ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2006 р. | № 32/376 (19/197) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
| Перепічая В.С. (головуючого), Вовка І.В., Гончарука П.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод Коксохімобладнання” |
на постанову | Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.04.2006 року |
у справі за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерго- МИГ” |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-консалтингова компанія “Славутич-Капітал”, Відділу державної виконавчої служби у Жовтневому районі міста Дніпропетровська, Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод Коксохімобладнання” |
треті особи | Фонд державного майна України, Відкрите акціонерне товариство “Фінансова компанія “Укрнафтогаз” |
про | визнання недійсними угод та актів, |
УСТАНОВИВ :
У серпні 2004 року позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідачів про визнання недійсними угоди продажу належних йому акцій ВАТ “Красноармійський машинобудівний завод” та актів приймання-передачі цінних паперів і погодження вартості продажу цінних паперів та визнання права власності на спірні акції, посилаючись на те, що зазначені угода і акти не відповідають вимогам закону та спірні акції були продані з порушенням порядку, встановленого для виконання судових рішень.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив заявлені вимоги і просив визнати недійсними договір на комісійне обслуговування № K-8887/04 від 08.06.2004 року, укладений між державною виконавчою службою та ТзОВ “Інвестиційно-консалтинговою компанією “Славутич-Капітал”, і договір купівлі-продажу цінних паперів № K-10163/04 від 27.07.2004р., укладений між ТзОВ “Інвестиційно-консалтинговою компанією “Славутич-Капітал” та ТзОВ “Завод Коксохімобладнання” і акти прийому-передачі цінних паперів та узгодження вартості продажу спірних акцій.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2006 року в частині позову про визнання договорів недійсними відмовлено, а в частині позову про визнання недійсними замовлення на продаж та актів провадження у справі припинено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.04.2006 року зазначене рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові скасовано, визнано право власності позивача на спірні акції та визнано недійсними спірні угоди, а в решті судове рішення залишено без змін.
Додатковою постановою від 17.04.2006 року Дніпропетровський апеляційний господарський суд застосував односторонню реституцію, стягнувши з ТзОВ “Інвестиційна консалтингова компанія “Славутич-Капітал” на користь ТзОВ “Завод Коксохімобладнання” одержані грошові кошти в сумі 143871,48 грн. за договором купівлі-продажу спірних акцій № K-10163/04 від 27.07.2004 року.
У касаційній скарзі відповідач ТзОВ “Завод Коксохімобладнання” вважає, що апеляційним судом порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виключивши з його мотивувальної частини висновки про невідповідність вимогам закону дій державної виконавчої служби щодо примусової реалізації арештованих спірних акцій.
Відзиви на касаційну скаргу від позивача, решти відповідачів і третіх осіб до суду не надходили.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача ТзОВ “Завод Коксохімобладнання” і третьої особи Фонду державного майна України, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, касаційний суд вважає , що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, відділом державної виконавчої служби, на виконання наказу господарського суду м. Києва від 24.11.2003 року № 8/36 про стягнення з ТзОВ “Енерго-МИГ” на користь ТзОВ “АМФО ЛТД” грошових коштів у сумі 839428,93 грн., постановою від 12.12.2003 року було накладено арешт на 74,7 % акцій ВАТ “Красноармійський машинобудівний завод”, що належали на праві власності ТзОВ “Енерго-МИГ”, придбані останнім за договором № КПП – 384 від 26.09.2002 року, укладеним з Фондом державного майна України.
Постановою державної виконавчої служби № 13-1157/04 від 01.06.2004 року відкриті виконавчі провадження щодо ТзОВ “Енерго-МИГ”, і зокрема, про стягнення з нього грошових коштів на користь ТзОВ “АМФО ЛТД”, були об'єднані у зведене виконавче провадження.
Для реалізації арештованих цінних паперів державною виконавчою службою було укладено договір № K-8887/04 від 08.06.2004 року з ТзОВ “Інвестиційно-консалтингова компанія “Славутич-Капітал”, якому доручалося надати комісійні послуги, пов'язані з придбанням та обігом цінних паперів.
На виконання зазначеного договору комісії між ТзОВ “Інвестиційно-консалтингова компанія “Славутич-Капітал” і ТзОВ “Завод Коксохімобладнання” було укладено договір № К-10163/04 від 27.07.2004 року, за умовами якого останнім було придбано прості іменні акції ВАТ “Красноармійський машинобудівний завод”, що були предметом арешту, вартістю 143871,48 грн., і ці угоди їх сторонами були виконані.
Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 216 Цивільного кодексу України містить положення, згідно з яким за недійсним правочином кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за правочином, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності правочину не встановлені Законом.
Це значить, що на угоду, укладену з порушенням закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності угоди ( двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.
За змістом ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати ( добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, коли майно було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння або викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння чи вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.
Оскільки добросовісне придбання згідно ст. 388 Цивільного кодексу України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння ( віндикація).
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною, в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ст. 216 Цивільного кодексу України, незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону.
Результатом задоволення заявленого позову стало застосування апеляційним господарським судом наслідків недійсності угоди, які стосуються сторін угоди і не поширюються на права позивача, який вважає себе власником спірного майна, не будучи стороною угоди.
Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені ст. 388 Цивільного кодексу України.
Апеляційний господарський суд при розгляді справи на зазначені вимоги закону уваги не звернув, що потягло за собою прийняття постанови, яка не відповідає вимогам закону.
Разом з тим, рішення суду першої інстанції ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону, і підстав для його скасування касаційний суд не знаходить.
У той же час, висновки місцевого господарського суду наведені в мотивувальній частині його рішення щодо обставин, пов'язаних з виконанням судового рішення підлягають виключенню, як такі, що не могли бути предметом даного судового розгляду, з огляду на правові підстави відмови в заявленому позові.
За таких обставин, оскаржені постанова та додаткова постанова апеляційного суду є незаконними, і тому підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції є законним й обґрунтованим і підлягає залишенню без змін.
З огляду викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод Коксохімобладнання” задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.04.2006 року та його додаткову постанову від 17.04.2006 року скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2006 року залишити без змін, виключивши з його мотивувальної частини висновки щодо обставин, пов’язаних з виконанням судового рішення.
Головуючий В.Перепічай
Судді І.Вовк
П.Гончарук
тє