Справа № 344/17346/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1090/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О.А.

Суддя-доповідач

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Девляшевського В.А., Василишин Л.В.,

секретаря Бойчука Л.М.,

з участю: представника апелянта ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 13 квітня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

11 грудня 2015 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 грудня 2012 року ОСОБА_3 надав йому (позивачу) розписку про те, що відповідач підтверджує власне зобов'язання щодо повернення заборгованості його батьків (спадкодавців) та зобов'язується перед позивачем повернути грошові кошти в сумі 20 000 доларів США до 01.01.2015 року, рівними частинами по 1000 доларів США щомісячно, починаючи з травня 2013 року. Посилаючись на те, що відповідач не виконав жодної з обумовлених частин грошового зобов'язання, позивач просив стягнути з відповідача в його користь суму заборгованості згідно розписки в розмірі 472 800 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 13 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

На зазначене рішення позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішення підлягає скасуванню з наступних підстав. Апелянт зазначає, що судом порушено норми процесуального права та надано неправильну юридичну оцінку встановлених обставин. Так, посилаючись на ч.2 ст.179, ч.1 ст.64, ч.1 ст.61 ЦПК України, апелянт стверджує, що в порушення встановленого цивільним процесуальним законодавством порядку дослідження доказів, поза правовою оцінкою суду залишились наступні обставини, що мали значення для правильного вирішення справи. По-перше, виходячи з листа від 26.12.2012 року про визнання вимог кредитора про виконання боргового зобов'язання спадкодавця, ОСОБА_3 повідомив позивача про настання факту прийняття ним та іншим спадкоємцем - його братом (ОСОБА_4) - спадщини померлих батьків. Також відповідач стверджував про те, що ним визнається факт позики його батьків в сумі 20 000 доларів США у позивача для завершення будівництва та придбання обладнання для колиби в м.Жовква Львівської області. По-друге, згідно розписки від 26.12.2012 року відповідач підтвердив власне зобов'язання щодо повернення заборгованості його покійних батьків перед позивачем в сумі 20 000 доларів США з щомісячним його погашенням рівними частинами до 01.01.2015 року, починаючи з травня 2013 року. По-третє, написання розписки та листа після законодавчо встановленого строку для прийняття спадщини, додатково свідчить про прийняття спадщини відповідачем. По-четверте, характеристика відповідачем зобов'язання спадкодавців перед позивачем як власного зобов'язання, що міститься у розписці від 26.12.2012 року, є доказом факту визначення та визнання конкретної частки зобов'язань саме ОСОБА_3 в складі успадкованого об'єму зобов'язань спадкодавців. Таким чином, апелянт вважає, що висновки суду стосовно недоведеності існування боргових відносин між позивачем та спадкодавцями відповідача та недоведеності факту прийняття спадщини відповідачем суперечать встановленим в ході судового розгляду фактичним обставинам та спростовуються матеріалами справи. Також апелянт стверджує, що у сторони відповідача в процесі слухання справи жодного спору щодо обставин, які входили в предмет доказування, не виникало і відповідач жодним чином не заперечував проти позовних вимог та не надав суду жодних доказів на їх спростування, суд у рішенні захищав тільки інтереси відповідача, тому судом порушено вимоги ч.3 ст.60 ЦПК України, принцип рівності сторін перед судом (ст.5 ЦПК України) та принцип змагальності (ст.10 ЦПК України).

Апелянт зазначає, що розписка відповідача від 26.12.2012 року є одностороннім правочином щодо визнання та порядку виконання спадкоємцем зобов'язань спадкодавців, які увійшли в загальний склад спадщини, цей правочин відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину (ст.203 ЦК України). Оскільки жодним актом цивільного законодавства не передбачено нікчемності подібного виду правочину та останній не визнаний недійсним за рішенням суду, то до застосування підлягає ст.204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На думку апелянта, судом не встановлено фактичних намірів відповідача при складанні розписки від 26.12.2012 року, не надано належної правової оцінки існуючим між сторонами правовідносинам, не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню, зокрема, ст.ст.204, 627, ч.2 ст.1282 ЦК України, внаслідок чого ухвалено рішення, яке не відповідає вимогам закону, тому просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В засіданні суду апеляційної інстанції представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з мотивів, викладених у ній.

Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши доповідача, представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з їх необґрунтованості.

Такий висновок відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові коти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позивальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконатися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що з листа про визнання вимог кредитора про виконання боргового зобов'язання спадкодавця вбачається, що ОСОБА_3 повідомляє про прийняття ним спадщини за померлими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Також згідно даного листа ОСОБА_3 визнає невиконані боргові зобов'язання спадкодавців в сумі 20 000 доларів США. Крім того, даним листом останній підтверджує фактичне отримання вказаної суми його спадкодавцями у 2010 році для завершення будівництва та придбання обладнання колиби в місті Жовква Львівської області (а.с.4).

Крім того зобов'язання ОСОБА_3 щодо повернення заборгованості батьків перед позивачем ОСОБА_2 в сумі 20 000 доларів США підтверджується письмовою розпискою відповідача від 26.12.2012 року (а.с.3).

В обгрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що між позивачем ОСОБА_2 та батьками відповідача існували договірні відносини, які виникли із договору позики.

Однак письмових доказів укладення договору позики між позивачем та батьками відповідача представником позивача суду надано не було.

Частиною 1 ст.1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

За змістом ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Отже, позивач не надав доказів на підтвердження існування договірних відносин між ним та батьками відповідача. При цьому, суд вірно вважав помилковим твердження представника позивача про те, що між сторонами склалися самостійні договірні зобов'язання, оскільки з наданих суду доказів чітко вбачається, що вимога позивача грунтується на зобов'язанні батьків відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі не впливають на правильність висновків суду, оскільки вони були предметом розгляду у суді і їм судом дана належна оцінка.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 13 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: В.А. Девляшевський

Л.В. Василишин