ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2016 року Справа № 907/577/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Самусенко С.С.,

Татькова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2016 року

та на рішення господарського суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року

у справі № 907/577/15

господарського суду Закарпатської області

за позовом Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А.

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Таурус Проперті"

про визнання нікчемним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 14 листопада 2014 року, визнання нікчемним акту приймання - передачі від 14 листопада 2014 року та визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0030 га за ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк"

за участю представників

позивача Круглик В.В.

відповідача - Левченко О.С.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А. звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Таурус Проперті" про визнання нікчемним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 14 листопада 2014 року, визнання нікчемним акту приймання - передачі від 14 листопада 2014 року та визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0030 га за ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк".

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року (судді Мокану В.В., Карпинець В.І., Пригара Л.І.) залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2016 року (судді Матущак О.І., Скрипчук О.С., Хабіб М.І.) у позові відмовлено.

Не погодившись з зазначеними рішенням та постановою уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2016 року скасувати справу направити на новий розгляду.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року №733 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії "неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 листопада 2014 року №123 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", код ЄДРПОУ 19017842, МФО 380537, місцезнаходження: вул. Дегтярівська, 27 т, м. Київ, 04119, Україна.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 128 з 24 листопада 2014 року повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" передано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Фонду гарантування Славкіній М. А.

Рішенням виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 35 від 17 лютого 2015 року продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" до 20 березня 2015 року (включно) та продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної М.А. до 20 березня 2015 року (включно).

Судами встановлено, що під час проведення уповноваженою особою фонду перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, з підстав визначених ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивачем було виявлено укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0030 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485201:01:008:0018, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування від 14 листопада 2014 року, посвідченого Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 4000.

Відповідно до п. п. 1.1., 2.1 зазначеного договору продавець передає у власність, а покупець приймає належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0030 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485201:01:008:0018, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

За погодженням сторін, ціна продажу земельної ділянки за договором від 14 листопада 2014 року становить 5000 грн.

Одночасно з цим договором посвідчувався договір купівлі-продажу бугільного підйомника, опори якого розташовані на вищезазначеній земельній ділянці.

У подальшому 14 листопада 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено акт приймання-передачі до договору.

Судами встановлено, що право власності позивача на земельну ділянку посвідчується свідоцтвом про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, посвідченого Дунаєвим Ю.М., приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області 01 грудня 2012 року за реєстровим №1484.

Позивач зазначає, що вартість відчуження земельної ділянки є значно нижчою від її ринкової вартості, в результаті чого банк поніс прямі збитки. Також просить взяти до уваги те, що на праві власності банку належить: земельна ділянка площею 1,0000 га, яка розташована в селі Пилипець, Міжгірського району, Закарпатської області, урочище "Шипіт-Лазок", комерційного призначення - для обслуговування туристичного комплексу, та належать на праві приватної власності приміщення нежитлової будівлі; земельні ділянки, загальною площею 0,540 га; комплекс приміщень (спальний корпус, загальною площею 796,76 кв.м., їдальня, загальною площею 169,65кв.м., будинок оператора з торговою точкою, загальною площею 92,42кв.м.); об'єкт незавершеного будівництва - нижня станція канатно-крісельної дороги, загальною площею 298,44 кв.м., що знаходяться за адресою село Пилипець, Міжгірського району, Закарпатської області та обладнання пасажирської підвісної одноканатної дороги "Steurer" в складі провідної та натягуючої станції і бугельного підйомника "Doppelmayr", довжиною 1000 м.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що земельна ділянка в сукупності з вищезазначеним майном становила комплекс, вартість земельної ділянки як одного з елементів комплексу значно перевищує її вартість, визначену поза комплексом, тому продаж земельної ділянки окремо від інших елементів комплексу знижує вартість як самої земельної ділянки, так і комплексу загалом, що і стало підставою звернення до суду з позовом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до ч. 1 ст.36, ч. ч. 1,2 ст.38, ч. 4, 5 ст.34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку; протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, коли банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії у майбутньому відповідно до умов договору.

Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

Згідно ст. ст. 202, 215, 203, 216, 92, 655 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Підставою нікчемності договору купівлі-продажу та акту приймання-передачі до нього позивач зазначає пункт 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в якій зазначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Згідно ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Поняття "звичайна ціна" визначена в пункті 14.1.71. Податкового кодексу України, відповідно до якого, - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають зацікавленість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що умовами оспорюваного договору купівлі-продажу визначено та погоджено сторонами, що ціна продажу земельної ділянки за даним договором становить 4500 грн. без ПДВ; зазначену в цьому договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для продавця обставин і повністю задовольняє продавця.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що скаржником не обґрунтовано та не надано жодних доказів того, що вартість відчужуваної земельної ділянки за договором купівлі-продажу є меншою ніж її ринкова вартість.

Згідно витягу №271 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої відділом держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області 30 жовтня 2014 року, нормативно-грошова оцінка зазначеної земельної ділянки складає 2 649,00 грн. Зазначена ціна є нижчою від тої, яка була встановлена суб'єктом оціночної діяльності, оцінювачем - ТОВ "Актив експерт" (сертифікат №14334/13 від 13 лютого 2013 року) спільно з ПП "ТВІ" та ціни договору.

В обґрунтування доказів, щодо заниженої вартості земельної ділянки, викладених в позовній заяві, скаржником було надано до суду першої інстанції звіт про експертну грошову оцінку земельних ділянок та обладнання, яке знаходяться у власності відповідача, який виконаний ЗАТ "Консалтингюрсервіс" та ТОВ "Консалтингова фірма "Євротерра", яким було визначено ринкову вартість спірних земельних ділянок станом на 14 листопада 2014 року. У відповідності до зазначеного висновку ринкова вартість спірної земельний ділянки визначена в розмірі 7 247 грн.

Судом апеляційної інстанції надано оцінку вищенаведеним доводам позивача та встановлено наступне. Відповідно до рецензії від 11 вересня 2015 року на зазначений звіт, яка виконана оцінювачем ОСОБА_9 (кваліфікаційне свідоцтво серії НОМЕР_1 від 04 березня 2006 року, свідоцтво про державну реєстрацію у державному реєстрі оцінювачів НОМЕР_2 від 03 вересня 2013 року; має практичний досвід з оцінка майна понад 16 років, з експертної грошової оцінки земельної ділянки понад 16 років) виявлено порушення національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна та майнових прав", а сам звіт визначено як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що рецензією від 11 вересня 2015 року на звіт та висновок суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ "Актив експерт" спільно з ПП "ТВІ", відповідно до якого ринкова вартість земельної ділянки станом на 03 листопада 2014 року становила 4 955,70 грн., підтверджується, що цей звіт загалом відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати, що вартість відчужуваної за договором купівлі-продажу земельної ділянки є значно заниженою та водночас відрізняється від вартості визначеної сторонами в спірному договорі.

Щодо доводів Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк" про те, що земельна ділянка в сукупності з іншим майном становила комплекс, вартість земельної ділянки як одного з елементів комплексу значно перевищує її вартість, визначену поза комплексом, тому продаж земельної ділянки окремо від інших елементів комплексу знижує вартість як самої земельної ділянки, так і комплексу загалом були предметом розгляду суду апеляційної інстанції та правомірно не прийняті до уваги.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідне нерухоме майно - земельна ділянка, площею 0,0030 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485201:01:008:0018, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування не є складовою частиною комплексу і була придбана самим позивачем такими ж частинами, як і в подальшому продана відповідачу у справі.

Судом апеляційної інстанції, також встановлено, що в матеріалах справи відсутні відомості про реєстрацію спірного майна в складі комплексу, і у такому ж складі не придбавалась позивачем на прилюдних торгах.

За таких обставин Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги позивача про визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 листопада 2014 року, посвідчений Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №4000; визнання нікчемним акту приймання-передачі від 14 листопада 2014 року до договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0030 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485201:01:008:0018, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування задоволенню не підлягають.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк" залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2016 року у справі № 907/577/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді С. С. Самусенко

В. І. Татьков