Справа № 2-а-198
2009 р
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2009 р Чечельницький районний суд
Вінницької області
в складі: головуючого судді Задорожного В.П.
при секретарі Бондаренко В.П.
представника відповідача Козоріз С.М. по дорученню
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Чечельник справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Чечельницької районної Державної адміністрації Вінницької області про стягнення сум разової грошової допомоги,-
в с т а н о в и в :
у липні 2007 року позивачка ОСОБА_2 звернулася у Вінницькій окружний адміністративний суд з позовом до управління праці та соціального захисту населення Чечельницької райдержадміністрації про стягнення 2250.35 гривень не доплаченої одноразової державної допомоги до 5 травня за 2004-2006 роки як учаснику війни.
23 січня 2009 року цей позов поступив з Вінницького окружного адміністративного суду до Чечельницького районного суду, оскільки не був там розглянутий, а справи цієї категорії відповідно до Закону №808-Y1 від 25.12.2008 року знову підсудні місцевим загальним судам як адміністративним.
У судове засідання позивачка не з"явилася, надавши суду заяву в якій просить слухати справу без неї.
З позовної заяви позивачки вбачається, що вона являється учасником війни. Відповідно до ст.14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" їй щорічно до 5 травня повинна надаватись разова грошова допомога в розмірі ттьох мінімальних пенсій за віком. Мінімальна пенсія за віком у 2004 році становила 92.45 гривень; у 2005 році-332 гривні; у 2006 році- 359 грн. Розмір допомоги за 3 роки складає 2250.35 гривень. Фактично ж їй у 2004 році разову допомогу не виплатили взагалі, за 2005, 2006 роки виплатили по 50 гривень. Недоплата за 2004 рік – 277.35 грн.; за 2005 рік – 946 грн.; за 2006 рік - 1027 грн.; Всього не доплачено за три роки 2250.35 гривень, які позивачка просить стягнути з відповідача.
Представник відповідача Козоріз С.М. позов не визнала і пояснила, що одноразова допомога позивачці виплачувалась щороку в розмірі відповідно до Законів про державний бюджет на кожний рік. Інші кошти відповідачу для вказаних цілей не виділялись. Просить позов залишити без задоволення.
Вислухавши представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення по слідуючим підставам.
Позивачка являється учасником війни, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1, видане 24 травня 1994 року. Цей факт сторонами не оспорюється. Також сторонами не оспорюється порядок та виплата цієї допомоги. Спір між сторонами виник лише за розмір допомоги.
Згідно з частиною 7 статті 13 Закону №3551-Х11, в редакції чинній на момент звернення до суду з позовом, щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі три мінімальних пенсій за віком. Відповідно до ч.4 ст.17-1 цього ж Закону особи, які не отримали щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Разом з тим, відповідно до ст.44 Закону України "Про Державний бюджет на 2004 рік" розмір разової грошової допомоги до 5 травня учасникам війни установлений не був. І хоча рішенням Конституційного суду України від 01.12.2004 року положення ст.44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" визнано неконституційним, керуватись цим рішенням Конституційного суду відповідач не міг, бо відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України окремі положення Законів, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Тобто, на момент ухвалення рішення Конституційним Судом, відповідач повністю закінчив виплату разових грошових допомог у 2004 році.
Відповідно до ст.34 Закону "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та ст.30 Закону "Про Державний бюджет на 2006 рік" розмір разової грошової допомоги для учасників війни установлений 50 гривень. Положення цих статей в 2005, 2006 роках неконституційними Конституційним Судом не визнавались, а тому суд погоджується з представником відповідача, що підстав для доплати разової грошової допомоги позивачу за 2005, 2006 роки також немає.
Суд вважає причину пропущення позивачем двомісячного строку, передбаченого ст.248-5 ЦПК України (1964 року) та річного строку, установленого ст.99 КАС України, для звернення до суду за захистом свого права поважною (похилий вік, безграмотність), а тому продовжує позивачеві цей строк.
Керуючись ст.ст.6,11, 18,159-163 КАС України, суд -
п о с т а н о в и в :
В позові ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Чечельницької районної державної адміністрації Вінницької області про стягнення щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2004-2006 роки включно в сумі 2250 гривні 35 копійок відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Київського адміністративного апеляційного суду через Чечельницький районний суд Вінницької області шляхом подачі в 10-денний строк з дня винесення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги в строк, передбачений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя