КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11.04.07 р. № 11/338а/20
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів: Зубець Л.П.
Розваляєвої Т.С.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Ярова А.А. – дов. №18/2626 від 25.12.2006р.;
Чернинська Л.М. – дов. №18/2575 від 25.12.2006р.;
від відповідача - Дзюба Л.М. – дов. №30822/10/10-010 від 28.12.2006р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові
на рішення Господарського суду м.Києва від 10.01.2007
у справі № 11/338а/20 (Бобров Ю.М.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз"
до Державної податкової інспекції у м. Чернігові
про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2007р. змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у наступному складі: головуючий суддя Лосєв А.М., судді: Зубець Л.П., Розваляєва Т.С.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання частково недіючим податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові №0003862320/0 від 26.10.2006р. в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 793,00 грн. основного платежу та 170,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Заявою №18/2308 від 02.12.2006р. позивач уточним свої позовні вимоги та просив визнати частково недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові №0003862320/0 від 26.10.2006р. в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 793,00 грн. основного платежу та 170,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, відносно придбання позивачем матеріальних активів, які не призначені для використання в господарській діяльності позивача не відповідають фактичним обставинам справи, і віднесення до податкового кредиту у перевіряємому періоді податку на додану вартість у сумі 793,00 грн., сплаченого у складі вартості придбаних матеріальних активів, є правомірним та обґрунтованим.
Відповідач позовні вимоги не визнав з посиланням на те, що позивач неправомірно відніс до податкового кредиту з податку на додану вартість 793,00 грн. у зв’язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей, оскільки ці товарно-матеріальні цінності не призначені для використання в господарській діяльності позивача.
Постановою Господарського суду Чернігівської області від 10.01.2007р. у справі №11/338а/20 позовні вимоги було задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові №0003862320/0 від 26.10.2006р. в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 793,00 грн. основного платежу та 170,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 03,40 грн. судового збору.
Не погоджуючись із зазначеною Постановою, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із заявою про апеляційне оскарження від 24.01.2007р. №376/9/10-010 та апеляційною скаргою №848/9/10-010 від 09.02.2007р., в якій просить скасувати Постанову Господарського суду Чернігівської області від 10.01.2007р. у справі №11/338а/20 та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2007р. було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Чернігові.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2007р. апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові було призначено до розгляду у судовому засіданні 11.04.2007р.
Представник відповідача у судовому засіданні 11.04.2007р. підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити та скасувати Постанову Господарського суду Чернігівської області від 10.01.2007р. у справі №11/338а/20, прийнявши нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник позивача у судовому засіданні 11.04.2007р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, зазначених в письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги і залишити без змін Постанову Господарського суду Чернігівської області від 10.01.2007р. у справі №11/338а/20 як таку, що прийнята з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Державною податковою інспекцією у м. Чернігові було проведено планову виїзну перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005р. по 30.06.2006р., за результатами якої складно Акт №801/23/03358104 від 16.10.2006р. (далі за текстом – Акт перевірки).
В ході перевірки відповідачем, зокрема, було встановлено порушення позивачем пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” і як наслідок заниження чистої суми зобов’язань з податку на додану вартість у розмірі 979,00 грн., з них: 793,00 грн. за травень 2005р., 06,00 грн. за червень 2005р., 67,00 грн. за липень 2005р., 06,00 грн. за серпень 2005р., 68,00 грн. за вересень 2005р., 11,00 грн. за листопад 2005р., 10,00 грн. за квітень 2006р. та 18,00 грн. за травень 2006р.
На підставі Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0003862320/0 від 26.10.2006р., яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 1 469,00 грн. (в т.ч. 979,00 грн. – основний платіж, 490,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції).
Дане податкове повідомлення-рішення оскаржується позивачем лише в частині визначення відповідачем податкового зобов’язання з податку на додану вартість за травень 2005р. у розмірі 793,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 170,00 грн.
В ході перевірки було встановлено, що Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Чернігівгаз” має структурні підрозділи, які діють на підставі положень, затверджених рішеннями товариства, та не є юридичними особами.
Структурним підрозділом позивача - Козелецьким управлінням по газопостачанню та газифікації в травні 2005р. було придбано матеріальні активи, а саме відеоплеєр LG 417, телевізор LG 25045, 2 холодильники “Норд”, що підтверджується податковими накладними №191 від 27.05.2005р., №198 від 30.05.2005р. та №367 від 27.05.2005р. Загальна сума придбання становить 3 965,00 грн., в тому числі 793,00 грн. податку на додану вартість.
Дані обставини не заперечуються сторонами по справі, а згідно з ч.3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Сума податку на додану вартість, сплаченого у зв’язку з придбанням вищевказаних матеріальних активів, була віднесена позивачем до складу податкового кредиту.
В Акті перевірки відповідач дійшов висновку про те, що активи, придбані Козелецьким управлінням по газопостачанню та газифікації, не використовуються ним у господарській діяльності.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача пояснив, що такий висновок було зроблено у зв’язку з місцезнаходженням побутової техніки під час проведення перевірки в бухгалтерії підприємства та в кабінеті головного інженера.
Суд не погоджується з таким висновком відповідача з наступних підстав.
Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, яка діяла на момент перевірки), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
В пп.7.4..4 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Відповідно до п.1.1 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (із змінами та доповненнями), матеріальний актив – основні фонди та оборотні активи у будь-якому виді, що відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів.
Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що господарська діяльність – будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Чернігівгаз” є підприємством, основним видом діяльності якого є транспортування природного газу.
Оскільки цей вид діяльності є ліцензованим, то на позивача поширюється дія Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного і нафтового газу, розроблених відповідно до Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, Закону України “Про природні монополії”, Закону України “Про нафту і газ”, Закону України “Про захист економічної конкуренції”, та Закону України “Про трубопровідний транспорт” та затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 30.09.2005р. №89 (копія Ліцензійних умов наявна в матеріалах справи).
Вищезазначеними Ліцензійними умовами, зокрема, встановлено обов’язок ліцензіата:
- утримувати обладнання та устаткування у відповідності до технічних характеристик та вимог діючих технічних норм і умов екологічних, санітарно-епідеміологічних, протипожежних та інших нормативних актів (пп.3.4.2);
- розробляти заходи щодо підвищення технічного рівня газорозподільних мереж з урахуванням оптимізації витрат на його утримання при дотриманні вимог нормативної документації (пп.3.4.3);
- у разі виникнення аварії негайно її усунути та письмово повідомити про аварію споживача та його постачальника (пп.3.4.6);
- здійснювати диспетчерське управління за принципом підлеглості нижчого рівня диспетчерського підрозділу вищому або на засадах, передбачених спільними угодами з цього питання, виконуючи вимоги нормативних документів, забезпечувати надійність і стабільність роботи газорозподільних мереж (пп.3.4.10);
- забезпечувати контроль за режимами роботи газорозподільних мереж (пп..3.4.12);
- дотримуватись вимог законодавства України та нормативно технічних документів щодо надійності та безпеки транспортування природного газу розподільними трубопроводами та якості наданих послуг (п.3.9).
Отже, основний вид господарської діяльності позивача пов’язаний з необхідністю створення і діяльності аварійних та технічних служб.
Наказом Державного комітету України по нафті і газу “Держкомнафтогаз” №355 від 01.11.1994р. “Про затвердження “Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України”, які є обов’язковими для всіх підприємств, об’єднань і організацій, зайнятих видобутком, транспортуванням, збутом і споживанням природного газу, проектуванням систем газопостачання і газоспоживаного обладнання та його налагоджуванням незалежно від їх відомчого підпорядкування і форми власності, передбачено, що посадові особи і спеціалісти та відповідні за газове господарство газоспоживаючих підприємств та організацій, а також працівники проектних, монтажних налагоджувальних, газопостачальних та газопобутових організацій, викладачі курсів учбових комбінатів, функціональні обов’язки яких пов’язані з видобутком транспортуванням, переобладнанням, збутом і споживанням природного газу, повинні бути атестовані за цими Правилами та Правилами безпеки в газовому господарстві. Періодичність атестації – один раз на три роки.
Працівники, які обслуговують газове обладнання, проходять попереднє спеціальне навчання і один раз на рік перевірку знань відповідних нормативних актів про охорону праці (п.1.4 Наказу).
Судом першої інстанції було встановлено, що на підприємстві діють аварійні та технічні служби, з працівниками яких проводяться постійні навчання та здійснюється перевірка знань, проводяться періодичні атестації, що підтверджується наявними в матеріалах справи ліцензією Міністерства освіти і науки України Серії АБ №298619, Наказами про створення комісій у зв’язку з черговими перевірками знань у інженерно-технічних працівників, протоколами засідань комісії з питань охорони праці, дозволами на проведення навчання з питань охорони праці.
Для цілей навчання працівників за допомогою відеофільмів демонструються аварійні ситуації, схеми підключення побутових споживачів до загальних газових мереж, питання техніки безпеки та ін. Представниками позивача були надані для огляду в судовому засіданні ліцензійні відеокасети з учбовими матеріалами.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відеоплеєр та телевізор придбані Козелецьким управлінням по газопостачанню та газифікації для цілей навчання і забезпечення процесу виробництва, тобто для використання в господарській діяльності.
Згідно з преамбулою Закону України “Про охорону праці”, цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
В ст. 2 Закону України “Про охорону праці” встановлено, що дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.
Згідно ст. 4 Закону України “Про охорону праці”, державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.
В ст. 6 Закону України “Про охорону праці” передбачено, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що специфіка роботи Козелецького управління по газопостачанню та газифікації передбачає цілодобову роботу працівників за графіками змінності. До таких працівників, зокрема відносяться охоронці, диспетчери, водії аварійної служби, тощо.
Згідно зі ст. 20 Закону України “Про охорону праці”, в колективному договорі, угоді сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.
Відповідно до колективного договору, укладеного між адміністрацією товариства та профспілковим комітетом, адміністрація товариства зобов’язалась забезпечувати належні умови праці для всіх працівників, що в свою чергу кореспондується з вимогами Закону України “Про охорону праці”.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про охорону праці”, працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Згідно з вимогами ст. 13 Закону України “Про охорону праці”, роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Холодильники “Норд” були придбані Козелецьким управлінням по газопостачанню та газифікації з метою забезпечення збереження продуктів харчування працівників, в тому числі тих, які працюють у нічний час. Отже, холодильники “Норд” використовуються в господарській діяльності позивача.
Відповідно до пп.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
З матеріалів справи вбачається, що матеріальні активи - відеоплеєр LG 417, телевізор LG 25045 та 2 холодильники “Норд” використовувались в господарській діяльності Козелецького управління по газопостачанню та газифікації, тому сума податку на додану вартість у розмірі 793,00 грн., сплачена у зв’язку з придбанням вищевказаних матеріальних активів, була правомірно включена позивачем до складу податкового кредиту.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем при проведені перевірки не були з’ясовані всі фактичні обставини щодо використання Козелецьким управлінням по газопостачанню та газифікації в господарській діяльності вищевказаних матеріальних активів, тому висновки перевіряючих про заниження чистої суми зобов’язань з податку на додану вартість у розмірі 793,00 грн. за травень 2005р. є помилковим.
Оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, окрім донарахування податку на додану вартість, до позивача було застосовано штрафні (фінансові) санкції відповідно до пп.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
У відповідності до п.17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.
Оскільки судом встановлено відсутність порушення позивачем вимог податкового законодавства за розглянутим вище епізодом, то застосування до нього штрафних санкцій на підставі пп.17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” в цій частині є необґрунтованим.
У відповідності до ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В супереч наведеним нормам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним рішення.
Враховуючи викладені обставини, суд прийшов до висновку, що Постанову Господарського суду Чернігівської області від 10.01.2007р. у справі №11/338а/20 прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тому апеляційна скарга Державної податкової інспекції у м. Чернігові задоволенню не підлягає.
Відповідач (апелянт) звільнений від сплати державного мита, отже судових витрат при поданні апеляційної скарги не поніс, тому судові витрати за розгляд апеляційної скарги не стягуються.
Керуючись п.6 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення”, ст. ст. 72, 89, 94, 195, 198, 200, 205, 206, 209 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові залишити без задоволення, а Постанову Господарського суду Чернігівської області від 10.01.2007р. у справі №11/338а/20 – без змін.
2. Справу №11/338а/20 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку
Головуючий суддя Лосєв А.М.
Судді
Зубець Л.П.
Розваляєва Т.С.