1-14-2007

ВИРОК

 ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

20 квітня 2007 року                                                                                                  м.  Ужгород

Військовий місцевий суд Ужгородського гарнізону у складі: головуючого - підполковника юстиції Дацківа В.В.,  при секретарі - Зюріній М. О.,

за участю державного обвинувача - старшого помічника військового прокурора Ужгородського гарнізону капітана юстиції Нарагана Р.В.,  потерпілого ОСОБА_2та захисника підсудного -адвоката ОСОБА_3,  розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні військового суду кримінальну справу відносно військовослужбовця військової частини А1081 - старшини роти старшого прапорщика

ОСОБА_1,  який наро­дився ІНФОРМАЦІЯ_1 року у смт.  Бориня Тур-ківського району Львівської області,  українця,  з середньою освітою,  одруженого,  раніше не су­димого,  на військовій службі з листопада 1983 року по жовтень 1985 року,  на військовій службі за контрактом - з березня 1986 року та на займа­ній посаді - з жовтня 1988 року,

за обвинуваченням у вчиненні злочину,  передбаченого ч. 2  ст.  424 КК України. Судовим слідством військовий місцевий суд

ВСТАНОВИВ:

Старший прапорщик ОСОБА_1  проходить службу у в/ч А1081 на посаді старшини ро­ти.

З січня 2007 року у вказаній військовій частині проходять військову строкову службу со­лдати ОСОБА_2 і ОСОБА_4

Відповідно до  ст.  ст.  31,  32 Статуту внутрішньої служби ЗС України  ст.  пр-к ОСОБА_1  є начальником за службою та військовим званням по відношенню до вказаних військовослужбовців.

Під час проходження служби ОСОБА_1 ,  будучи військовою службовою особою - ста­ршиною окремої роти в/ч А1081 і начальником за військовим званням та службовим станови­щем для військовослужбовців строкової служби,  у порушення вимог  ст.  ст.  49,  50,  59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України,   ст.  ст.  З,  4 Дисциплінарного статуту ЗС України,  перевищуючи надану йому дисциплінарну владу,  застосував насильство щодо підлеглих.

Так,  в один із днів кінця січня 2007 року біля 8.30 год. підсудний у спальному приміщен­ні в/ч А1081 пред'явив вимогу до солдата ОСОБА_2з приводу того,  що останній не застелив ліжко та умисно,  з метою показати свою уявну перевагу над підлеглим,  хибно розуміючи інтере­си служби та з метою принизити особисту гідність останнього в очах інших військовослужбов-

2

ців,  наніс останньому один удар кулаком правої руки по голові,  заподіявши потерпілому фізич­ний біль.

Крім того,  3 березня 2007 року біля 8.30 год.  ст.  пр-к ОСОБА_1  при вході в їдальню військової частини,  з метою покарати солдата ОСОБА_2 за те,  що той не виніс відходи,  умис­но наніс йому один удар кулаком правої руки по голові,  заподіявши потерпілому фізичний біль та завдавши морального приниження перед його співслужбовцями.

В один із днів грудня 2006 року біля 16.00 год. старшина роти ОСОБА_1 ,  в приміщенні кімнати зберігання особистих речей військовослужбовців в/ч А3737,  діючи з аналогічною ме­тою,  наніс солдату ОСОБА_4 два удари правою рукою зігнутою в кулак по голові,  два удари кулаком правої руки в груди,  заподіявши потерпілому фізичний біль.

Також,  в один із днів січня 2007 року біля 9.30 год. підсудний у народознавчій світлиці в/ч А1081,  з метою покарати солдата ОСОБА_4,  наніс йому один удар кулаком правої руки у ділянку грудної клітини,  від якого останній впав на стіл,  заподіявши потерпілому фізичний біль,  чим заподіяв ОСОБА_4 побої.

Допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_1  винним себе у вчиненні інкримі­нованого йому злочину фактично визнав повністю,  дав аналогічні показання,  як викладено в описовій частині вироку та показав,  що фізичне насильство щодо підлеглих він застосовував у зв'язку із несумліним відношенням останніх до військової служби і що скоріше,  це були не уда­ри,  а поштовхи.

Крім повного визнання підсудним своєї вини,  його вина у скоєному також підтверджу­ється наступними доказами.

Так,  потерпілі - солдати ОСОБА_2 та ОСОБА_4,  кожен окремо,  також дали аналогічні показання,  як викладено вище та по обставинах справи заявили,  що вважають,  що до несення військової служби ставилися сумлінно,  а щодо зауважень,  які їм робив старшина роти ОСОБА_1 ,  то на це були об'єктивні причини.

Свої показання обидва потерпілі повністю підтвердили при проведенні з ними відтворен­ня обстановки та обставин події.

Свідки ОСОБА_5,  ОСОБА_6,  ОСОБА_7 і ОСОБА_8 - військовослужбо­вці строкової служби показали,  кожен окремо,  що у вказаний час,  при викладених вище обста­винах вони бачили,  як  ст.  пр-к ОСОБА_1  наносив удари руками по різних ділянках тіла солда­там ОСОБА_2 та ОСОБА_4,  зокрема за те,  що у першого не було заправлене ліжко та за те,  що він не виніс відходи,  а ОСОБА_4 - вони уже не пам'ятають за що.

Згідно витягу з наказу командира військової частини А4324 від 10 жовтня 1988 року № 010 ПМ -  ст.  пр-ка ОСОБА_1 призначено на посаду старшини роти військової частини А1081.

Оскільки старший прапорщик ОСОБА_1 ,  будучи військовою службовою особою - ста­ршиною роти в/ч А1081 і являючись відповідно до вимог  ст.  ст.  31,  32 Статуту внутрішньої слу­жби ЗС України начальником за службовим становищем та військовим званням по відношенню до військовослужбовців строкової служби вказаної військової частини солдатів ОСОБА_2і ОСОБА_4,  у грудні 2006 року на території в/ч А3737 та у січні та 3 березня 2007 року у служ­бових приміщеннях в/ч А1081,  перевищуючи надану йому дисциплінарну владу,  вищевказаними діями застосував насильство щодо вказаних підлеглих - наніс декілька ударів обом потерпілим кулаком по різних ділянках тіла,  заподіявши їм фізичний біль,  суд вчинене підсудним кваліфі­кує за ч. 2  ст.  424 КК України.

При обранні підсудному виду та міри покарання військовий суд враховує вчинення ним злочину повторно.

Разом з цим суд приймає до уваги щире каяття підсудного у скоєному,  що по місцю про­ходження військової служби він характеризується виключно з позитивної сторони,  у Збройних Силах прослужив 24 роки,  згідно медичної характеристики - у даний час хворіє: Д-з: Хронічний вертеброгенний попереково-крижовий радикуліт,  до кримінальної відповідальності притягуєть­ся уперше,  раніше ні у чому вартому осуду помічений не був,  від його дій тяжких наслідків не настало,  а також те,  що обидва потерпілі претензій до ОСОБА_1 не мають та просять суворо його не карати.

3

Крім цього суд приймає до уваги й те,  що скоєнню ОСОБА_1 даного злочину сприяла і не­правомірна поведінка з сторони потерпілих,  які дійсно,  як було встановлено у судовому засідан­ні,  несумлінно відносилися до виконання обов'язків військової служби - не дотримувалися роз­порядку дня,  скоювали самовільні відлучки з частини,  вживали спиртні напої,  прирікалися із старшими за військовим званням тощо,  що викликало у підсудного емоційний стан,  що і приве­ло до застосування ним насильства до вказаних підлеглих.

Враховуючи сукупність наведених вище обставин,  що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину,  особу підсудного,  суд знаходить можливим від­носно ОСОБА_1 призначити основне покарання нижче від найнижчої межі та перейти до ін­шого,  більш м'якого виду основного покарання,  не зазначеного у санкції ч. 2  ст.  424 КК Украї­ни,  застосувавши до нього  ст.  ст.  69 та 58 того ж Кодексу,  призначивши покарання у виді служ­бового обмеження,  та не позбавляти його військового звання "старший прапорщик".

На підставі викладеного,  керуючись  ст.  ст.  323,  324 КПК України,  військовий місцевий суд

З АСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину,  передбаченого ч. 2  ст.  424 КК України,  на підставі якої,  із застосуванням  ст.  ст.  69 і 58 того ж Кодексу,  при­значити йому покарання у виді службового обмеження строком на 2 (два) роки,  з відрахуванням із суми його грошового забезпечення в доход держави протягом призначеного строку 10 (деся­ти) процентів.

Запобіжний захід відносно засудженого - нагляд командування військової частини А3737,  до набрання вироком законної сили,  залишити без зміни.

На вирок може бути подано апеляцію у військовий апеляційний суд Центрального регіо­ну через військовий місцевий суд Ужгородського гарнізону протягом 15 діб з моменту його про­голошення.