ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"18" серпня 2009 р.Справа № 3/84/09

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Савицького Я.Ф.                     

                   Суддів:  Гладишевої Т.Я.

                                  Лавренюк О.Т.

при секретарі судового засідання Лисіній О.В.

за участю представників сторін в судовому засіданні від 11.08.2009 р.

від позивача: Задоя І.І., довіреність №29 від 04.08.2009р.;

від відповідача: ОСОБА_3, паспорт

за участю представників сторін в судовому засіданні від 18.08.2009 р.

від позивача: Задоя І.І., довіреність №29 від 04.08.2009р.;

від відповідача: не з’явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства фірми „Єкотранс”

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 07 квітня 2009 року

по справі №3/84/09

За позовом: Приватного підприємства фірми „Єкотранс”

до відповідача: Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3

про стягнення заборгованості у розмірі 36608,12 грн..

          Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

Повна фіксація судового процесу здійснювалась згідно ст. 129 Конституції України та ст. 4-4 Господарського процесуального Кодексу.

Відповідно до ст. 77 господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні, яке відбулося 11.08.2009р. оголошено перерву до 18.08.2009р..

В судовому засіданні 18.08.2009р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови

В с т а н о в и в:

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 07.04.2009р. по справі №3/84/09 (суддя Смородінова О.Г.) частково задоволено позов ПП фірми „Єкотранс” до ФО-П ОСОБА_3 про стягнення 36608,12 грн.: стягнуто з відповідача на користь позивача 1500грн. штраф, 102 грн. –державного мита та 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, в іншій частині позову відмовлено з посиланням на те, що : 1) з матеріалів справи вбачається, що договір розірвано сторонами не було, дія його не припинена, таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 30000 грн., сплачених за товар не підлягає задоволенню, оскільки не відповідає предмету договору; 2) не підлягає задоволенню й позовна вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки стягнення зазначених сум на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України відбувається виключно за прострочення грошових зобов’язань, оскільки у позивача відносно відповідача мало місце зобов’язання не грошового характеру, то норми вказаної статті не можуть бути застосовані; 3) позивач в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача 1800 грн. штрафу на користь контрагенту посилається на існування договору купівлі-продажу від 18.06.2008р., відповідно до якого відповідач прострочив виконання зобов’язання перед своїм контрагентом по своєчасному постачанню узгодженої партії товару, але позивач належним чином не довів суду причинний зв’язок щодо стягнення штрафу в спірних правовідносинах за даним позовом; 4) підлягає задоволенню лише позовна вимога ПП фірми „Єкотранс” про стягнення з відповідача штрафу, передбаченого п. 6.2 договору поставки від 23.06.2008р. (за несвоєчасну поставку продукції нараховується штраф у розмірі 5% від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожний день такої затримки), оскільки матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем взятого на себе зобов’язання –не поставлено в строк товар, а отже позивачем цілком правомірно нараховано штраф у розмірі 1500 грн..

Не погоджуючись з рішенням господарського суду першої інстанції, до Одеського апеляційного господарського суду звернулося ПП фірма „Єкотранс” з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області по справі №3/84/09 від 07.04.2009р. частково і прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 35108,12 грн., мотивуючи це тим, що: 1) господарським судом першої інстанції зроблено висновок про те, що договір сторонами розірвано не було та на момент розгляду справи строк його дії було продовжено, між тим, вказаний висновок суду не відповідає обставинам справи та є помилковим, оскільки у зв’язку зі зривом поставки відповідачем позивач відмовився від договору, на підставі цих дій сторін договору поставки у постачальника припинилося зобов’язання з поставки цієї партії товару відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, в даному випадку невиконання відповідачем зобов’язання за договором стало причиною втрати інтересу кредитора для його подальшого виконання, і тому кредитор в односторонньому порядку відмовився від подальшого виконання зобов’язання згідно з ч. 3 ст. 615 Цивільного кодексу України; 2) матеріалами справи підтверджується порушення зобов’язання відповідачем та його вина, а отже відповідач зобов’язаний повернути позивачеві 30000 грн. та 3% річних у сумі 612,54 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2695,58 грн. на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки з 24.07.2008р. відповідач повинен був повернути грошові кошти; 3) відповідач також повинен оплатити позивачеві збитки, які поніс останній у зв’язку невиконанням відповідачем зобов’язання по справі, а саме: штрафні санкцій, які були сплачені позивачем контрагенту згідно з платіжним дорученням №176 від 24.07.2008р., у розмірі 1800 грн..   

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги ПП фірма „Єкотранс”, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення господарського суду першої інстанції - скасувати частково з огляду на таке.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду встановила, що 23.06.2008р. між ПП Фірмою „Єкотранс” (покупець) та ФО-П ОСОБА_3 (постачальник) укладено договір поставки №23-06, відповідно до умов якого постачальник зобов’язався поставити та передати у власність покупця товар, вказаний у накладній, а покупець – прийняти та сплатити його вартість на умовах, визначених договором.

Згідно з п. п. 4.1 –4.2 договору постачання товару здійснюється на умовах ІНКОТЕРМС 2000р. протягом 30 днів з дати внесення передплати.

Платіжним дорученням №158 від 23.06.2008р. ПП Фірма „Єкотранс” оплатило на виконання п. 4.2 договору ФО-П ОСОБА_3 30000 грн..

Між тим, ФО-П ОСОБА_3 в строк, передбачений п. 4.2 договору, до 23.07.2008р. товар покупцю не поставило.

24.02.2008р. ПП Фірма „Єкотранс” направило на адресу постачальника лист №13/1-07, в якому повідомило про втрату інтересу до поставки товару, оскільки у строк, передбачений умовами договору, ФО-П ОСОБА_3 товар не поставив, та відмовився від подальшого виконання зобов’язання постачальником, при цьому покупець просив перерахувати отримані 30000 грн. в строк до 25.07.2008р..

28.02.2008р. ПП Фірма „Єкотранс” направило на адресу постачальника лист №14/1-07, в якому покупець вимагав перерахувати на його розрахунковий рахунок отримані 30000 грн., штраф, передбачений п. 6.2 договору, у розмірі 150 грн., 3% річних та інфляційні втрати.

01.08.2008р. ПП Фірма „Екотранс” направила на адресу ФО-П ОСОБА_3 претензію з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 30000 грн., штраф, передбачений п. 6.2 договору, у розмірі 1500 грн., 3% річних та інфляційні втрати.

ФО-П ОСОБА_3 відповіді на вказані листи та претензію не надав, грошові кошти не сплатив, у зв’язку з чим ПП Фірма „Єкотранс” звернулася до господарського суду з позовною заявою до ФО-П ОСОБА_3 про стягнення 36608,12 грн., посилаючись при цьому на ст. ст. 22, 526, 610, 625 Цивільного кодексу України та ст. ст. 193, 220, 224, 225 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Такі ж самі положення містяться й у ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, за якими зобов’язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Матеріалами справи підтверджено невиконання зобов’язань ФО-П ОСОБА_3 щодо поставки товару ПП фірмі „Єкотранс” за договором поставки №23-06 від 23.06.2008р..

У зв’язку з невиконанням відповідачем умов договору ПП фірма „Єкотранс” втратила інтерес до виконання зобов’язання ФО-П ОСОБА_3 та відмовилася від договору в односторонньому порядку, посилаючись на ч. 1 ст. 615 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що у разі порушення зобов’язання однією стороною друга сторона має право частково або у повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема : припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; 3) відшкодування збитків.

Аналогічні положення містяться й у ст. 220 Господарського кодексу України.

На підтвердження відмови від договору поставки в односторонньому порядку ПП фірма „Єкотранс” посилається на листи №№ 13/1-07 від 24.07.2008р., 14/1-07 від 28.07.2008р. та претензію №15/01-07 від 01.08.2008р..

Між тим, ПП фірмою „Єкотранс” до матеріалів справи не надано належних доказів, в розумінні ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, направлення таких листів на адресу ФО-П ОСОБА_3.

В судовому засіданні господарського суду апеляційної інстанції, яке відбулося 11.08.2009р., представник позивача –ПП фірми „Єкотранс” вказав, що доказів направлення листів №№ 13/1-07 від 24.07.2008р., 14/1-07 від 28.07.2008р. та претензії №15/01-07 від 01.08.2008р. на адресу відповідача підприємство не має.

Таким чином, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду приходить до висновку про те, що позивачем не направлялися листи №№ 13/1-07 від 24.07.2008р., 14/1-07 від 28.07.2008р. та претензія №15/01-07 від 01.08.2008р. на адресу ФО-П ОСОБА_3, а отже вимоги позивача про стягнення з відповідача грошової суми у розмірі 30000 грн. є безпідставними, оскільки обов’язком ФО-П ОСОБА_3 перед ПП фірмою „Єкотранс” була поставка товару, а не сплата 30000 грн., договір поставки №23-06 від 23.06.2008р., укладений між ПП фірмою „Єкотранс” та ФО-П ОСОБА_3, сторонами розірвано та змінено не було, а отже й на даний момент зобов’язанням відповідача є поставка товару.

За таких обставин, господарським судом першої інстанції зроблено цілком вірний висновок про те, що не підлягає задоволенню позовна вимога ПП фірми „Єкотранс” про стягнення з відповідача 30000 грн. боргу.

У позовній заяві ПП фірма „Єкотранс” також просило стягнути з ФО-П ОСОБА_3 інфляційні втрати в сумі 2695,54 грн. та 3% річних –612,54 грн., посилаючись на ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України .

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Між тим, позовні вимоги ПП фірми „Єкотранс” про стягнення інфляційних втрат та 3% річних не підлягають задоволенню, оскільки стягнення інфляційних втрат та 3% річних відбувається виключно за прострочення грошових зобов’язань, а у відповідача, як встановлено вище, не виникло грошових зобов’язань перед ПП фірмою „Єкотранс”, так як умовами договору передбачалося, що ФО-П ОСОБА_3 зобов’язувався поставити позивачу товар, а не сплатити грошові кошти, до того ж, умови договору сторони не змінювали та в установленому чинним законодавством порядку договір не розривали.

Крім того, ПП фірма „Єкотранс” просить стягнути з відповідача штраф, передбачений п. 6.2 договору, у розмірі 1500 грн. та збитки у розмірі 1800 грн., які позивач поніс внаслідок невиконання відповідачем зобов’язання за договором.

Згідно з ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються наступні господарські санкції: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно господарські санкції (ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України).

Статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з п. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов’язання встановлена неустойка (пеня, штраф), то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

За ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Положеннями п. 6.2 договору поставки №23-06 від 23.06.2008р. передбачено, що за несвоєчасну поставку товару в рамках даного договору постачальник у безспірному порядку сплачує на користь покупця штраф у розмірі 5% від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожний день такої затримки.

Матеріалами справи підтверджено невиконання зобов’язання відповідачем, а отже, підлягає задоволенню позовна вимога ПП фірми „Єкотранс” про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1500 грн. (30000 грн. * 5%= 1500 грн.).

Між тим, висновок господарського суду першої інстанції про недоведеність позивачем причинного зв’язку між збитками позивача (внаслідок порушення позивачем зобов’язання перед контрагентами) та неправомірними діями відповідача є помилковим з огляду на наступне.

18.06.2008р. між ПП фірмою „Єкотранс” (продавець) та ТОВ „Еверласт” (покупець) укладено договір купівлі-продажу №18-06, відповідно до умов якого продавець зобов’язався передати у власність покупця товар (бетонні блоки (ФБС 24-40-60) у кількості 200 шт. на суму 60000 грн.) у строк до 23.07.2008р..

На виконання договору купівлі-продажу від 18.06.2008р. ПП фірма „Єкотранс” (покупець) уклала договір поставки №23-06 від 23.06.2008р. з ФО-П ОСОБА_3 (постачальник), який за умовами договору поставки зобов’язався поставити ПП фірмі „Єкотранс” товар (ФБС 24-40-60 у кількості 200 шт. на суму 50000 грн.).

Як встановлено вище, ФО-П ОСОБА_3 не виконав умов договору поставки №23-06 від 23.06.2008р.: у строк до 23.07.2008р. товар ПП фірм „Єкотранс” не поставив, що унеможливило належним чином позивачу виконати умови договору купівлі-продажу від 18.06.2008р..

Пунктом 6.2 договору купівлі-продажу №18-06 від 18.06.2008р. встановлена відповідальність ПП фірми „Єкотранс” за несвоєчасне виконання зобов’язання: за несвоєчасну передачу товару проти строку, вказаного у п. 4.2 договору ( 23.07.2008р.) продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 5% від вартості несвоєчасно поставленого товару.

Платіжним дорученням №178 від 24.07.2008р. ПП фірма „Єкотранс” перерахувала на розрахунковий рахунок ТОВ „Єверласт” 1800 грн. –штрафні санкції за договором купівлі-продажу №18-06 від 18.05.2008р..

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, при цьому збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За ст. 623 названого Кодексу боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред’явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом..

Згідно зі ст. 224 вказаного Кодексу учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання, або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною.

Чинним законодавством передбачено, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) факт порушення зобов’язання (протиправна дія або бездіяльність); 2) наявність і розмір завданих збитків; 3) причинний зв’язок між порушенням зобов’язання і збитками; 4) вина особи, яка порушила зобов’язання.

Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитків, повинна довести як розмір збитків так і факт їх понесення.

Враховуючи правову природу збитків, звертаючись до матеріалів справи та встановлених в процесі вирішення спору обставин, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду приходить до висновку щодо обґрунтованості та доведеності позивачем факту порушення зобов’язання відповідачем, наявності і розміру завданих збитків, причинного зв’язку між порушенням зобов’язання і збитками та вини ФО-П ОСОБА_3.

За таких обставин, підлягає задоволенню позовна вимога ПП фірми „Єкотранс” про стягнення з відповідача збитків у розмірі 1800 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито та судові витрати покладаються у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення господарського суду Миколаївської області - скасувати частково.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 99, 101 –105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, –

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 07.04.2009р. по справі №3/84/09 скасувати частково, виклавши п. 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

2. Стягнути з фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь приватного підприємства фірми „Єкотранс” (65062, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, б. 18, код 30030191) штраф у розмірі 1500 грн., збитки у розмірі 1800 (одна тисяча вісімсот ) грн., витрати по оплаті державного мита за подання позовної заяви у розмірі 33 (тридцять три) грн., витрати на оплату державного мита за подання апеляційної скарги у розмірі 16 (шістнадцять) грн. 50 коп., витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 10 (десять) грн. 64 коп..

В іншій частині рішення господарського суду Миколаївської області від 07.04.2009р. по справі №3/84/09 залишити без змін.

Зобов’язати господарський суд Миколаївської області видати накази із зазначенням відповідних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                             Савицький Я.Ф.

Суддя                                                                                                                   Гладишева Т.Я.

Суддя                                                                                              Лавренюк О.Т.