проданій квартирі та зареєстровані 16 травня 1997 року в квартирі по АДРЕСА_1 .

09 лютого 2005 року ОСОБА_5 подарувала частину спірної квартири - 55/100 ОСОБА_4

Кошти за продану квартиру, в тому числі належних їй 1/5 частки квартири, були витрачені на придбання спірної квартири.

Про своє порушене право на спірну квартиру їй стало відомо з позовної заяви відповідачів, яку отримала 23 грудня 2015 року, тому нею не пропущений строк позовної давності щодо звернення до суду з зустрічним позовом.

Вказує, що відповідачі хочуть продати квартиру і в такий спосіб позбавити її права на частку квартирі в розмірі 1/5 її частки, що дорівнює 20/100 ідеальної частки.

Просила визнати за нею право власності на 20/100 ідеальної частини в спірній квартирі.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2016 року позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частину квартири відмовлено.

Скасовано заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1, яка була накладена ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17.02.2016 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, а в задоволенні первісного позову відмовити.

Вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5, інтереси якої на підставі угоди про надання правової допомоги представляє ОСОБА_1, просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 є обґрунтованими, оскільки відповідачка ОСОБА_2 як член сім`ї позивачів - власників спірної квартири без поважних причин не проживає в ній понад один рік.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд вважав його необґрунтованим, оскільки право власності на частку спірної квартири у ОСОБА_2 не виникло, наявність такого права не доведено будь-яким правовстановлюючим документом, а тому захисту не підлягає.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 28 лютого1997 року ОСОБА_5 належить на праві власності 45/100 часток квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 09 лютого 2005 року належить 55/100 часток зазначеної квартири ( а.с. 8, 9 ).

Договір купівлі-продажу спірної квартири від 28 лютого 1997 року та договір дарування 45/100 цієї ж квартири від 09 лютого 2005 року зареєстровані у реєстрі прав власності відповідно 01 лютого 2005 року та 15 лютого 2005 року

До придбання спірної квартири сторони разом ще з двома членами своєї сім'ї проживали в іншій квартирі по АДРЕСА_2, яка була приватизована ними і в подальшому продана ( а.с. 54, 95 ).

Судом встановлено, що в листопаді 2014 року відповідач ОСОБА_2 разом із своїми дітьми залишила спірну квартиру і переїхала в м. Хотин. З цього часу без поважних причин вони в спірній квартирі не проживають.( акт КЖРЕП №17 від 16.11.2015 року )

ОСОБА_2 на праві приватної власності належить ? частка житлового будинку АДРЕСА_1 а її неповнолітні діти відвідують Хотинську ЗОШ № 5 та проживають за вказаною адресою (а.с. 13, 15).

Комунальні послуги за користування спірним житлом відповідачка не сплачує.

Згідно з ст. 405 ч. 2 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

За змістом ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідачем відповідно до вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України не надано доказів здійснення перешкод для проживання в спірній квартирі з боку відповідачів, доказів, що вона не втратила зв'язок з квартирою, що там знаходяться її речі, майно, здійснювала утримання зазначеного майна.

Звертаючись із зустрічним позовом про визнання права власності на 20/100 часток квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_2 посилалася на те, що зазначене майно набуте в тому числі і за грошові кошти, отримані від продажу її частки в квартирі по АДРЕСА_2.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ч. ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2. Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 30.03.2016 року по справі 6-1851цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів.

Позивачем за зустрічним позовом не надано доказів на підтвердження права власності на квартиру АДРЕСА_1, при укладенні договору купівлі-продажу ОСОБА_2 стороною договору не зазначена, правочину не вчиняла. Інших доказів набуття права власності на частку в квартирі не надала.

Необґрунтованими є посилання заявника в апеляційній скарзі на те, що представник позивачів ОСОБА_1 не мав повноважень на підписання від їх імені позовної зави, у зв'язку з чим позов не підлягав розгляду в суді, оскільки до позовної заяви додано належним чином завірену угоду про надання правової допомоги, згідно якої для представництва інтересів позивачів представнику делеговано усі права позивача надані законом, у томі числі й право на пред'явлення позову, підписання будь-яких заяв, тощо.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 44 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

Згідно ч. 4 ст. 42 ЦПК України повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

Отже, повноваження представника позивачів адвоката ОСОБА_1 на подання позову та ведення справи посвідчені належним чином, доводи заявника про порушення судом норм процесуального права є безпідставним.

Колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на підставу відмови у задоволенні зустрічного позову крім необґрунтованості й пропуск позивачем строку позовної давності.

Відмовляючи в позові, суд послався на те, що позивач за зустрічним позовом пропустила трирічний строк позовної давності, визначений для звернення до суду з даним позовом, оскільки спірна квартира була придбана одноособово бабусею їй було відомо ще тоді ж, отже про свої порушені майнові права вона дізналась в 1997 році.

За таких обставин позивач з урахуванням приписів статті 262 ЦК України мав звернутися до суду за захистом пропущеного майнового права в межах трьохрічного строку з 2000 року, коли вона стала повнолітньою, могла у встановленому законом порядку їх відновлювати.

ОСОБА_2 звернулася із позовом лише в лютому 2016 року.

Так, відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Судом встановлено, що зустрічний позов є недоведений, тому посилання на пропуск строку є зайвим, але не впливає на законність рішення суду, що спростовує доводи в апеляційній скарзі в цій частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Посилання заявника на вчинення перешкод у користуванні спірним житловим приміщенням є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи та досліджуваними судом доказами.

На підставі викладеного, колегія суддів, розглянувши скаргу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та вірно застосував норми матеріального та процесуального права до даних правовідносин.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: