КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/2526/16-ц

Провадження № 2/552/1149/16

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.07.2016 року Київський районний суд м.Полтави в складі:

Головуючого судді – Турченко Т.В.

При секретарі - Рибальченко О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування квартири, -

В С Т А Н О В И В :

17 травня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, мотивуючи свій позов тим, що вона є власником ? частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Право власності на данку квартиру зареєстровано у встановленому порядку 14.06.2004 року, реєстраційний номер 6203871. Підстава виникнення права власності свідоцтво про право власності, яке видано 17.08.1995 року відділом приватизації житла м.Полтави. Проживаючи в даній квартирі, вона займає кімнату площею 18 кв.м. 06.09.2004 року вона уклала договір дарування ? частини квартири №4, яка знаходиться за адресою м.Полтава, провулок Шкільний, буд.№4 з ОСОБА_2, що проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 та Полтавської області. Договір дарування був посвідчений 06.09.2004 року державним нотаріусом Другої Полтавської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 та зареєстрований у нотаріальному реєстрі за №2-1919.

Позивач в позові вказувала, що укладаючи договір дарування, вона була впевнена, що вони будуть укладати договір довічного утримання та бажала укладання саме договору довічного утримання. Вона вважала, що передаючи частину квартири у власність відповідача, отримає від нього право довічного проживання у цій квартирі, щомісячну матеріальну допомогу на утримання квартири в межах санітарно-технічних норм, щомісячну матеріальну допомогу (утримання), як того передбачають умови договору довічного утримання. ? частина вищезазначеної квартири є єдиним житлом для неї, іншого місця для проживання у неї немає, що свідчить про відсутність у неї на час укладання договору дарування частини квартири необхідності відчужувати це житло шляхом укладання безоплатного договору дарування, що також свідчить про відсутність її волевиявлення на укладення договору про безоплатну передачу у власність ОСОБА_2 частини квартири. В силу свого похилого віку, а на момент укладання договору дарування їй виповнилося майже 76 років, вона за станом свого здоров»я потребувала стороннього догляду та матеріальної допомоги, мала необхідність у сторонній допомозі крім органів соціального забезпечення, а також періодично від сусідів. Укладаючи з відповідачем договір дарування ? частини квартири АДРЕСА_2, вона діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_2 буде доглядати за нею, помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов»язків, які виникнуть після його укладання між нею та відповідачем. Вважає, що укладений договір дарування порушує її права та охоронювані законом інтереси, оскільки в силу похилого віку і стану здоров»я, укладаючи договір, мала на меті відчуження на користь відповідача частини квартири, яка була її єдиним житлом, лише за умови довічного утримання і якби не помилка в правовій природі правочину та його правових наслідках, то оспорюваний договір не за яких обставин не був би нею укладений. Укладаючи оспорюваний договір дарування частини квартири, за умовами якого частина квартири була передана у власність відповідача, вона помилково вважала, що взамін набувач повинен довічно забезпечувати її утриманням та доглядом. Просила суд визнати недійсним договір дарування ? частини квартири АДРЕСА_2, укладений між нею, ОСОБА_1, та ОСОБА_2, який посвідчений 06.09.2004 року державним нотаріусом Другої Полтавської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 за реєстровим номером 2-1919.

15 червня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з заявою до відповідача ОСОБА_2 з заявою про доповнення (зміну) підстав позову та збільшення позовних вимог. В заяві посилається на обставини, викладений в позові заяві від 17.05.2016 року, разом з тим позивач змінює підстави заявленого позову. Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна щодо об»єкту нерухомого майна власником вказаної квартири є ОСОБА_1. Відповідач ОСОБА_2 обдарований за договором дарування дарунок не прийняв, оскільки право власності ним не зареєстроване. Крім того, відповідач після укладання договору дарування, участі в утриманні майна не приймав, комунальні платежі не сплачував. Весь тягар щодо утримання подарованого нерухомого майна несла позивач, про що свідчать розрахункові книжки по оплаті за опалення та гаряче водопостачання та розрахункові книжки за користування природним газом. Після укладення договору дарування відповідач у квартиру не вселявся, право власності на майно не зареєстрував, жодних дій щодо управління чи користування даним майном не здійснював. Фактично позивач, починаючи з 06.09.2004 року відкрито та безперервно володіє нерухомим майном, яке подарувала відповідачу, несе тягар утримання майна протягом 11 років та 9 місяців. Просила суд визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_3, що складається в цілому з: кімнати жилої 5 площею 18,0 кв.м, кімнати жилої 8 площею 10,4 кв.м, кімнати жилої 9 площею 6,8 кв.м, кухні 4 площею 5,8 кв.м, коридору 1 площею 6,1 кв.м, ванної кімнати 3 площею 2,0 кв.м., туалету 2 площею 0,9 кв.м., вбудованої шафи 7 площею 0,4 кв.м, балкону 6 площею 1,0 кв.м, загальною площею 51,4 кв.м, житловою площею 35,2 кв.м. Визнати недійсним договір дарування ? частини квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який посвідчений 06.09.2004 року державним нотаріусом Другої Полтавської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 за реєстровим номером 2-1919.

11 липня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з заявою до відповідача ОСОБА_2 про зміну (доповнення) підстав позову. В заяві посилається на обставини, викладені в позовній заяві від 17.05.2016 року. Просила суд розірвати договір дарування ? частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений як договір довічного утримання між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений 06.09.2004 року державним нотаріусом Другої Полтавської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №2-1919. Судові витрати по справі покласти на відповідача.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, адвокат ОСОБА_4 позовні вимоги, викладені в заяві про зміну (доповнення) підстав позову від 11.07.2016 року, підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з»явився, не повідомивши суд про причини своєї неявки.

Треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6 в судове засідання не з»явились, хоча були належним чином повідомлені про час, день та місце слухання справи. Про що в матеріалах справи є рекомендоване повідомлення про вручення судової повістки.

Третя особа ОСОБА_7 в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Суд вважає можливим слухати справу у відсутності відповідача ОСОБА_2, третіх осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_6 при заочному розгляді справи.

Суд, заслухавши позивача ОСОБА_1, думку адвоката ОСОБА_4, третю особу ОСОБА_7, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що відповідно до договору дарування від 06.09.2004 року ОСОБА_1 зобов»язується безоплатно передати ? частину квартири у власність ОСОБА_2, а ОСОБА_2 зобов»язується прийняти у власність ? частину квартири АДРЕСА_3 (а.с.11). Договір дарування був посвідчений 06.09.2004 року державним нотаріусом Другої Полтавської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 та зареєстрований у нотаріальному реєстрі за №2-1919.

Предметом цього договору є ? частина квартири №4, що знаходиться в місті Полтаві по провулку Шкільному, буд.№4 та складається в цілому з: кімнати жилої 5 площею 18,0 кв.м, кімнати жилої 8 площею 10,4 кв.м, кімнати жилої 9 площею 6,8 кв.м, кухні 4 площею5,8 кв.м, коридору 1 площею 6,1 кв.м, ванної 3 площею 2,0 кв.м, туалету 2 площею 0,9 кв.м, вбудованої шафи 7 площею 0,4 кв.м, балкону 6 площею 1,0 кв.м, загальною площею 51,4 кв.м, житловою площею 35,2 кв.м.

Частиною 1 статті 718 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов»язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

В судовому засіданні встановлено і дану обставину не заперечувала позивач по справі, що укладаючи договір дарування, вона була впевнена, що вони укладають договір довічного утримання та бажала укладання саме договору довічного утримання. ОСОБА_1 вважала, що передаючи частину квартири у власність відповідача, отримає від нього право довічного проживання у цій квартирі, щомісячну матеріальну допомогу на утримання квартири в межах санітарно-технічних норм, щомісячну матеріальну допомогу (утримання), як того передбачають умови договору довічного утримання. ? частина вищезазначеної квартири є єдиним житлом для неї, іншого місця для проживання у неї немає, що свідчить про відсутність у неї на час укладання договору дарування частини квартири необхідності відчужувати це житло шляхом укладання безоплатного договору дарування, що також свідчить про відсутність її волевиявлення на укладення договору про безоплатну передачу у власність ОСОБА_2 частини квартири. В силу свого похилого віку, а на момент укладання договору дарування позивачу ОСОБА_1 виповнилося майже 76 років, вона за станом свого здоров»я потребувала стороннього догляду та матеріальної допомоги, мала необхідність у сторонній допомозі. Укладаючи з відповідачем договір дарування ? частини квартири АДРЕСА_2, позивач діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_2 буде доглядати за нею, помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов»язків, які виникнуть після його укладання між нею та відповідачем.

Виходячи із змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі істотні умови. Договори дарування належать до безоплатних правочинів та за їх умовами обдаровані не мають перед дарувальниками будь-яких зобов»язань матеріального характеру.

За умовами договору дарування житла до обдарованого переходить право власності на житло, дарувальник фактично втрачає право на володіння, користування та розпорядження ним, право на проживання, а в обдарованого немає обов»язку надавати відчужене на його користь житло для проживання дарувальнику.

Судом встановлено і це досить повно підтверджується матеріалами справи, поясненнями третьої особи ОСОБА_7, що після укладення оспорюваного договору, ОСОБА_1 проживала і по теперішній час проживає в спірній квартирі, передача квартири не відбулася, позивач продовжує сплачувати за квартиру та комунальні послуги, що підтверджує її реальні наміри на укладення договору довічного утримання, а не договору дарування.

Відповідно до статті 229 ЦК України встановлено, що, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов»язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність, або можливість використання за цільовим призначенням.

В Правовій позиції Верховного Суду України від 16.03.2016 року у справі за №6-9цч16 зазначено, що згідно з частиною 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо особа, яка вчинила правочин помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов»язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пленум Верховного Суду України в пункті 19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9 роз»яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Договір, що встановлює обов»язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Крім того, судом встановлено, що 04.02.2010 року позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування ? частини квартири АДРЕСА_4, посвідченого державним нотаріусом Другої Полтавської державної нотаріальної контори за реєстровим номером 2-1919.

Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 22.09.2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним відмовлено.

В ухвалі апеляційного суду Полтавської області від 16.11.2010 року (а.с.130) зазначено, що 15.11.2010 року сторони направили до апеляційного суду мирову угоду (а.с.129), яку прохали визнати та скасувати рішення Київського районного суду м.Полтави від 22.09.2010 року і закрити провадження у справі з підстав укладення сторонами мирової угоди. Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 16.11.2010 року було визнано мирову угоду, укладену 14 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами якої: 1. ОСОБА_1 припиняє судову справу за її позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування ? частини квартири АДРЕСА_4, укладеного 06.09.2004 року, недійсним. 2. Відповідач ОСОБА_2 у зв»язку з цим бере на себе зобов»язання не перешкоджати ОСОБА_1 проживати в даній квартирі до її смерті, надавати ОСОБА_1 допомогу в утриманні квартири в межах санітарних норм; добровільно надавати ОСОБА_1 матеріальну і моральну допомогу у разі її хворобливого стану. 3. У разі подальшого продажу квартири ОСОБА_2 останній зобов»язаний передати ОСОБА_8 (племіннику позивача) 15 000 грн. Рішення Київського районного суду м.Полтави від 22.09.2010 року було скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним закрито.

Викладені обставини свідчать про те, що відповідач, укладаючи мирову угоду та погоджуючись з її умовами, фактично визнав, що нотаріально посвідчений договір дарування квартири від 06.09.2004 року є за змістом та правовими наслідками договором довічного утримання.

Статтею 744 ЦК України передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужував) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов»язується забезпечувати відчужувача утриманням або доглядом довічно.

Крім того, вказані обставини встановлені судовими рішеннями, зокрема, заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 19.06.2012 року (а.с.131) та заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 05.02.2012 року (а.с.132-133).

Частиною 3 статті 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, той факт, що договір дарування квартири є договором довічного утримання визнано відповідачем, не спростовано ним в суді та встановлено двома судовими рішеннями.

Свої обов»язки, передбачені мировою угодою від 14.11.2010 року відповідач ОСОБА_2 не виконує, що доведено в судовому засіданні та підтверджено доданими доказами відповідно до статей 10, 60 ЦПК України. Ухилення відповідача від надання допомоги позивачу в оплаті за квартиру та комунальні послуги підтверджується книжками по оплаті за воду, опалення, газ, електроенергію (а.с.44-103, 147-221). З наданих суду книжок вбачається, що з вересня 2004 року по теперішній час ОСОБА_1 є єдиним платником комунальних платежів. Тобто увесь тягар щодо утримання квартири несла саме позивач, хоча відповідач і зобов»язувався мировою угодою надавати останній допомогу. З фотографій квартири вбачається, що нерухоме майно перебуває у занедбаному стані. Отже, відповідач ОСОБА_2 не надавав та не надає матеріальної допомоги на підтримання належного стану квартири.

В судовому засіданні встановлено і даний факт підтверджується пенсійним посвідченням (а.с.10) проте, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є особою похилого віку, а тому потребує стороннього догляду та підтримки. Позивач отримувала допомогу та підтримку від сусідів та від органів соціального забезпечення, хоча вказану допомогу та підтримку повинен надавати ОСОБА_2 відповідно до затвердженої апеляційним судом Полтавської області мирової угоди від 14.11.2010 року.

Згідно до пункту 1 частини 1 статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов»язків незалежно від його вини.

На підставі частини 1 статті 756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв»язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов»язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право на його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та догляд відчужувача не підлягають поверненню.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4-14, 60,61, 209, 213-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Розірвати договір дарування ? частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений як договір довічного утримання між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений 06.09.2004 року державним нотаріусом Другої Полтавської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №2-1919.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Головуючий Т.В.Турченко