Справа № 2-202/10

Провадження номер № -

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2010 року Першотравенський міський суд Дніпропетровської області

в складі:

головуючої судді Кривошеї С.С.

при секретарі Фадєєвій Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

07 жовтня 2009 року позивач ОСОБА_1 заявив позов до Відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що працюючи на шахті “імені ОСОБА_2” ВАТ “Павлоградвугілля” в якості прохідника, у зв’язку з небезпечними умовами праці, низьким рівнем техніки безпеки та впливом комплексу виробничих шкідливих факторів ушкодив здоров’я – отримав травму. На підтвердження травмування було складено акт №7 форми Н-1 від 27 лютого 2007 року.

Висновком МСЕК від 05 липня 2007 року йому було встановлено 50% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності.

Відділенням ВД ФССНВУ в м.Першотравенську йому була призначена одноразова допомога та щомісячні страхові виплати, але завдана моральна шкода відшкодована не була.

У зв’язку зі стійкою втратою професійної працездатності вважає, що йому спричинена моральна шкода, оскільки: фізичний біль, душевні страждання, переживання викликані наслідками виробничої травми стали невід’ємною частиною його існування; він втратив професійну працездатність, втратив можливість повністю реалізувати свої можливості, постійно змушений приймати лікарські препарати. Стан його здоров’я незадовільний, він часто лікується стаціонарно та амбулаторно, він став нервовим та дратівливим, йому неможливо займатися домашніми справами, що потребують навіть незначних зусиль. Завдану йому моральну шкоду оцінює у 70000 гривень.

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 рішення № 20-рп/2008/справа про страхові виплати/ зазначив, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та ст.237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

З врахуванням викладеного позивач просить суд стягнути на його користь у відшкодування моральної шкоди 70000 гривень.

Позивач в судове засідання не з'явився направив суду заяву з проханням розглянути справу з а його відсутності.

Представник відповідача ВАТ «Павлоградвугілля» ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що позивач при прийомі на роботу був ознайомлений з умовами та наслідками його праці на підприємстві з високою небезпекою на що свідомо погодився, відсутній висновок МСЕК про наявність у позивача даних про спричинення йому моральної шкоди, який слід розглядати у комплексі з іншими документами відносно потерпілого, позивач є застрахованою особою, з 01 квітня 2001 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», ВАТ «Павлоградвугілля» сплачує за нього встановлені законом страхові внески, відповідальним за спричинену позивачу шкоду, спричинену ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов’язків є Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України в особі відділення виконавчої дирекції ФССНВУ у місті Першотравенську, де позивач отримує належні йому страхові виплати за ушкоджене здоров'я. Обидва рішення Конституційного суду України від 27 січня 2004 року та від 08 жовтня 2008 року з одних і тих же правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди потерпілим на виробництві є діючими і взаємовиключними. Крім того вважає що, позивачем пропущений трьохмісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, а також вважає, що задоволення позову за рахунок ВАТ «Павлоградвугілля» буде суперечити вимогам ст.ст.8,46 Конституції України,ст.9 Закону України «Про охорону праці»,ст.ст.21,34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Просить в задоволенні позову відмовити .

Матеріалами справи та поясненнями представника відповідача встановлено, що ОСОБА_1, перебуваючи в трудових відносинах з шахтою «імені ОСОБА_2» ВАТ «Павлоградвугілля» 25 лютого 2007 року був травмований на виробництві в результаті чого отримав ушкодження у вигляді закритої черепно мозкової травми, струсу головного мозку та забійної рани обличчя, про що складено акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом №7 від 27 лютого 2007 року.

За висновком МСЕК від 05 липня 2007 року йому встановлено 50% стійкої втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності з 22 червня 2007 року, що було підтверджено під час повторно огляду на МСЕК 02 липня 2009 року. Дата переогляду 01 липня 2011 року.

Оскільки він є застрахованою особою відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» йому призначені ВВД ФССНВУ у місті Першотравенську передбачені вказаним Законом страхові виплати, але не відшкодовано спричинену йому моральну шкоду ,яку він несе внаслідок втрати здоров'я, у нього виробнича травма, він на 50 % втратив професійну працездатність, змушений постійно тривалий час лікуватися, несе фізичні та моральні страждання, що змінили звичний уклад його життя, примусили докладати додаткові зусилля для організації його подальшого життя.

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/шкоди» роз’яснено , що судам необхідно враховувати те, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної/немайнової/шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У п. 16 цієї постанови зазначалось про тримісячний строк позовної давності.

01 квітня 2001 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».Одним із завданням цього Закону та обов’язку Фонду було відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, застрахованим і членам їх сімей від нещасних випадків.

У зазначеному Законі строки позовної давності на звернення потерпілого із заявою про відшкодування моральної шкоди не передбачені.

Немає застережень щодо існування такого строку і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 березня 1992 року №6 (з відповідними змінами) «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».

20 березня 2007 року набрав чинності Закон України „Про внесення змін до Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності”, яким були виключенні статті Закону стосовно обов’язку відшкодування Фондом моральної шкоди.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 вказані зміни визнані конституційними, оскільки громадяни, які постраждали від нещасного випадку на виробництві чи внаслідок професійного захворювання, відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України, мають право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу/роботодавця/.

Крім цього, Законом від 28 грудня 2007 року № 107 –У1 з п.3 Прикінцевих положень виключені слова, які свідчили про відшкодування за умов, зазначених у цьому пункті, моральної/немайнової/ шкоди потерпілим на виробництві та членам їх сімей, і водночас доповнено цей пункт таким абзацом: «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 01 січня 2008 року.

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 Рішення № 20-рп/2008(справа про страхові виплати) зазначив, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та ст.237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу/роботодавця/.

Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 передбачало тлумачення діючих на той час положень Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності” з приводу страхової виплати моральної шкоди потерпілим на виробництві, тоді як рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008/ від 08 жовтня 2008 року містить висновок про конституційність положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань ,які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 20 березня 2007 року, яким були виключенні статті Закону стосовно обов’язку відшкодування Фондом моральної шкоди.

Тобто вказані рішення Конституційного Суду мають різні правові підстави.

Частина 1 ст.1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

З урахуванням наведеного суд вважає, що спір про відшкодування моральної шкоди працівникові, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я ,повинен вирішуватися на підставі норм КЗпП України при доведеності виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах (ст.153 КЗпП України) та інших юридично важливих обставин. Зазначений спір є спором, що виникає із трудових правовідносин.

Щодо строку позовної давності, то слід зазначити, що відповідно до ст.9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Таким чином, виходячи з положень п.3 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

З врахуванням викладених обставин суд вбачає наявність спричинення позивачу моральної шкоди незалежно від наявності з цього приводу висновку МСЕК, яку повинен відшкодувати позивачу відповідач, як власник підприємства, який не створив працівнику безпечні умови праці, що підтверджується актом форми Н-1 від 27 лютого 2007 року, що призвело до ушкодження його здоров'я на виробництві, та моральних страждань потерпілого.

Обговорюючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, з врахуванням вказаних позивачем та встановлених судом обставин та характеру спричиненої моральної шкоди позивачу, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає можливим стягнути на його користь 5000 гривень, за 50% втрати професійної працездатності, за які йому відповідачем моральна шкода не відшкодована.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11,209,212,214,215 ЦПК України,ст.ст.153,237-1 КЗпП України,ст.1167 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в відшкодування моральної шкоди 5000 ( п’ять тисяч ) гривень 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу, пов’язаного з розглядом цивільної справи у розмірі 15( п'ятнадцять) гривень 00 копійок та судовий збір на користь держави в сумі 8 (вісім) гривень 50 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду до апеляційного суду Дніпропетровської області може бути подано через Першотравенський міський суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Першотравенський міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя С.С. Кривошея