ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2006 р. | № 2/140-38 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Грейц К.В., |
суддів : | Бакуліної С.В., Глос О.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги | Виконавчого комітету Луцької міської ради, м. Луцьк |
на постанову | від 23.03.2006 року Львівського апеляційного господарського суду |
у справі | № 2/140-38 |
господарського суду | Волинської області |
за позовом | Відкритого акціонерного товариства “Готель “Лучеськ”, м. Луцьк |
до | Виконавчого комітету Луцької міської ради |
про | стягнення 310 459,66 грн. |
в судовому засіданні взяли участь представники : |
від позивача: | Сафулько С.Ф. (довіреність від 04.07.2006р. № 417) |
від відповідача: | не з’явились |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Волинської області (суддя Черняк Л.О.) від 29.11.2005 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Кравчук Н.М., судді –Гнатюк Г.М., Мирутенко О.Л.) від 23.03.2006 року, у справі № 2/140-38 позов задоволено частково; стягнуто з Виконавчого комітету Луцької міської ради на користь ВАТ “Готель “Лучеськ” 301 905 грн. заборгованості, 3011 грн. витрат по сплаті державного мита та 114,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні решти позовних вимог про стягнення 8555 грн. - відмовлено.
В касаційній скарзі Виконавчий комітет Луцької міської ради просить скасувати ухвалені по справі судові акти, винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.4, 44, 151, 161, 162, 203 ЦК УРСР, ст.4, 22, 41, 42, 43, 526, 611 ЦК України, пункти 4, 10 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст.180 ГК України, ст. 104 ГПК України.
У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.
Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 листопада 2002 року Виконавчий комітет Луцької міської ради в особі начальника управління з питань надзвичайних ситуацій цивільного захисту населення О.В.Ройя, на якого покладено виконання розпорядження, звернувся з листом б/н та дати до позивача з проханням надання 64 місць для розміщення евакуйованого населення з будинку № 8 на проспекті Соборності.
Розпорядженням Виконавчого комітету Луцької міської ради №433-рв від 25.11.2002 року “Про організацію аварійних робіт з ремонту житлового будинку на пр.Соборності, 8 у м. Луцьку” було вирішено терміново відселити мешканців першого під’їзду вказаного аварійного будинку в кількості 64 особи до готелю “Лучеськ”, м. Луцьк.
Міський голова м. Луцька звернувся з листом № 5.12-924 від 25.11.2002 року з проханням тимчасово розселити мешканців квартир №№1-36, будинку № 8 на пр.Соборності з розрахунком за надані послуги шляхом проведення взаємозаліку по готельному збору.
В подальшому, за протестом прокурора, Розпорядження №433-рв було скасоване в частині проведення розрахунку за проживання мешканців будинку, відселених до готелю “Лучеськ”, через взаємозалік по готельному збору.
Відповідач заперечує існування будь-яких договірних відносин по наданню готельних послуг фізичним особам зі сторони позивача.
Угодами, згідно ст.41 ЦК Української РСР, визначаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.
У відповідності до Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затверджених наказом Державної туристичної адміністрації України від 16 березня 2004 pоку № 19, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2004 року за № 413/9012 (аналогічні вимоги вказані в Наказі Державного комітету України по житлово-комунальному господарству, Державного комітету України по туризму від 10 вересня 1996 року № 77/44, що був чинним на момент поселення фізичних осіб), договір про надання основних готельних послуг споживачу вважається укладеним після оформлення документів на проживання (заповнення анкети, реєстрації) та засвідчується розрахунковою квитанцією або іншим розрахунковим документом, що підтверджує укладення договору ( п.3.6 Правил).
Договір про надання готельних послуг може бути укладений на визначений або невизначений термін ( п.3.7 Правил).
В силу ст. 153 ЦК УРСР договір (угода) вважається укладеним, коли між сторонами у потрібній формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.2 ст.154 ЦК УРСР якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.
З огляду на встановлений судами факт надіслання листа відповідачем позивачу з проханням розмістити 64 особи в готелі на період аварійних робіт, апеляційним судом обґрунтовано не прийнято до уваги заперечення відповідача про те, що жодних договірних відносин між сторонами спору не існувало. Оскільки своє волевиявлення на укладення договору виконавчий комітет міської ради вчинив (оферта), а позивач прийняв та розмістив осіб в приміщенні готелю (том 1, а.с.52-123), останній вважається таким що прийняв пропозицію (акцепт) та відповідно уклав договір на надання готельних послуг фізичним особам. За правовою формою укладений договір підпадає під договір побутового замовлення, який є різновидом договору підряду (ст.348 ЦК УРСР). Укладеним договором сторонами погоджено: по-перше, предмет –розселення 64 осіб в готелі позивача; по-друге, ціну, оскільки і в листі і в розпорядженні (а.с.43) мова ведеться про оплатне розселення евакуйованих мешканців, проживання в готелі відбувається по ставках готелю на проживання та послуги; по-третє, строк дії –на період проведення аварійних робіт. Отже, у відповідача виникло зобов’язання по оплаті наданих послуг (проживання фізичних осіб в готелі), виходячи з факту надання такої послуги та з волевиявлень сторін, оформленого договором у вигляді листування.
Згідно умов проживання в готелі, позивач (виконавець) зобов’язаний прийняти, розмістити та надати додаткові послуги по проживанню осіб в приміщенні готелю, а відповідач (замовник) провести розрахунок, згідно терміну перебування (проживання) фізичних осіб в номерах готелю.
Судами встановлено, що відповідач скасував частково своє розпорядження в частині розрахунку за надані послуги шляхом проведення взаємозаліку по готельному збору. Таке скасування не є підставою для висновку, що відповідачем за протестом прокурора скасоване розпорядження в частині здійснення оплати за надані готельні послуги, оскільки фактично скасованим є виключно зарахування в рахунок такої оплати місцевого податку, який сплачується до бюджету міської ради. Апеляційним судом встановлено, що позивачем сплачено готельний збір за весь період, а тому суд дійшов вірного висновку, що відповідачем неналежно виконано зобов’язання по оплаті наданих послуг, оскільки ініціативу по розселенню в готелі виходила саме від відповідача, чого останній і не заперечує.
Особа, яка не виконала зобов’язання, або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність за прострочення зобов’язання. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов’язання.
Згідно ч.1 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” ЦК України цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. Частиною 4 цього розділу передбачено що ЦК України застосовується до цивільних відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До цивільних відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями ЦК України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов’язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями. Оскільки зобов’язання відповідача оплатити вартість проживання евакуйованих мешканців продовжував тривати після 01.01.2004 року, суди вірно розповсюдили на правовідносини сторін положення вищенаведеного Кодексу.
У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки строк виконання зобов’язання встановлений не був, відповідач зобов’язаний погасити заборгованість на вимогу позивача. Проте, вимога залишена відповідачем без розгляду.
Приписами ст.526 ЦК України встановлено, що зобов’язанні має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
При розрахунку суми заборгованості позивач виходив з розміру ставки проживання в готелі та кількості осіб, що проживали.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст. 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Виконавчого комітету Луцької міської ради від 20.04.2006 року № 4.16-259 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2006 року у справі № 2/140-38 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2006 року у справі № 2/140-38 –без змін.
Головуючий-суддя | К.Грейц |
С у д д і | С.Бакуліна О.Глос |