ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" липня 2016 р. м. Київ К/800/3450/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого -Мойсюка М.І.,

суддів:Малиніна В.В.,Черпака Ю.К.,

при секретарі - Буденку В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про скасування наказу, поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, за касаційними скаргами ОСОБА_4 та Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року,-

у с т а н о в и л а :

У серпні 2011 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Державної податкової адміністрації у м. Києві (реорганізовано у Державну фіскальну службу України у м. Києві; далі - ДФС), у якому, з урахуванням уточнень, просив визнати незаконним та скасувати наказ ДПА від 15 липня 2011 року № 249-о про припинення державної служби, поновити його на посаді головного державного податкового інспектора юридичного управління Головного управління ДФС у м. Києві, стягнути на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня поновлення на посаді, а також стягнути з відповідача 50 000 гривень моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначав, що спірний наказ винесений відповідачем за відсутності законних на те підстав, з порушенням його прав та інтересів, а тому просив про задоволення позову.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 листопада 2015 року позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано спірний наказ, поновлено ОСОБА_4 на зазначеній посаді, стягнуто з відповідача на користь позивача заробіток за час вимушеного прогулу з 16 липня 2011 року по 23 листопада 2015 року та допущено до негайного виконання судове рішення. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року постанову суду першої інстанції, у частині відмовлених позовних вимог скасовано, і в цій частині позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на корить позивача 5000 гривень моральної шкоди, в решті позову відмовлено.

У касаційних скаргах сторони, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просять його рішення у частині стягнення моральної шкоди: позивач - скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а відповідач - залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а відповідача задовольнити з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Оскільки у касаційному порядку оскаржується рішення суду у частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, колегія суддів переглядає його виключно в межах доводів касаційних скарг сторін, згідно вимог частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами встановлено, що позивач з липня 2008 року проходив службу в органах Державної податкової служби України, а починаючи з 7 жовтня 2009 року на посаді головного державного податкового інспектора відділу супроводження актуальних і резонансних справ у судах юридичного управління ДПА у м. Києві.

На виконання наказу ДПА у м. Києві від 27 квітня 2011 року № 282 «Про проведення службового розслідування», з метою з'ясування причин порушення вимог Законів України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-ХІІ, в редакції, чинної станом на час проведення перевірки та винесення спірного наказу), від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон № 509-ХІІ, в редакції, чинної станом на час проведення перевірки та винесення спірного наказу), від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про інформацію», Кодексу професійної етики працівника державної податкової служби України, затвердженого наказом ДПА України від 7 лютого 2006 року № 59 (далі - Кодекс професійної етики) відповідачем проведено службове розслідування стосовно позивача.

За наслідками проведеного службового розслідування складено акт від 25 травня 2011 року № 100/14-012/26, яким встановлено невиконання позивачем службових обов'язків, поширення завідомо неправдивих відомостей стосовно начальника юридичного управління ДПА в м. Києві, порушення вимог Закону № 3723-ХІІ, Кодексу професійної етики.

На підставі вищевказаного акту відповідачем видано наказ від 14 червня 2011 року № 387 «Про результати службових розслідувань», яким наказано, що позивач заслуговує на звільнення із займаної посади за недотримання вимог, пов'язаних із проходженням державної служби, відповідно до пункту 6 статті 30 Закону № 3723-ХІІ, за порушення Присяги.

Спірним наказом від 15 липня 2011 року № 249-о припинено державну службу ОСОБА_4 відповідно до пунктів 2, 6 статті 30 Закону № 3723-ХІІ за недотримання вимог, пов'язаних із проходженням державної служби та за порушення присяги.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про протиправність звільнення позивача із займаної посади, поновивши на такій і стягнувши середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині позову щодо стягнення моральної шкоди і задовольняючи частково цю частину позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що протиправне звільнення позивача призвело до приниження його ділової репутації, необхідності вжиття додаткових зусиль при пошуку нової роботи, а також душевних страждань. Тому, виходячи з принципів розумності і справедливості, апеляційний суд стягнув з відповідача на користь позивача 5000 гривень моральної шкоди.

Проте, до такого висновку суд апеляційної інстанцій дійшов в порушення норм матеріального і процесуального права, без належного з'ясування причинного зв'язку між протиправним звільненням позивача і спричиненням йому моральної шкоди з огляду на наступне.

Так, за приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Як вбачається з матеріалів справи та доводів позивача, спір сторін за своєю суттю зводиться до оскарження позивачем звільнення з вказаної посади, чим на його думку йому спричинено, в тому числі моральну шкоду.

Так, поняття моральної шкоди визначено у частині 2 статті 23 Цивільного кодексу України.

За приписами частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

До випадків, які містяться у частині 2 статті 1167 Цивільного кодексу України, наведені позивачем у позові обставини не відносяться.

Згідно з роз'ясненнями постанови Пленумом Верховного Суду України від 32 березня 1995 року №4 (із змінами і доповненнями від 25 травня 2001 року № 5) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд у таких спорах повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

За змістом частини 1 статті 70 і 71 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між його звільненням та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).

Сам лише факт порушення трудових прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, визнання судом протиправними дій відповідача стосується виключно меж застосування трудового законодавства, в той час як моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами у сукупності зі спірним звільненням.

Визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про спричинення позивачу моральної шкоди не ґрунтується на встановлених судом обставинах справи, а тому підлягає скасуванню.

Колегія суддів критично ставиться до тверджень ОСОБА_4, як на підставу позовних вимог про стягнення моральної шкоди щодо душевних страждань, порушення нормальних життєвих зв'язків, потребування додаткових зусиль для організації життя, зниження авторитету тощо, оскільки усі перелічені факти не підтверджені в ході розгляду справи та стосуються виключно індивідуальної, психологічної і суб'єктивної ознаки сприйняття такого звільнення позивачем. Що ж до об'єктивних обставин зазначеного, колегія суддів таких не вбачає, а тому підстав для задоволення цієї частини позовних вимог немає.

Саме до такого висновку у своєму рішенні дійшов суд першої інстанції, а тому його скасування апеляційним судом є помилковим.

За приписами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року, у частині стягнення моральної шкоди, скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 листопада 2015 року.

В решті оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.І. Мойсюк

Судді: В.В. Малинін

Ю.К. Черпак