Справа № 2а-68/2009 р.

ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

 8 липня 2009 року Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим в складі:

головуючого судді     -     ВОЛОДАРЕЦЬ Н.М.

при секретарі     -     АГАПОВІЙ В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Євпаторії справу за позовом ОСОБА_1 до міського Управління праці і соціального захисту населення Євпаторійської міської Ради про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги учасникам бойових дій,

ВСТАНОВИВ:

До Євпаторійського міського суду АР Крим звернувся ОСОБА_1 з позовом до міського Управління праці і соціального захисту населення Євпаторійської міської Ради про визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги учасникам бойових дій.

Свої вимоги мотивує тим, що він є учасником бойових дій. Згідно з ч.5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому щорічно до 5-го травня повинна надаватись одноразова грошова допомога в розмірі 5-ти мінімальних пенсій, але всупереч вимогам ст. 2 вказаного Закону та п.3 ст. 22 Конституції України, призначена йому грошова допомога за 2006-2008 роки виплачувалась не в повному обсязі. Згідно Закону України «Про державний бюджет України», у 2006 році йому було виплачено 250 грн., у 2007 році - 250 грн., у 2008 році -310 грн. Але згідно з Законом України „Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. мінімальна пенсія за віком у 2006 році складала 400 грн., мінімальна пенсія за віком у 2007 році складала 450 грн. 00 коп., у 2008 році складала 481 грн. 00 коп. Сума виплат повинна була складати у 2006 році - 2000 грн. 00 коп., у 2007 році -2250 грн. 00 коп., у 2008 році - 2400 грн. 00 коп. Таким чином, просить стягнути з міського Управління праці і соціального захисту населення Євпаторійської міської Ради на його користь 5840 грн. 00 коп. Вважає, що дії відповідачів із приведених підстав є неправомірними, такими, що порушують його право, гарантоване державою на отримання відповідного розміру грошової щорічної допомоги.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та дав пояснення, відповідні викладеному у позові, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник Управління праці і соціального захисту населення Євпаторійської міської Ради в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою, яка міститься в матеріалах справи, причини неявки суду не повідомив, з заявами та клопотаннями до суду не звертався. В попередньому судовому засіданні надав суду письмові заперечення на позов, згідно яких з позовними вимогами відповідач не погодився та зазначив, що згідно Закону України «Про

2

статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», щорічно до 5 травня, як учасник бойових дій, має право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком, але відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті застосовується виключно для визнання розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом. Сфера правовідносин, що регулюються цим Законом визначена у преамбулі до нього, де зазначено, що данний Закон визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам іхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Застосування показника мінімального розміру пенсії за віком, як розрахункової величини для визначення надбавок, підвищень до пенсій та розмірів одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» цим Законом не передбачено. Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 року №1 визначено, що виходячи з розміру 19 грн. 91 коп. проводиться розрахунок мінімальної пенсії за віком. Після введення в дію Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вказана постанова не змінилася і повинна використовуватися при визначенні розміру мінімальних пенсій за віком, надбавок, підвищень та інших виплат. Розміри допомоги, що виплачується учасникам бойових дій щорічно до 5 травня, в 2006 - 2007 році були визначені законами України про Державний бюджет на відповідні роки: в 2006 році - 250 грн., в 2007 році - 280 грн. В 2008 році її розмір встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.2008 року №183 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» і для учасників бойових дій був визначений у розмірі 350 грн. Управління праці та соціального захисту населення міської ради при проведенні бюджетного процесу керується положеннями Бюджетного кодексу України. Відповідно до розділу 8 ст. 51 розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних осигнувань, встановлених кошторисами. Згідно зі ст. 23 цього Кодексу будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідних бюджетних призначень, які встановлюються Законом України про Державний, бюджет на відповідний рік і брати на себе зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань управління не уповноважено. Звертає увагу, що Управління праці та соціального захисту населення проводить виплати тільки в межах бюджетних асигнувань і не встановлює розміри цих виплат самостійно. Крім того, зазначає, що згідно ч. 2 ст. 99, ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем був пропущений строк позовної давності за період 2006 - 2007 роки. На підставі викладеного просить суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивача обгрунтовані та підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії АБ №548273, виданим військовою частиною 2161 м. Сімферополь   19 червня 1996 року ( а.с.5).

Відповідно до ст.12 ч.5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасники бойових дій мають право на отримання до 5 травня щорічно одноразової грошової допомоги в розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком.

3

Згідно Постанов Кабінету Міністрів України № 486 від 11.04.2002 року, № 425 від 31.03.2003 року, № 177 від 18.01.2004 року, встановлено, що Міністерство Фінансів України та державне казначейство зобов'язані перерахувати кошти для виплати одноразової допомоги згідно з Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а виплату проводять органи місцевих управлінь праці і соціального захисту населення, тобто у даному випадку - місцеве управління праці і соціального захисту населення Євпаторійської міської Ради, яке таку виплату позивачу провело не в повному обсязі.

Відповідно до ст. 87 п. 9 Бюджетного кодексу України встановлено, що до виплат, які здійснюються із державного бюджету України, відносяться виплати на щорічну одноразову допомогу ветеранам війни. Поняття статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія зазначених положень (зокрема членів сімей загиблих) визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Згідно Закону України «Про державний бюджет України», у 2006 році позивачу було виплачено 250 гривень, у 2007 році - 280 гривень, у 2008 році - 310 гривень.

*     В судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідно до діючого

законодавства мінімальна пенсія за віком у 2006 році складала 400 грн. 00 коп., мінімальна

пенсія за віком у 2007 році складала 450 грн. 00 коп., у 2008 році складала 481 грн. 00 коп.

Сума виплат повинна була складати у 2006 році - 2000 грн. 00 коп., у 2007 році - 2250 грн. 00 коп., у 2008 році - 2400 грн. 00 коп.

Таким чином, в зазначений період позивачем отримано грошової допомоги на 5810 грн. 00 коп. менше, ніж гарантовано державою.

Разом з тим, стосовно позовних вимог щодо визнання бездіяльності протиправною, перерахунку та виплати позивачу щорічної разової допомоги до 5 травня за 2006 - 2007 роки суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до суду з заявами про перерахунок і виплату заявлених соціальних допомог, щодо розміру яких він був обізнаний. Крім того, норми законодавства, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, є загальновідомими та діяли у період отримання позивачем допомоги. А тому, суд вважає за необхідне обчислювати річний строк звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права, свобод та інтересів з моменту отримання позивачем допомог.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Відповідач, відповідно до наданих суду у попередньому судовому засіданні письмових заперечень, наполягає на відмові у задоволенні позовних вимог щодо визнання бездіяльності протиправною, перерахунку та виплати позивачу щорічної разової допомоги до 5 травня за 2006 - 2007 року з підстав пропуску строку звернення до суду. Поважність причин пропущення строку позивачем не наведено і судом не встановлено. Отже, враховуючи те, що позивач звернувся до суду з зазначеним позовом   у грудні 2008 року, з заявою про поновлення строку з поважних причин до

4

суду не звертався, відповідач наполягає на застосуванні наслідків пропуску строку для звернення до суду, суд вважає необхідним в частині вимог про стягнення допомоги за 2006 - 2007 роки відмовити згідно ст. 100 КАС України.

Що стосується вимог позивача щодо стягнення грошової допомоги за 2008 рік суд вважає такі вимоги обґрунтованими та підлягаючими частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з Конституцією України Україна є суверенною і незалежною, демократичною соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статтіЗ) кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті43);кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48).

Так, мінімальна пенсія за віком у 2008 році складала 481 грн. 00 коп., отже сума виплати позивачу грошової допомоги, як учасника бойових дій, повинна була складати у 2008 році - 2400 грн. 00 коп.

Однак розмір такої допомоги, що гарантувалася позивачу, зменшено.

Це суперечить вимогам статті 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гаранті їх соціального захисту", згідно з якою права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей установлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни (частина друга); нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права пільги, ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними (частина третя).

Зважаючи на викладене та враховуючи, що згідно з Конституцією України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України (частина перша статті 65), Конституційний Суд України дійшов висновку, що на осіб, які за Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" належать до ветеранів війни, повинні поширюватися гарантії державного соціального захисту відповідно до положень частини п'ятої статті 17 Конституції України.

Проаналізувавши діюче національне законодавство, суд приходить до висновку про те, що, виходячи з вимог ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових Законів або внесенні змін до чинних законів держава не вправі допускати звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для ветеранів війни, Закон відносно яких (3551-XII) встановив, що нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними. При цьому суд приймає до уваги правову позицію Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо контитуційності положень законів України про Державний бюджет України у частині обмеження пільг, компенсацій і гарантій, на які відповідно до чинного законодавства мають право окремі категорії громадян.

Для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачено чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення достатнього життєвого рівня (стаття 48 Конституції України), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина 46 Конституції України), тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе за умови введення відповідно до пункту 31 частини першої статті 85, пункту 19 частини першої статті 92 Конституції України надзвичайного стану (стаття 64 КонституціїУкраїни) (Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 poKyN5-pn/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Конституційний Суд України звернув увагу на те, що практика ревізування пільг, компенсацій і гарантій триває, зокрема, на підставі частини п'ятої статті 13 Закону України

5

«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-XII) щорічно, до 5 травня, ветеранам війни повинна виплачуватись разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Проте, Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та Постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року №183 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» розміри такої допомоги зменшено.

Це, як зазначив Конституційний Суд України, суперечить вимогам статті 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно з якою права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше, законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни (частина друга), нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними (частина третя).

Тому Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України, тобто є неконституційними положення, зокрема ст. 44 Закону України «Про державний Бюджет України на 2004 рік», яким встановлено, що у 2004 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни 1 групи - 195 грн., інвалідам війни 2 групи - 160 грн., інвалідам війни 3 групи - 130 грн., учасникам бойових дій -120 грн., особам, що мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 195 грн., членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами - 65 грн., а також ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яким встановлено, що у 2007 році виплата зазначеної разової допомоги учасникам війни здійснюється у розмірі 55 грн. ( Рішення Конституційного Суду України №6-рп від 09.07.2007 року). Як зазначає Конституційний Суд України, ст. 38 Бюджетного Кодексу конкретизує вимоги частини другої ст. 95 Конституції України щодо змісту закону про Держбюджет, у сукупності вказані статті 4, 27, 38 Кодексу та статті 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Контитуції України визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет - встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними, мають використовуватися окремі закони.

, Рішення Конституційного Суду України є остаточним, має обов'язково виконуватися на території України.

Згідно ст. 17 ч. 1 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції «Кожна фізична ... особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у ст. 1 ч. 1 Протоколу №1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатися як «майнові права» і таким чином, як власність.

Тому при розгляді справи «Кечко проти України» (заява №63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету, Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.

6

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення суду).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є діючим та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як lex specialis.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26 рішення Кечко проти України).

З таких підстав, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо стягнення грошової допомоги за 2008 рік відповідають як нормам національного законодавства, так і міжнародного - ст. 1 ч. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною законодавства України, і практиці Європейського Суду з прав людини, як джерелу права.

Посилання відповідача на те, що розмір виплати разової грошової допомоги встановлювався Постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року №183 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» і для учасників бойових дій був визначений у розмірі 350 грн., судом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки постанови Кабінету Міністрів України -нормативно-правові акти, які належать до підзаконних нормативних актів та видаються на підставі і відповідно до Конституції України, законів України та інших актів законодавства. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням Закону, пріоритет у застосуванні мають норми Закону.

Оскільки правові положення, які передбачають виплату разової щорічної допомоги учаснику бойових дій до Дня Перемоги є чинним тобто не скасовані, не змінені, і позивач, який є учасником бойових дій має право на її одержавння, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

, Таким чином, проаналізував встановлені обставини, перевірив їх належними та допустимими доказами, відповідність встановлених фактів правовим нормам, що зазначені вище, суд дійшом висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та вважає необхідним визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо недонарахування та невиплаті в 2008 році разової щорічної грошової допомоги позивачу, як учаснику бойових дій, у зв'язку з чим необхідним зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату позивачу недоплаченої разової щорічної допомоги як учаснику бойових дій у сумі 2090 грн. (2400грн. - 310 грн. = 2090 грн.) за 2008 рік.

На підставі ст. 17, 22, 31, 46, 48, 55, 64, 8, 92 Конституції України, п. 9 ст. 87 Бюджетного кодексу України, ст.ст. 2, 12 ч.5, 13, 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року, Рішення Конституційного Суду України 22 травня 2008 року, Рішення Європейського Суду з прав людини «Кечко проти України», керуючись ст. ст. 7 - 12, 99, 100, 102, 158, 159, 160, 161, 163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до міського Управління праці і соціального захисту населення Євпаторійської міської Ради про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги учасникам бойових дій - задовольнити частково.

7

Визнати неправомірною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Євпаторійської міської ради АР Крим по недонарахуванню й невиплаті у 2008 році разової щорічної грошової допомоги ОСОБА_1, як учаснику бойових дій.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Євпаторійської міської ради АР Крим провести нарахування й виплату ОСОБА_1 недоплаченої разової щорічної допомоги як учаснику бойових дій за 2008 рік у сумі 2090 грн.

В іншій частині  позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.