Справа № 368/403/16-к Головуючий у І інстанції Закаблук О. В.

Провадження № 11-кп/780/959/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 34 19.07.2016

ВИРОК

Іменем України

19 липня 2016 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Габрієля В.О.

суддів Гриненка О.І., Зіміної В.Б.

при секретарі Казьміній А.В.

з участю прокурора Ляшенка Р.О.

захисника ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_4 на вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 24.05.2016 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючого, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, фактично проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше не судимого -,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п’ять) років з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування основного покарання, призначивши йому випробування з іспитовим строком на 3 (три) роки із покладенням на нього обов’язків передбачених п. 2,3,4 ст. 76 КК України.

Вироком також вирішено питання про докази.

Згідно вироку суду ОСОБА_3 засуджено за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, вчиненого за наступних обставин.

Так, 07 листопада 2015 року, близько 23 години 30 хвилин, обвинувачений ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, чим порушив вимоги п. 2.9 а)Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, та введених в дію з 01.10.2002 року, (далі,- ПДР України), згідно з якими «водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння», під час руху автомобільною дорогою Канів – Київ, в напрямку м. Ржищів керував технічно справним автомобілем «BMW – 328і COUPE», реєстраційний номер АА 50531 Е, зі швидкістю близько 108…116 км/год., порушуючи при цьому вимоги п. 12.6. г ПДР України, згідно з якими «поза населеними пунктами дозволяється рух із швидкістю не більше 90 км/год.», поблизу с. Уляники Кагарлицького району Київської області, не дотримався вимог п. 2.3 б) ПДР України, згідно з яким «для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов’язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріпленням вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі», не був уважний під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміну, в порушення вимог п. 12.1 ПДР України, відповідно до якого «під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен врахувати дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним», а також підпункту 1.1 розділу 34 «Дорожня розмітка» ПДР України, згідно з яким «вузька суцільна лінія 1.1 горизонтальної розмітки поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смугу на дорогах, на які в’їзд заборонено», не обрав безпечну швидкість руху, перетнув суцільну лінію 1.1. дорожньої розмітки та виїхав на смугу зустрічного руху, після чого, втративши контроль над керуванням автомобілем, виїхав на праве по напрямку свого руху узбіччя, де допустив зіткнення з деревом.

В результаті даної дорожньо – транспортної пригоди пасажир автомобіля «BMW – 328і COUPE», реєстраційний номер АА 50531 Е, - ОСОБА_5 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події.

Згідно висновку судово – медичної експертизи № 134 від 17.12.2015 року, встановлено,що смерть ОСОБА_5 настала в результаті відкритої черепно – мозкової травми, - перелому основи кісток черепу з відривом головного мозку від його стовбура, на що вказують наступні тілесні ушкодження: обширні рани, садна, синці, дефекти тканин в ділянках голови і обличчя, відкритого характеру багато уламковий перелом кісток основи черепу з обох сторін, суцільні розриви твердої і м»якої мозкових оболонок та речовини головного мозку відповідно основи черепу, крововиливи під м»які оболонки мозку, мозочку та у шлуночки головного мозку, повний відрив мозку від його стовбурного відділу, нерівномірне, переважно знижене кровонаповнення міокарду, нерівномірно знижене кровонаповнення тканин внутрішніх органів, дрібноцяткові крововиливи у слизових оболонках мисок нирок, рідкий стан крові.

Грубе порушення водієм ОСОБА_3, який є обвинуваченим по даному кримінальному провадженні, вимог ПДР, а саме, - п.п. 2.3 б), 2.9 а), 12.1,12.6 г) та підпункту 1.1 розділу 34 «Дорожня розмітка» ПДР України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, та введених в дію з 01.10.2002 року, перебувають у прямому причинному зв’язку з виникненням дорожньо – транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_5

В апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи вирок в частині правильності кваліфікації дій обвинуваченого, доведеності його вини та не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення зазначає, що вирок суду першої інстанції є незаконним з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості.

На думку апелянта, судом при призначенні ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст. 75 КК України належним чином не було враховано суспільну небезпеку та ступінь тяжкості вчиненого останнім кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів та посягає на найвищу соціальну цінність – життя людини, а також те, що ОСОБА_3 під час вчинення кримінального правопорушення перебував у стані алкогольного сп’яніння, що є обтяжуючою обставиною покарання. Також при призначенні покарання судом не надано належної оцінки тим фактам, що грубе порушення ПДР під час керування транспортним засобом обвинуваченим ОСОБА_3 призвело до дорожньо – транспортної пригоди та настання тяжких наслідків – смерті особи.

В зв’язку з цим апелянт просить вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 24.05.2016 року відносно ОСОБА_3 скасувати та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_3 за ч.2 ст. 286 КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

Не погоджуючись із апеляційною скаргою захисником ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 подано заперечення, в яких він просить залишити вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 24.05.2016 року без змін. Свої вимоги мотивує тим, що покарання, призначене ОСОБА_3, в повній мірі відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, є необхідним та достатнім для його виправлення, попередження нових злочинів і домірне скоєному, а вимоги апеляційної скарги про призначення більш суворого покарання такими, що не ґрунтуються на законі

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора на підтримку поданої апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_3 і його захисника ОСОБА_2, які заперечували проти поданої апеляційної скарги та вважали вирок правильним, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах, які всебічно, повно та об’єктивно досліджені судом першої інстанції.

Суд вірно кваліфікував дії ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.

Винність ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та кваліфікація його дій за вказаною статтею прокурором та іншими учасниками судового розгляду не оспорюються.

При цьому доводи прокурора про м`якість покарання, призначеного ОСОБА_3 слід визнати обґрунтованими.

Згідно ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому враховуються ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Суд першої інстанції дослідивши зібрані у справі докази, давши їм належну оцінку та врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, особу обвинуваченого, який за місцем реєстрації та проживання характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, обставини, що пом’якшують покарання – щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування завданого збитку, обставину, що обтяжує покарання – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, дійшов до обґрунтованого висновку, про необхідність призначення ОСОБА_3 покарання в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України у виді 5 років позбавлення волі.

На думку колегії суддів, покарання у виді позбавлення волі відповідає ступеню вчиненого кримінального правопорушення із точки зору його справедливості, розумності та достатності, вирок в цій частині належним чином мотивований.

Разом з тим заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, відповідно до якої обвинувачений ОСОБА_3 був звільнений судом від відбування призначеного основного покарання з випробуванням.

Згідно ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», рішення суду про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Обґрунтовуючи звільнення ОСОБА_3 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі, суд послався на такі пом’якшуючі покарання обставини, як те, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, вперше скоїв злочин з необережності, за місцем реєстрації та проживання характеризується позитивно, щиро розкаявся в скоєному злочині, відшкодував завдані збитки, а також позицію потерпілого ОСОБА_5 про призначення обвинуваченому покарання, не пов'язаного з ізоляцією його від суспільства.

Однак, всі зазначені обставини вже були враховані судом першої інстанції при призначені обвинуваченому ОСОБА_3 покарання. При цьому, застосовуючи до ОСОБА_3 положення ст. 75 КК України, суд першої інстанції не в повній мірі врахував тяжкість вчиненого ним злочину, який згідно ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких та наслідків, які настали внаслідок злочину та скоєння злочину в стані алкогольного сп’яніння.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, належним чином не вмотивований, що призвело до необґрунтованого звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора щодо неврахування судом першої інстанції тяжкості наслідків, які настали в результаті вчиненого обвинуваченим злочину, а саме загибелі потерпілого ОСОБА_5

Крім того, суд першої інстанції не в повній мірі врахував обставину, яка значно підвищує суспільну небезпечність вчиненого злочину проти безпеки руху, а саме вчинення обвинуваченим даного злочину в стані алкогольного сп'яніння, а також грубе порушення ним вимог п.п. 2.3 б), 2.9 а), 12.1,12.6 г) та підпункту 1.1 розділу 34 «Дорожня розмітка» ПДР України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, та введених в дію з 01.10.2002 року, що призвело до смерті потерпілого ОСОБА_5

Із огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 24.05.2016 року відносно ОСОБА_3 в частині звільнення його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України підлягає скасуванню з постановленням в цій частині нового вироку.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_3, попередження нових злочинів, а також таким, що відповідатиме тяжкості вчиненого злочину та особі ОСОБА_3 буде покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, а також додаткове покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки, оскільки саме таке покарання буде відповідати вимогам кримінального закону і буде необхідним та достатнім для досягнення його мети.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 409, 420 КПК України, колегія суддів, -

ЗАСУДИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.

Вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 24.05.2016 року відносно ОСОБА_3 – скасувати в частині призначеного йому покарання.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_3 вважати засудженим за ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з часу приведення вироку до виконання.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.

Головуючий:

Судді: