Справа № 569/8700/16-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2016 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Тимощука О.Я.,

при секретарі     - Андрощук О.Я.,  

за участю представника позивача - адвоката ОСОБА_1,

провівши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Рівне заочний розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 15 серпня 2014 року рішенням Апеляційного суду Рівненської області у цивільній справі №569/6965/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про стягнення коштів за попереднім договором апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково: рішення  Рівненського міського суду Рівненської області  від  18 липня 2013 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3   про стягнення коштів за попереднім договором та стягнення з із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 20 тис. доларів США, в тому числі: 5 тис. доларів США - сума передоплати за попереднім договором; 5 тис. доларів США - сума штрафу; 10 тис. доларів США - сума повного розрахунку за придбання земельної ділянки – скасовано; позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за попереднім договором задоволено частково: стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачені нею на виконання попереднього договору від 18.05.2006 року кошти  у сумі 196  375 грн. 29 коп. (сто дев’яносто шість тисяч триста сімдесят п’ять грн. 29 коп.) , що за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення у грошовому еквіваленті відповідає 15  000 доларам США. В решті в позові в цій частині відмовлено.  В решті рішення залишено без змін. Проте після набрання рішенням Апеляційного суду Рівненської області законної сили, тобто 15 серпня 2014 року, ОСОБА_3 жодних коштів на погашення суми заборгованості не сплатив. Тому позивачем нараховано до стягнення з ОСОБА_3 відповідно до ст. 625 ЦК України інфляційні втрати в сумі 133 515,55 гривень, 3% річних в сумі 10 846,37 гривень, збитки у вигляді курсової різниці в сумі 176 824,71 гривень та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 (десять тисяч гривень 00 копійок) гривень.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, однак до суду не з"явився, причин неявки не повідомив та не подав заяву про розгляд справи у свою відсутність.

У судове засідання по справі з’явилася представник позивача, яка позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задоволити, крім того не заперечує щодо заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення суду.

За таких обставин, в зв"язку із неявкою в судове засідання належним чином повідомленого відповідача на підставі ст. 224 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, дослідивши надані письмові докази, суд важає, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 15.08.2014 року у цивільній справі №569/6965/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про стягнення коштів за попереднім договором апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково: рішення  Рівненського міського суду Рівненської області  від  18 липня 2013 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3   про стягнення коштів за попереднім договором та стягнення з із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 20 тис. доларів США, в тому числі: 5 тис. доларів США - сума передоплати за попереднім договором; 5 тис. доларів США - сума штрафу; 10 тис. доларів США - сума повного розрахунку за придбання земельної ділянки – скасовано; позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за попереднім договором задоволено частково: стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачені нею на виконання попереднього договору від 18.05.2006 року кошти  у сумі 196  375 грн. 29 коп. (сто дев’яносто шість тисяч триста сімдесят п’ять грн. 29 коп.) , що за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення у грошовому еквіваленті відповідає 15  000 доларам США. В решті в позові в цій частині відмовлено.  В решті рішення залишено без змін.

Вказаним рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 15.08.2014 року у цивільній справі №569/6965/13-ц встановлено наступне: «18 травня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого вони зобов'язувалися в строк до 01 травня 2008 року укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Пунктом 2.3 попереднього договору передбачено ціну договору (вартість земельної ділянки) - 75  900 грн., що на день укладення цього договору становить еквівалент 15 тис. доларів США.

За вказану земельну ділянку ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 25  300 грн., що на день укладення цього договору становили еквівалент 5 000 доларів США,  як передоплату, а 07 серпня 2006 року сплатив йому 50  600 грн., що на день укладення становили еквівалент 10 000 доларів США, що підтверджується заявою ОСОБА_3  від 07 серпня 2006 року про проведення з ним повного розрахунку.

26 червня 2007 року між ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено тристоронню додаткову угоду до попереднього договору, посвідчену приватним нотаріусом, відповідно до якої ОСОБА_3 погодився на заміну ОСОБА_4, як сторони покупця в попередньому договорі від 18 травня 2006 року на ОСОБА_2, як нового покупця за умовами такого договору.

При цьому відповідно до п. 2 додаткової угоди, ОСОБА_4 передав ОСОБА_2, всі свої права та обов'язки за попереднім договором від 18 травня 2006 року, а ОСОБА_2 відповідно їх прийняла. Також згідно з п. 3 додаткової угоди ОСОБА_2 сплатила ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 75 900 грн., що, як зазначено у додатковій угоді , становить еквівалент 15 тис. доларів США.

Згідно з п. 5 додаткової угоди п. 1 попереднього договору було викладено в новій редакції та обумовлено укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки  в строк не пізніше 07 серпня 2011 року.  

Факт отримання вказаних сум ствердив ОСОБА_3 у судовому засіданні.

Стаття 635 ЦК України передбачає, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Виходячи з обставин справи та вимог закону, колегією суддів встановлено, що жодна із сторін не ухилялася від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки і такий договір не міг бути укладений з причин, незалежних від їхньої волі.

У зв’язку з наведеним, вимоги позивачки в частині стягнення з ОСОБА_3 сплачених нею коштів, що складають ціну договору, який не був укладений, є обґрунтованими.

Разом з тим, при ухваленні рішення, суд 1-ї інстанції не звернув  увагу на вимоги закону, зокрема  на ст.ст. 192, 524, 533 ЦК України та стягнув з відповідача на користь позивачки кошти у доларах США, а не у гривнях, із визначенням грошового еквіваленту   у доларах США на день ухвалення  рішення.

Так, ст. 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Виходячи з наведеного,  рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 20000 доларів США із ухваленням в цій частині нового рішення у справі про часткове задоволення позову ОСОБА_2 та про стягнення на її користь з ОСОБА_3 сплачених нею коштів на виконання попереднього договору від 18.05.2006 року - у сумі 196  375 грн. 29 коп.,, що за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення у грошовому еквіваленті відповідає 15000 доларам США (100 доларів США= 1309,1686 грн.)».

Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тому суд приходить до висновку, що обставини, встановлені рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 15.08.2014 рокуу цивільній справі №569/6965/13-ц є преюдиційними, а тому не підлягають доказуванню: сума заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 в розмірі 196  375 грн. 29 коп., що за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення у грошовому еквіваленті відповідає 15000 доларам США, а також те, що рішення Апеляційного суду Рівненської області набрало законної сили 15 серпня 2014 року.

З наданої представником позивача банківської виписки з рахунку ОСОБА_2 у Філії – Рівненське обласне управління АТ «Ощадбанк» від 27.07.2016 року вбачається, що відповідачем частково було погашено заборгованість: 07.07.2015 року – 764,61 грн., 07.08.2015 року – 647,71 грн., 10.08.2015 року – 1500,00 грн., 27.08.2015 року – 6000,00 грн., 07.09.2015 року – 495,10 грн., 16.10.2015 року – 495,10 грн., 12.11.2015 року – 510,02 грн., 18.11.2015 року – 1500,00 грн., 03.12.2015 року – 1500,00 грн., 07.12.2015 року – 510,02 грн., 04.02.2016 року – 654,81 грн., 24.02.2016 року – 1000,00 грн., 02.03.2016 року – 515,39 грн., 31.03.2016 року – 515,39 грн., 28.04.2016 року – 515,39 грн., 01.06.2016 року – 563,60 грн., 29.06.2016 року – 638,28 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 1 жовтня 2014 року, розглянувши справу № 6-113цс14, предметом якої був спір про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період невиконання судового рішення про відшкодування майнової та моральної шкоди, зробив правовий висновок, відповідно до якого будь-яке зобов’язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов’язанням незалежно від правових підстав його виникнення і в разі його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України.За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений упостанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Суд, перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, зроблені позивачем, врахувавши суми погашення заборгованості відповідачем, прийшов до висновку, що підлягають до стягнення з ОСОБА_3 інфляційні втрати за період з 15.08.2014 року по 31.05.2016 року в сумі 131629,21 грн. (сто тридцять одна тисячашістсот двадцять дев’ять гривень 21 копійка) та три відсотки річних за період з 15.08.2014 по 16.06.2016 року в сумі 10522,15 грн.(десять тисяч п’ятсот двадцять дві гривні15 копійок).

Із аналізу ч. 2  ст. 533 ЦК України вбачається, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Верховний Суд України у постановах від 04.07.2011 по справі №3-62гс11 та від 26.12.2011 по справі №3-141гс11, дійшов правового висновку, який є обовязковим до застосування всіма судами України відповідно до ст. 360-7 ЦПК України,що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України, як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента і пов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

З оглягнутих та досліджених в судовому засіданні попереднього договору та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 15.08.2014 року у цивільній справі №569/6965/13-ц вбачається, що пунктом 2.3 попереднього договору передбачено ціну договору (вартість земельної ділянки) - 75  900 грн., що на день укладення цього договору становить еквівалент 15 тис. доларів США.За вказану земельну ділянку ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 25  300 грн., що на день укладення договору становили еквівалент 5 000 доларів США,  як передоплату, а 07 серпня 2006 року сплатив йому 50  600 грн., що на день укладення становили еквівалент 10 000 доларів США, що підтверджується заявою ОСОБА_3  від 07 серпня 2006 року про проведення з ним повного розрахунку.26 червня 2007 року між ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено тристоронню додаткову угоду до попереднього договору, посвідчену приватним нотаріусом, відповідно до якої ОСОБА_3 погодився на заміну ОСОБА_4, як сторони покупця в попередньому договорі від 18 травня 2006 року на ОСОБА_2, як нового покупця за умовами такого договору. Відповідно до п. 2 додаткової угоди, ОСОБА_4 передав ОСОБА_2, всі свої права та обов'язки за попереднім договором від 18 травня 2006 року, а ОСОБА_2 відповідно їх прийняла. Згідно з п. 3 додаткової угоди ОСОБА_2 сплатила ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 75 900 грн., що, як зазначено у додатковій угоді, становить еквівалент 15 тис. доларів США.

Вказані обставини встановлені рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 15.08.2014 року та не підлягають доказуванню. Також вказаним рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 15.08.2014 року у цивільній справі №569/6965/13-ц стягнуто із відповідача суму заборгованості в українській національній валюті, із вказівкою про вираження в еквівалентному відношенні у доларах США.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно зі ст.ст. 611, 623 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом.

Невиконання відповідачем рішення Апеляційного суду Рівненської області від 15 серпня 2014 року та тривалий час такого невиконання надає право позивачу заявити вимогу щодо стягнення з відповідача суми курсової різниці, яка по своїй правовій природі є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України, оскільки пов'язана із здорожченням валюти США, в якій була виражена стягнута судом сума заборгованості.

Як вбачається із матеріалів справи, Апеляційним судом Рівненської області 15.08.2014 року було стягнуто з Відповідача 196  375 грн. 29 коп. (сто дев’яносто шість тисяч триста сімдесят п’ять грн. 29 коп.), що за офіційним курсом НБУ 13,091686 грн. за 1 долар США на день ухвалення рішення у грошовому еквіваленті відповідає 15  000 доларам США.

В даному випадку при розрахунку збитків у вигляді курсової різниці судом було враховано, що на день часткового погашення відповідачем суми заборгованості курс долара США за даними НБУ на дату сплати, за один долар США становив: 07.07.2015 року - 21.265898 грн., 07.08.2015 року - 21.484097 грн., 10.08.2015 року - 21.484097 грн., 27.08.2015 року - 21.425701 грн., 07.09.2015 року - 21.942791 грн., 16.10.2015 року – 21.690619 грн., 12.11.2015 року - 22.756907 грн., 18.11.2015 року - 23.771078 грн., 03.12.2015 року – 23.647699 грн., 07.12.2015 року - 23.648624 грн., 04.02.2016 року - 25.698376 грн., 24.02.2016 року - 27.233858 грн., 02.03.2016 року - 27.085230 грн., 31.03.2016 року - 26.218056 грн., 28.04.2016 року - 25.215094 грн., 01.06.2016 року - 25.141638 грн., 16.06.2016 року - 24.887642 грн.

Тому розмір збитків у вигляді курсової різниці, з урахуванням часткового погашення відповідачем боргу та курсу долара США за даними НБУ на дату сплати, за період з 15.08.2014 по 16.06.2016 року буде становити 174331,77 грн. (сто сімдесят чотири тисячі триста тридцять одну гривню 77 копійок).

Судом також враховано, що згідно правових висновків, викладених у Постановах Верховного Суду України від 04.07.2011  року у справі №3-62гс11 та від 26.12.2011 року у справі №3-141гс11, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідач в порушення ст. 124 Конституції не виконує рішення Апеляційного суду Рівненської області від 15.08.2014 року, чим спричинив позивачеві моральну шкоду, яка полягає у необхідності додаткових зусиль щодо організації свого життя, а саме: здійснення певних дій спрямованих на повернення боргу, пошуку додаткових грошей, має на утриманні малолітню дитину, на даний час не працює, що підтверджується відповідними довідками та записами у трудовій книжці. Тому враховуючи тривалість невиконання судового рішення, з урахуванням засад розумності та справедливості, суд приходить до висновку, що підлягає до стягненню з відповідача на користь позивача моральна шкода в сумі 5000,00 грн. (п’ять тисяч гривень 00 копійок).

У відповідності до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором чи законом.

На підставі ст.ст. 79, 88 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір за подання позовної заяви до суду, відстрочений до сплати згідно ухвали суду від 18 липня 2016 року у розмірі 3 214,83 грн. та судовий збір за подання до суду заяви про забезпечення позову, відстрочений до сплати згідно ухвали суду від 21 липня 2016 року у розмірі 275,60 грн.

Керуючись ст. ст. 11, 22, 526, 527, 533, 611, 623, 632, 625, 1167ЦК України, ст.ст. 15, 61, 208, 209, 213, 214, 215, 224, 225, 226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 за період невиконання рішення Апеляційного суду Рівненської області від 15.08.2014 року у справі №569/6965/13-ц три відсотки річних за період з 15.08.2014 по 16.06.2016 року в сумі 10 522,15 грн. (десять тисяч п’ятсот двадцять дві гривні 15 копійок), інфляційні втрати за період з 15.08.2014 року по 31.05.2016 року в сумі 131 629,21 грн. (сто тридцять одна тисяча шістсот двадцять дев’ять гривень 21 копійка), збитки у вигляді курсової різниці в сумі 174 331,77 грн. (сто сімдесят чотири тисячі триста тридцять одну гривню 77 копійок) та моральну шкоду в розмірі 5 000,00 (п’ять тисяч гривень 00 копійок) гривень.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь держави судовий збір в сумі 3 214,83 грн. за подачу позовної заяви до суду та судовий збір в сумі 275,60 грн. за подачу до суду заяви про забезпечення позову.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Рівненського

міського суду                  ОСОБА_5