Номер провадження: 22-ц/785/3973/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Черевка П.М.,

ОСОБА_2,

при секретарі Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, -

встановила:

У жовтні 2015 року позивачі звернулися до суду з зазначеним позовом, в якому просили визнати договір дарування від 04 листопада 2010 року, за яким ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв в дар домоволодіння, що знаходиться в м. Одесі, Хаджибейська дорога під номером «241-Б», та складається в цілому з житлового будинку з черепашнику літ. «О», загальною житловою площею 30,1 кв.м., загальною площею 82,3 кв.м., та надвірних споруд: № 1-4-огорожа, вищевказане домоволодіння з надвірними спорудами розташоване на земельній ділянці 359 кв.м..

Свої вимоги позивачі мотивують тим, що ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_3 зазначене домоволодіння, на яке набула право власності на підставі рішення Суворовського районного суду міста ОСОБА_8 від 27 листопада 2009 року, яке рішенням апеляційного суду Одеської області від 03 вересня 2015 року було скасовано, та у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зазначають, що станом на 07 вересня 2010 року за ОСОБА_7 не зареєстровано право власності чи право користування земельною ділянкою, згідно даних Центру Державного земельного кадастру м. Одеси.

На момент укладання спірного договору дарування та на теперішній час, дане домоволодіння складається в цілому з житлового будинку з пінопластових цеглин залитих бетоном літ. «О», загальною площею 76,1 вк.м., та житлового будинку з черепашнику літ. «Г» загальною площею 11,2 кв.м., загальною площею 20,8 кв.м., та відсутність надвірних споруд № 1-4-огорожа, що підтверджено план-схемою з технічного паспорту від 10.06.2009 року та протоколом обстеження в рамках кримінального провадження за № 12013170490002434.

Крім того, позивачі зазначають, що в 2010 році спірне домоволодіння не було зареєстровано, як це вимагають норми ст.ст. 182 ч. 1 і ст. 331 ч. 2 ЦК України.

ОСОБА_7 не була власником даного домоволодіння, також будь-яких законних прав на земельну ділянку вона не мала.

Позивачі зазначають, що матеріали, використанні ОСОБА_3 при будівництві споруди під літ. «О», та кошти, витраченні на будівництво, належать ОСОБА_3, тому що він побудував споруду під літ. «О», що підтверджується протоколами допитів ОСОБА_3 та ОСОБА_7.

Будівлі під літ. «О,Р,С» не прийняті в експлуатацію відповідними органами. 06 жовтня 2009 року ОСОБА_3 і ОСОБА_6 уклали договір, підписаний ОСОБА_5, відповідно до якого відповідач ОСОБА_3 отримав повну вартість від ОСОБА_6 за річ під літ . «О», створену з використанням будівельних матеріалів.

Однак об’єкт під літ. «О» не був прийнятим в експлуатацію, майнові права на будівельні матеріали та обладнання, за допомогою яких збудовано об’єкт під літ. «О», перейшли до позивачів, оскільки вони купили річ, яка не прийнята до експлуатації на теперішній час.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 березня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним договір дарування від 04 листопада 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу ОСОБА_9 і зареєстрований у реєстрі за №10008, згідно якого ОСОБА_10 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв в дар домоволодіння, що знаходиться в місті Одесі, Хаджибейська дорога під номером «241-Б», та складається в цілому з житлового будинку з черепашнику літ. «О», загальною житловою площею 30,1 кв.м., загальною площею 82,3 кв.м., та надвірних споруд: № 1-4-огорожа, вищевказане домоволодіння з надвірними спорудами розташоване на земельній ділянці 359 кв.м..

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норма права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 та ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки право власності ОСОБА_7 на спірне домоволодіння було скасоване рішенням суду, то договір дарування, який був укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, повинен бути визнаний недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, та не спростовується сторонами, що відповідно до договору дарування від 04.11.2010 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_3 домоволодіння, що знаходиться у м. Одесі, Хаджибейська дорога, 241-Б, та складається у цілому з житлового будинку з черепашнику літ «О», загальною житловою площею 30,1 кв.м., загальною площею 82,3 кв.м., та надвірних спору: № 1-4 – огорожа, розташоване на земельній ділянці 359 кв.м. (а.с.25).

Право власності на зазначене домоволодіння ОСОБА_7 набула на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27.11.2009 року.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 03.09.2015 року за апеляційною скаргою ОСОБА_6 рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27.11.2009 року скасовано та у задоволенні позовних про визнання за ОСОБА_11 права власності на житловий будинок літ. «Р», загальною площею 98,2 кв.м., житловою площею 39,8 кв.м., та гараж літ. «С» за адресою: м. Одеса, вул. Хаджибеївська дорога, 241; визнання за ОСОБА_7 права власності на житловий будинок літ. «О», загальною площею 82,3 кв.м., житловою площею 30,1 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Хаджибеївська дорога, 241; визнання за ОСОБА_12 права власності на домоволодіння № 241 по вул. Хаджибеївська дорога у м. Одесі, яке розташовано на земельній ділянці площею 635 кв.м. та складається з житлового будинку літ. «А», загальною площею 80,1 кв.м., житлової площею 28,5 кв.м., сараїв літ. «В», «Д», «Н», «П», вбиральні літ. «Т», «Ж», гаражу літ. «З», навісів літ. «К», «М», «3У», теплиці III, вимощення І, огорожі № 1; визнання за ОСОБА_11 права власності на домоволодіння № 241-а по вул. Хаджибеївська дорога у м. Одесі, яке розташовано на земельній ділянці площею 564 кв.м. та складається з житлового будинку літ. «Р», загальною площею 98,2 кв.м., житловою площею 39,8 кв.м., та гаражу літ. «С»; визнання за ОСОБА_7 права власності на домоволодіння № 241-6 по вул. Хаджибеївська дорога у м. Одесі, яке розташовано на земельній ділянці площею 359 кв.м. та складається з житлового будинку літ. «О», загальною площею 82,3 кв.м., житловою площею 30,1 кв.м.; поділу домоволодіння № 241 по вул.. Хаджибеївська дорога у м. Одесі між його співвласниками та припиненні права спільної власності на нього ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_7, - відмовлено (а.с.44-49).

Ухвалою вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2015 року рішення апеляційного суду Одеської області від 03.09.2015 року залишено без змін (а.с.102-103).

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 61 ЦПК України).

У рішенні апеляційного суду Одеської області від 03.09.2015 року також зазначено, що 06 жовтня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого останній придбав будинок за адресою: м. Одеса, вул. Хаджибейська дорога, 241.

Крім того у зазначеному рішенні вказано, що суд першої інстанції розглядаючи справу не залучив до участі у справі ОСОБА_5, чим порушив його права та права ОСОБА_6.

Таким чином, посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно визнав договір дарування, що був укладений між ОСОБА_13 та ОСОБА_3 недійсним, оскільки ні ОСОБА_5, ні ОСОБА_6 не є учасниками договору купівлі-продажу та не є власниками подарованого майна, та спірний договір дарування не порушує прав позивачів, не заслуговує на увагу, оскільки судом апеляційної інстанції ОСОБА_6 була допущена до розгляду справи у якості апелянта, та її апеляційна скарга була задоволена у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції скасовано, та встановлено порушення прав сім'ї ОСОБА_6.

З огляду на це судова колегія суддів не може прийняти до уваги посилання ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11.11.2013 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25.12.2013 року, про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_14 до ОСОБА_8 та агентства нерухомості «Кумір» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на домоволодіння № 241-Б по вул. Хаджибейська дорога в. м. Одесі, як на доказ того, що права ОСОБА_6 оспорюваним правочином не порушені.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Згідно зі ст.ст. 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, та і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відчужувати об’єкт нерухомості може тільки власник майна. Право власності на спірне домоволодіння у ОСОБА_13 відсутнє через скасування рішення суду від 27.09.2009 року, тому судом першої інстанції цілком законно та обґрунтовано визнано договір дарування домоволодіння, що знаходиться в м. Одесі, Хаджибейська дорога під номером «241-Б», що був укладений між ОСОБА_13 та ОСОБА_3 недійсним.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення.

Відповідно до ч. 1. ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, колегія суддів вважає, що усі зазначені обставини судом першої інстанції при ухвалені рішення були враховані, суд надав належну оцінку доказам та ухвалив законне, обґрунтоване рішення, яке скасуванню не підлягає.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_15

ОСОБА_2

ОСОБА_16