Справа №2-26/ж/06

 

ВІЙСЬКОВИЙ   МІСЦЕВИЙ   СУД

ОДЕСЬКОГО   ГАРНІЗОНУ

 

УХВАЛА

іменем України

 

21 квітня 2008 року                                                                                                          м.  Одеса

Військовий місцевий суд Одеського гарнізону під головуванням заступника голови суду підполковника юстиції Деркачова О.В.,  при секретарях Толстих Г.Б. і Гудз Н.В.,  за участю представника Державного казначейства України - провідного спеціаліста юрисконсульта юридичного відділу Головного управління Державного казначейства України в Одеській області Тануркова Р.Г.,  представника прокуратури Одеської області - старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах радника юстиції Харітонової О.Є.,  заявника та його представника - адвоката ОСОБА_2 у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду,  розглянувши заяву колишнього старшого прапорщика військової частини А1464 ОСОБА_1 про стягнення за рахунок державного бюджету моральної шкоди на суму 400000 грн.,  завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності,

 

встановив:

 

17 травня 2005 року військовим місцевим судом Одеського гарнізону ОСОБА_1 було виправдано за обвинуваченням у вчиненні злочину,  передбаченого ч.2  ст. ПЗ КК України в редакції 1960 року.

Зазначений вирок набрав законної сили 21 липня 2005 року згідно з ухвалою військового апеляційного суду Південного регіону,  яким було залишено без задоволення апеляцію потерпілої ОСОБА_3

Ухвалою Верховного Суду України від 15 березня 2006 року було залишено без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_3 на вищезазначені судові рішення.

13 квітня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відшкодування заподіяної йому моральної шкоди на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди,  завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання,  досудового слідства,  прокуратури,  суду" (далі за текстом - Закону).

Ухвалою військового місцевого суду Одеського гарнізону від 30 травня 2006 року (при заочному розгляді справи) з Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 стягнуто в рахунок відшкодування моральної шкоди,  заподіяної органами досудового слідства,  130000 грн.

У зв'язку з набранням законної сили ухвали військового місцевого суду Одеського гарнізону від 30 травня 2006 року судом першої інстанції 19 липня 2006 року заявнику було видано виконавчий ли ст.

31 липня 2006 року заступник прокурора Одеської області звернувся до військового місцевого суду Одеського гарнізону із заявою про вступ до участі в даній справі та із клопотанням про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочної ухвали суду від 30 травня 2006 року. В обґрунтування поданої ним заяви щодо причини пропущення процесуального строку заступник прокурора Одеської області посилався на те,  що копію оскаржуваної ним ухвали він отримав лише 25 липня 2006 року від представника Державного казначейства України.

Ухвалою військового місцевого суду Одеського гарнізону від 14 вересня 2006 року було відмовлено в задоволенні вищезазначеної заяви заступника прокурора Одеської області у зв'язку із неповажністю причин пропущенням строку подання такої заяви.

Ухвалою військового апеляційного суду Військово-Морських Сил від 14 листопада 2006 року ухвалу військового місцевого суду Одеського гарнізону від 14 вересня 2006 року залишено без змін.

 

29 грудня 2006 року постановою №372/2 головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби було закінчено виконавче провадження з примусового виконання ухвали військового місцевого суду Одеського гарнізону від 30 травня 2006 року (при заочному розгляді справи) - у зв'язку із списанням у безспірному порядку на користь ОСОБА_1 130000 грн. з рахунку Державного казначейства України,  відкритого за балансовим рахунком НОМЕР_1.

Ухвалою Верховного Суду України від 28 листопада 2007 року було скасовано вищезазначені ухвали військового місцевого суду Одеського гарнізону від 14 вересня 2006 року та військового апеляційного суду Військово-Морських Сил від 14 листопада 2006 року,  а справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття заяви про перегляд заочного рішення та її розгляду.

Ухвалою судді військового місцевого суду Одеського гарнізону від 26 лютого 2008 року було задоволено заяву заступника прокурора Одеської області та скасовано ухвалу суду першої інстанції від 30 травня 2006 року (при заочному розгляді справи),  а справу за заявою ОСОБА_1 призначено до розгляду у загальному порядку.

В обгрунтування своїх вимог ОСОБА_1 в заяві та усних поясненнях зазначив,  що його,  з 4 березня 2002 року було притягнуто до кримінальної відповідальності слідчим прокуратури Іванівського району Одеської області у зв'язку із підозрою та,  з 29 серпня 2002 року,  обвинуваченням,  як особи медичного персоналу,  в ненаданні допомоги хворому ОСОБА_4,  1990 р.н.,  який у червні 2000 року заковтнувся водою під час купання у водоймі та помер по дорозі у лікарню. В подальшому,  на протязі понад двох років справа щодо нього вирішувалася у судових інстанціях,  за результатом розгляду якої його було виправдано та скасовано обраний органом досудового слідства запобіжний захід у виді підписки про невиїзд,  при цьому апеляція та касаційна скарга потерпілої матері загиблої особи - ОСОБА_3 були залишені без задоволення.

Крім того ОСОБА_1 пояснив,  що внаслідок поширення відомостей про порушення проти нього кримінальної справи,  як особи,  яка нібито винна в смерті дитини,  стали причиною виникнення розладу у подружніх стосунках,  між іншими знайомими,  внаслідок чого він став замкнутим,  що призвело до порушення його привичних життєвих зв'язків. Неправомірні дії органу досудового слідства,  на думку заявника,  також обумовили багаторазові його виклики до правоохоронного органу з нераціональним витрачанням вільного та службового часу,  змушували його приділяти значну увагу на юридичні консультації,  що призвело до ускладнення виконання обов'язків по військовій службі,  потягло виникнення хронічної втоми,  невиправдані матеріальні витрати тощо.

Під час провадження досудового слідства,  як далі показав ОСОБА_1,  його у зв'язку з наведеними обставинами та поширенням чуток про його нібито низькі професійні здібності,  моральні якості,  порядність у 2003 році було понижено за посадою: з посади начальника медичного пункту в/ч А 1464,  яка його з точки зору професійної репутації,  соціального рівня повністю влаштовувала,  він був призначений на посаду фельдшера з більш низьким посадовим окладом та неодноразово переводився до нових місць служби: у в/ч А 4022,  в/ч А 1297,  в/ч А 3601 та А 3571 (м.  Одеса),  де у відсутності благоустроєного житла проживав кілька років без сім'ї. У зв'язку з цим він,  ОСОБА_1 та його сім'я весь цей час були позбавлені повноцінного спілкування,  вони зазнали певних тривалих побутових труднощів,  вимушені були витрачати значну частину сімейного бюджету та час на дорогу до місця служби і додому. Як наслідок цих негараздів він з дружиною припинили підтримання подружніх відносин.

В подальшому ОСОБА_1 показав,  що завдяки значному погіршенню життєвих стосунків,  він був позбавлений можливості реалізації своїх привичок і бажань,  вимушений був виправдовуватися,  доказувати свою невинуватість,  роз'яснювати необґрунтованість обвинувачення в його адресу і,  навіть,  після його виправдання,  вимушений був вживати додаткових зусиль для налагоджування стосунків та свого життя.

Крім того,  як пояснив ОСОБА_1,  емоційне перенапруження,  стреси,  що провокувались частими викликами до командування,  в прокуратуру і до суду у зв'язку з його обвинуваченням та розглядом справи у суді,  призвели до істотного погіршення стану його здоров'я,    загостренню   його   хронічного   захворювання   та   виникненню   невротичного

 

захворювання,  при цьому на фоні вищеперелічених обставин у його доньки виникло захворювання - криптогенна епілепсія з припадками,  у зв'язку з чим вона перебуває на обліку та потребує постійного лікування.

Представник заявника - адвокат ОСОБА_2 підтримав вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі і додатково пояснив,  що нервово-психологічне перенапруження ОСОБА_1 протягом чотирьохрічного строку перебування під слідством і судом,  його емоційні зриви у зв'язку з несправедливим обвинуваченням,  інші обставини його особистого і суспільного життя призвели до моральних страждань,  які можуть бути компенсовані заявленою сумою.

Старший прокурор відділу забезпечення участі в судах прокуратури Одеської області радник юстиції Харітонова О.Є. вимоги заявника не визнала в повному обсязі та пояснила,  що в судовому засіданні не було доведено факту заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди,  оскільки,  на її думку: службові неприємності та розлад сімейних стосунків у нього виникли саме на ґрунті пияцтва; органом досудового слідства прямих вказівок на відсторонення ОСОБА_1 від посади не надавалось; наявність хвороб у ОСОБА_1 було обумовлено отриманою ним раніше черепно-мозковою травмою; виклики в прокуратуру та обрання стосовно нього підписки про невиїзд були обумовлені вимогами законодавства,  що регламентує проведення прокурорської перевірки та досудового слідства в межах порушеної кримінальної справи,  а також не доведено прямого причинного зв'язку між хворобою доньки ОСОБА_1 та фактом притягнення його до відповідальності.

Провідний спеціаліст-юрисконсульт юридичного відділу Головного управління Державного казначейства України в Одеській області Танурков Р.Г. не визнав факт заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди,  завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності,  але пояснив,  що в разі визнання судом її існування,  то щодо її розміру він вважав можливим задовольнити лише в мінімальній межі,  прямо передбаченій Законом.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу,  показання свідків,  усну та письмову консультацію спеціаліста,  дослідивши інші докази,  суд дійшов наступних висновків.

Згідно вимог Закону право особи на відшкодування моральної шкоди виникає у випадку постановления виправдувального вироку суду і підлягає відшкодуванню у разі незаконного її притягнення як обвинуваченого,  незаконного обрання запобіжного заходу та інших процесуальних дій,  що обмежують права громадян.

Відшкодування моральної шкоди згідно із Законом провадиться у разі,  коли незаконні дії досудового слідства,  прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові,  призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків,  вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах,  встановлених цивільним законодавством і її відшкодування провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

В судовому засіданні судом встановлено,  що 29 серпня 2002 року слідчим прокуратури Іванівського району Одеської області,  в межах розслідування порушеної 4 березня 2002 року кримінальної справи за фактом неподання допомоги ОСОБА_5 особою медичного персоналу,  що спричинило тяжкі наслідки,  було винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 в якості обвинуваченого у вчиненні злочину,  передбаченого ч.2  ст. 113 КК України (в редакції 1960 року) та обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд,  який було скасовано лише 17 травня 2005 року після винесення державним обвинувачем постанови про відмову від обвинувачення ОСОБА_1 та постановления судом виправдального вироку.

Крім того,  суд вважає також встановленим факт проведення тривалої прокурорської перевірки стосовно дій ОСОБА_1 і в період з ІНФОРМАЦІЯ_1 року (дня загибелі ОСОБА_4) до 4 березня 2002 року,  незважаючи на ненадання органом досудового слідства її матеріалів,  що підтверджується поясненнями ОСОБА_1,  показаннями свідка ОСОБА_6,  дослідженими копіями скарг потерпілої ОСОБА_3,  відповідями службових осіб прокуратур різних рівнів на запити суду та виправдальним вироком суду.

 

Як вбачається з довідки військової частини А0800 від 12 травня 2006 р. №418 ОСОБА_1 санаторно-курортними путівками Міністерства оборони України за період 2002-2005 роки не забезпечувався.

Разом з тим,  про наявність у ОСОБА_1 захворювань та необхідність такого лікування свідчать досліджені в судовому засіданні витяг з медичної книжки ОСОБА_1 та копії його виписних епікризів,  згідно з якими ОСОБА_1 мав ряд захворювань,  пов'язаних,  як із отриманою у 1999 році черепно-мозковою травмою,  так і таких,  що мали невротичний,  хронічний характери,  обумовлювались існуванням довготривалої стресової ситуації з погіршенням самопочуття та виникли в період 2003-2005 років внаслідок переживань з приводу судового розгляду справи.

За таких обставин,  суд вважає встановленим,  що у вищезазначений період було порушено право ОСОБА_1 на проходження щорічного санаторно-курортного лікування,  а також суттєво погіршився його власний стан здоров'я внаслідок переживань та емоційних хвилювань,  безпосередньо викликаних фактом незаконного притягнення органом досудового слідства до кримінальної відповідальності.

Факт хвороби доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_7 епілепсією та перебування на обліку у лікувально-діагностичному науковому центрі «Епілепсія» в м.  Києві підтверджується дослідженими в суді копіями довідки лікаря медичного центру Національного авіаційного університету від 31 травня 2005 року та консультативним висновком від 10 березня 2006 року.

Згідно довідки Петрівської дільничної лікарні Іванівського району Одеської області від 22 травня 2006 року ОСОБА_7 в період 1987-2001 років не перебувала на обліку у психоневролога.

З письмової та усної консультацій спеціаліста - невролога 1 категорії,  старшого лікаря медичної експертизи військово-лікарської комісії Південного регіону Крилова Є.М.  вбачається,  що донька ОСОБА_1 хворіє криптогенною епілепсією,  прояв якої при отриманні нею пологої травми,  як правило,  виникає до досягнення дитиною двох років. Разом з тим,  початок хвороби в період між 14 до 25 років у ОСОБА_7 можливо був спровокований емоційним стресом,  зовнішнім фактором впливу на її центральну нервову систему,  що за часом відповідає подіям,  що стались під час перебування під слідством і судом її батька.

З оголошених в судовому засіданні квитанцій та чеків на придбання ліків вбачається,  що протягом 2003-2006 років ОСОБА_1 здійснювались витрати коштів на суму понад 1480 грн. для лікування себе та доньки,  що підтверджує обставини погіршення стану здоров'я цих осіб у вищезазначений період.

З дослідженої в суді копії подання про прийняття мір з усунення причин та умов,  що сприяли вчиненню злочину,  внесеному слідчим 29 серпня 2002 року командиру військової частини А1464 вбачається,  що органом досудового слідства звернуто увагу командування на те,  що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 року надав медичну допомогу ОСОБА_5 у незначному,  неповному обсязі на протязі нетривалого часу та відправив важкохвору дитину до лікарні на приватному транспорті без супроводу медпрацівника,  що перебувало у причинному зв'язку із її смертю. Дане подання,  як вбачається з письмової резолюції військового командування,  а також показань колишнього командира в/ч А 1464 свідка ОСОБА_6 та колишнього співслужбовця медичного пункту цієї ж частини свідка ОСОБА_8,  було доведено до колективу частини та медичного пункту,  начальником якого був ОСОБА_1

При цьому свідок ОСОБА_6 також показав,  що у військовій частині у зв'язку з цим обстановка стала загостреною,  серед співслужбовців поширювались чутки,  що ОСОБА_1 нібито майже вбивця,  впав його авторитет в колективі.

З копії послужного списку і витягів з наказів командирів в/ч А 1297 від 3 вересня 2003 року №159,  А 3601 від 13 серпня 2004 року №150,  А 3571 від 1 листопада 2004 р. №23пм і А 4022 від 17 жовтня 2005 року №191 також вбачається,  що ОСОБА_1 в березні 2003 року,  тобто після офіційного поширення відомостей про його причетність до смерті ОСОБА_4,  був понижений в посаді і з посади начальника медичного пункту - начальника лазарету в/ч А 1464 (смт.  Петрівка Іванівського р-ну) був призначений на посаду фельдшера у в/ч А 4022 (м.  Одеса,  Шкільний аеродром). Крім того,  протягом наступних років,  з серпня 2003 року по лютий 2005 року,  ОСОБА_1 неодноразово переводили до різних військових частин на різні

 

посади,  які не передбачали самостійних організаційно-розпорядчих функцій. Лише у жовтні 2005 року після виправдувального вироку суду ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника медичної служби в/ч А 4022.

Факт пониження в посаді ОСОБА_1 у 2003 році супроводжувався і пониженням його посадового окладу та зниження всього розміру місячного грошового забезпечення,  що підтверджується дослідженими в суді довідкою в/ч А3571 від 27 березня 2006 року №24/531 про його грошове забезпечення,  архівними довідками від 13 лютого 2006 року №2668п,  від 7 лютого 2006 року №2714п,  №2070п про структуру і розміри його грошового забезпечення,  витягами з вище перелічених наказів командирів в/ч А 1297,  А 3601,  А 3571 і А 4022.

Колишній начальник медичної служби 5 авіаційного корпусу свідок ОСОБА_9 показав,  що після порушення кримінальної справи про цей факт стало відомо вищому командуванню,  яке,  в свою чергу,  наполягало на звільненні ОСОБА_1 з посади,  при цьому ставлення до нього як кваліфікованого спеціаліста в медичній службі управління корпусу не змінилось,  проте стосунки у заявника за місцем служби були зіпсовані,  до того ж той постійно був відсутнім на службі. З показань ОСОБА_9 вбачається,  що,  незважаючи на його прохання залишити ОСОБА_1 на займаній офіцерській посаді,  ОСОБА_9,  за вимогою командування,  вимушений був умовити військовослужбовця з іншого населеного пункту погодитись на призначення на посаду замість ОСОБА_1,  а останнього - перевести на нижчеоплачувану посаду в м.  Одесу.

Аналогічні показання з приводу підстав і причин пониження в посаді ОСОБА_1 надав в суді і свідок ОСОБА_6,  який додатково показав,  що саме під тиском військової ради 5 авіаційного корпусу та начальника медичної служби корпусу було вирішено «визначитись з ОСОБА_1 як із злочинцем,  якому не місце в армії,  щоб не було плями на частині»,  хоча особисто у ОСОБА_6 не було до нього по службі жодних претензій.

Також ОСОБА_6 показав,  що після цього у ОСОБА_1 стався нервовий зрив,  той на протязі двох тижнів вживав алкогольні напої,  але спиртним не зловживав,  став замкнутим,  у нього з'явились проблеми в сім'ї,  про що на запитання командира той відмовчувався,  проте ОСОБА_6 зробив висновок,  що така поведінка ОСОБА_1 була пов'язана саме з переживаннями за дану кримінальну справу.

Як вбачається з показань свідка ОСОБА_8 до часу настання неприємної для ОСОБА_1 події,  той був «чудовою людиною»,  після чого він змінився у гірший бік,  став ненормальним,  психічно хворим,  яким з нього зробило командування та правоохоронці,  оскільки звинуватили у загибелі хлопчика та неправильному наданні медичної допомоги. ОСОБА_10 додатково показала,  що після цього над ОСОБА_1 стали насміхатись,  та в нього зруйнувались подружні стосунки.

В судовому засіданні також було встановлено,  що в період з січня по жовтень 2003 року прокурором Іванівського району кримінальна справа щодо ОСОБА_1 тричі направлялася до суду з обвинувальним висновком,  після чого поверталася прокурору в порядку  ст. 2491 КПК України для усунення суттєвих порушень вимог кримінально-процесуального законодавства,  що підтверджується відповідними копіями постанов суду.

Наведені вище обставини,  інші недоліки досудового слідства,  що підтверджуються листуванням суду на протязі 2003-2004 років (в адресу органів прокуратури різних рівнів та судово-експертних установ),  копіями заяв ОСОБА_1 та клопотання командування в/ч А1464 від 30 серпня,  12 вересня 2002 року,  20 січня 2003 року,  що не були за змістом розглянуті органом досудового слідства,  фактом ненадання прокуратурою відмовних матеріалів №52 з оригіналом акту судово-медичного обстеження трупу ОСОБА_5,  а також неправомірним,  всупереч вимог п.2.2 наказу Генерального прокурора України №5 від 28 жовтня 2002 року,  направленням прокурором Іванівського району наглядового провадження по даній кримінальній справі в березні 2004 року до військової прокуратури Одеського гарнізону - для підтримання державного обвинувачення,  майже на рік спричинило з вини органу досудового слідства тяганину у вирішенні питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому діянні.

Таким чином,  суд,  виходячи з аналізу наведених вище доказів в їх сукупності,  дійшов висновку про те,  що ОСОБА_1 під час перебування під слідством і судом зазнав моральних втрат,     пов'язаних   з    переживаннями    від   незаконного    пред'явлення    обвинувачення,

 

незаконного обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд,  інших неправомірних дій органу досудового слідства та військового командування,  що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків,  погіршення стану здоров'я та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З урахуванням вимог ч.3  ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди,  завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання,  досудового слідства,  прокуратури і суду»,  згідно якої розмір моральної шкоди провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом,  розміру матеріальних втрат,  що зазнав ОСОБА_1,  а також з врахуванням усіх обставин і особливостей цієї справи,  фактів поновлення заявника на рівноцінній посаді в іншій військовій частині,  а також отримання ним в грудні 2006 року грошового відшкодування з частини заявлених в даному судовому процесі вимог,  суд в вважає за доцільне заяву про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково на суму 130000 грн. На думку суду,  за цих вищеперелічених обставин,  саме така сума буде достатньою й справедливою для компенсації державою завданої ОСОБА_1 моральної шкоди.

На підставі викладеного та керуючись  ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди,  завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання,  досудового слідства,  прокуратури і суду»,   ст.  ст. 209,  212-215,  226 ЦПК України,  військовий місцевий суд

 

ухвалив:

 

Заяву ОСОБА_1 про стягнення за рахунок державного бюджету моральної шкоди на суму 400000 грн.,  завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності,  на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди,  завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання,  досудового слідства,  прокуратури і суду" задовольнити частково,  на суму 130000 (сто тридцять тисяч) грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України спричинену йому моральну шкоду в сумі 130000 (сто тридцять тисяч) грн.

В іншій частині вимог ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди на загальну суму 270 000 грн. - відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку,  передбаченому для оскарження рішень суду першої інстанції,  до військового апеляційного суду Військово-Морських Сил через військовий місцевий суд Одеського гарнізону шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення,  а апеляційної скарги -протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.