Справа № 22-1609 Головуючий в суді 1-ї інстанції Назарова М.В.
Доповідач в суді апеляційної інстанції Медведєва Л.П.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2006 року Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Луганської області в складі:
Головуючого - Медведєвої Л.П.
Суддів - Відєнєєвої О.П.
Галан Н.М.
при секретарі - Пшебокової О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду в м.Луганську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Антрацитівського міскрайонного суду Луганської області від 10 березня 2006 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваним рішенням у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено за необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що суд першої інстанції недостатньо ретельно вивчив матеріали справи та не дав належної оцінки доказам і правовому обґрунтуванню, що були надані з боку позивача.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу останнього підтримав , та пояснив, що суд зробив помилковий висновок, що недоведеність існування між сторонами, договору позики свідчить про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем. Навіть за умови недоведеності існування між сторонами договору позики можна зробити висновок про наявність заборгованості відповідача перед позивачем В даному випадку йдеться річ про статтю 1212 Цивільного кодексу України, згідно якої особа, яка набула майно за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Приймаючи до уваги, що" факт повернення старого боргу" відповідачем доведений не був, факт перерахування грошових коштів відповідачу позивачем, встановлений у судовому засіданні, є, власне, фактом безпідставного одержання грошей відповідачем. Тому суд повинен був стягнути з відповідача суму боргу, яку безпідставно він отримав. Суд не дав ніякої правової оцінки відповідним доводам представника позивача.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав та пояснив, що рішення суду законне та обґрунтоване, оскільки позивачем не надано доказів укладення між позивачем та відповідачем договору позики. Просив апеляційну скаргу позивача відхилити, рішення залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін по справі, дослідивши письмові докази, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевірив законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне.
В жовтні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому вказав, що він уклав з відповідачем договір позики та перерахував на його рахунок 180 000 гривень у якості тимчасової фінансової допомоги, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Текст зазначеного договору втрачено. Оскільки відповідач відмовляється повертати кошти, просив стягнути з нього зазначену суму та судові витрати.
Рішенням Антрацитівського міскрайонного суду Луганської області від 18 січня 2005 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 12 травня 2005 року рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове рішення, яким позов задоволено. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 180 000 гривень, а також судові витрати в розмірі 2 550 гривень.
Ухвалою Верховного Суду України від 30 листопада 2006 року рішення Антрацитівського міскрайонного суду Луганської області від 18 січня 2005 року та рішення Апеляційного суду Луганської області від 12 травня 2005 року були скасовані і справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи судом першої інстанції було встановлено, що як пояснив
представник позивача в судовому засіданні між позивачем та відповідачем 17 жовтня 2001
року було укладено договір позики у м.Одеса у простій письмовій формі, який згодом було
втрачено. В обґрунтування своїх вимог позивач послався на платіжні доручення про
перерахування безготівкових грошових коштів з рахунку позивача в ХОД АППБ „Аваль" в
м.Харкові на рахунок відповідача в ООФ АППБ „Аваль" в м.Одеса, а саме: № НОМЕР_1
18.10.2001р. у розмірі 160 000 гривень; №НОМЕР_2 у розмірі 10 000 гривень; №НОМЕР_3 у розмірі 10 000 гривень. В зазначених платіжних дорученнях у графі
„призначення платежу" вказано „Тимчасова фінансова допомога, згідно договору без номера
від 17.10.2001 року."
Відповідно до листа ХОД АППБ „Аваль" від 15.04.2004р. за № НОМЕР_4 повернення вказаних платежів не проводилося.
Судом встановлено, що суду не додано доказів, які б переконливо свідчили про наявність між сторонами відносин по договору позики.
За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відповідно до ст. 153 ЦК України /1963р./ договір вважається укладеним, коли між сторонами в потребуємої в належних випадках формі досягнуто погодження по всім істотним умовам. Істотними є ті умови договору, які визнані такими по закону або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, відносно яких по заяві однієї із сторін повинно бути досягнуто погодження.
В ч.1 цієї статті сформульовано загальне правило, згідно з яким моментом укладення договору визнається момент досягнення сторонами в належній формі погодження по всім істотним умовам договору. Такий порядок укладення консенсуальних і реальних договорів. Для укладення останнього, крім погодження сторін, необхідно здійснення ще однієї дії -передання певного майна.
Відповідно до ст..374 ЦК України / 1963р./ по договору позики одна сторона / позикодавець / передає другій стороні / позичальнику / у власність / у оперативне управління / гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошей або рівну кількість речей того же роду і якості.
Відповідно до ст..375 ЦК України /1963р./ договір позики на суму понад п'ятдесяти рублів повинно бути укладено у письмовій формі.
Згідно тексту статті, договір позики на суму понад п'ятидесяти рублів повинно бути укладено в письмовій формі. Однак, по-перше, рубль не є національною валютою України, по-друге, не існує загального нормативного акту, яким би індексувались вказані в цьому Кодексу суми, і по-третє, не вносились будь-які зміни до тексту зазначеної статті. Тому в теперішній час любий договір позики повинно бути укладатися у письмовій формі.
На підставі наданих позивачем доказів суд першої інстанції , посилаючись на ч.1 ст.11 ЦПК України, правильно прийшов до висновку про те, що з платіжних доручень, на які посилається позивач як на такі, що він ними перерахував відповідачу по договору позики грошові кошті у якості тимчасової фінансової допомоги, не можна зробити висновок про те, що сторони досягли, як потребує закон, погодження по всім істотним умовам договору позики і позивач на його виконання перерахував відповідачу грошові кошти, тобто між ними було укладено договір позики.
Доводи апеляційної скарги про те, що навіть за умови недоведеності існування між сторонами договору позики можна зробити висновок про наявність заборгованості відповідача перед позивачем відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України / 2003 року /, згідно якої особа, яка набула майно за рахунок іншої особи / потерпілого / без достатньої правової підстави / безпідставно набуте майно/, зобов'язана повернути потерпілому це майно, не можуть бути прийняті до уваги, так як позивачем було подано позовну заяву про стягнення з відповідача боргу саме по договору позики, однак, не з зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави
Крім цього, у позивача немає підстав посилатися на положення зазначеної статті Цивільного Кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.
При викладених обставинах колегія суддів вважає апеляційну скаргу відхилити і залишити рішення без змін
Керуючись ст..ст.160,303, 307,308 ЦПК України
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Антрацитівського міскрайонного суду Луганської області від 10 березня 2006 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, відхилити і рішення залишити без змін.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.