УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

       розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові  цивільну справу   за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на     рішення     Деснянського   районного суду м.  Чернігова       від    10 червня     2009 року    по справі   за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради   про визнання права власності  на самочинне будівництво,

В С Т А Н О В И В :

          В апеляційній скарзі ОСОБА_1  просить  рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

         Рішенням  Деснянського   районного суду м.  Чернігова від 10.06.2009 року їй відмовлено у задоволенні позову  до Чернігівської міської ради про визнання права власності на самочинно  збудовані прибудови (літ.А3-1, А4-1) до будинку АДРЕСА_1 в м.Чернігові, позначеному на генеральному плані садиби літерою А-1.

         Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт стверджує, що висновок суду  про неможливість визнання за нею права власності на самочинно зведені будівлі  не ґрунтується на нормах цивільного законодавства.  На думку апелянта, суд безпідставно не звернув уваги на ту обставину, що  згідно державному акту від 17 листопада 2004 року вона являється власником прибудинкової земельної ділянки, на якій самочинно зведено прибудову до належної їй частини будинку. За таких обставин, як вважає апелянт, суд повинен був, відповідно до вимог ч.3 ст.376 ЦК України,  визнати за нею право власності  на самочинне зведені об”єкти  нерухомого майна.

          Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи  та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

        Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

         Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

         Приймаючи рішення, суд виходив з того, що позивачка є  власником 11/25 частин жилого будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в м.Чернігові поАДРЕСА_1, позначеному на генеральному плані садиби літерою А-1. Без відповідного дозволу та проекту вона  прибудувала до будинку приміщення, позначені на генеральному плані садиби літерами а3-1 та а4-1.

           Відповідно до частин 1,2 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше  нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

          Особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Оскільки  зазначену прибудову до будинку здійснено  без належного дозволу і без належно затвердженого проекту, вона вважається самочинним будівництвом, внаслідок чого підстави для задоволення позову відсутні.  З таким висновком погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.

          Відповідно до ст.375 ЦК України  власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову  і набуває права власності  на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно за умови додержання  архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

           Ст.ст. 15, 16, 20 ЦК України передбачено право особи на судовий захист свого цивільного права у разі його порушення.

           Відповідно до  ст.24 Закону України „Про планування і забудову територій” від 20 квітня 2000 року з наступними змінами і доповненнями, фізичні особи, які мають намір здійснити будівництво об”єктів нерухомості на земельних ділянках, що  належить їм на праві  власності, зобов”язані  отримати  від виконавчих органів відповідних рад дозвіл на будівництво, для чого звертаються до виконавчого органу відповідної ради із письмовою заявою та іншими документами, необхідними  для отримання дозволу на будівництво.

          Згідно до ст.29 Закону України „Про планування і забудову територій”  дозвіл на виконання будівельних робіт визначається  як документ, що засвідчує  право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об”єкта будівництва  до інженерних мереж  та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями  державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів.   

           Проте, як встановлено апеляційним судом з пояснень апелянта, у встановленому порядку до виконавчого  органу відповідної місцевої ради з питання отримання дозволу на будівництво вона не зверталась і відмови у прийнятті в експлуатацію самочинно зведених об”єктів нерухомого майна  не отримувала, а отже  її звернення до суду за захистом  порушеного права є  передчасним  за відсутністю предмета спору.

           Зважаючи на викладене,  апеляційний суд не знаходить для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, оскільки вимоги  ОСОБА_1 задоволені бути не можуть, як необґрунтовані.

            Керуючись статтями:  209, 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

    Апеляційну скаргу ОСОБА_1   відхилити, а рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 10 червня 2009 року залишити без зміни.

          Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.

Головуючий                                         Судді: