Справа №303/4275/16-ц

6/303/237/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2016 року                                         м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі головуючого-судді                 Куцкір Ю.Ю.

при секретарі                     Славич М.В.

з участю старшого державного виконавця Резуненко М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мукачево подання старшого державного виконавця Мукачівського РВ ДВС ОСОБА_1 про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина України ОСОБА_2 за межі України, -

ВСТАНОВИВ:

Старший державний виконавець Мукачівського РВ ДВС ОСОБА_1 звернувся до суду із поданням, погодженим з начальником Мукачівського РВ ДВС, про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина України ОСОБА_2 за межі України.

Подання мотивоване тим, що на виконанні у Мукачівському РВ ДВС знаходиться виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа 2-1759 виданого 12.09.2011 року Мукачівським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 800 гривень. Вказує на те, що боржник ухиляється від сплати аліментів, чим самим рішення суду не виконується. Тому, просить встановити тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України до виконання зобов’язань за рішенням суду.

Старший державний виконавець Резуненко М.А. в судовому засіданні подання підтримала, просила суд його задоволити з мотивів викладених в ньому.

Вивчивши подання з доданими до нього документами суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.2 ст.377-1 ЦПК України суд негайно розглядає подання без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Законодавством України встановлено випадки, у яких застосовуються такі обмеження, визначено порядок та умови їх застосування, зокрема, ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в’їзду в Україну громадян України», п.18 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», ч. 1 ст. 377-1 ЦПК України.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що суд має право встановити щодо боржника тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України лише за поданням державного виконавця, обов’язково погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби, за умови доведення та документального підтвердження факту ухилення боржника, який має паспорт для виїзду за кордон і з цією метою має намір та реальну можливість вибути за межі України, від виконання зобов’язань, покладених рішенням суду чи іншого органу (посадової особи). Таке обмеження може бути встановлено лише строком до виконання боржником своїх зобов’язань.

Крім того, застосування таких обмежень може мати місце лише у виключних випадках і повинно використовуватися лише як крайній захід після реалізації усіх можливих та передбачених законом засобів примусового виконання судового рішення, оскільки стосується гарантованого ст. 33 Конституції України та ст. 313 ЦК України особистого немайнового права особи вільно залишати територію України та права на свободу пересування, передчасне і безпідставне обмеження яких є неприпустимим.

Згідно з п.2 ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. Відповідно до п. 3 ст. 2 Протоколу № 4 на здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

В судовому засіданні встановлено, що 07.11.2011 року Мукачівським РВ ДВС відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого листа 2-1759 виданого 12.09.2011 року Мукачівським міськрайонним судом, про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 800 гривень.

Судом встановлено, що будь-які докази, які підтверджують одержання боржником усіх документів, що виносились у процесі виконання виконавчого провадження, як це передбачено

вимогами ч. 5 ст. 25, ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження», а також докази того, що боржник ухиляється від виконання зобов’язань, відсутні.

Посилання на заборгованість за виконуваним виконавчим листом за відсутності відповідних доказів не свідчить про цілеспрямоване ухилення боржника від виконання зобов’язання та наявність у боржника паспорту і реальної можливості для виїзду за кордон з цією метою.

Крім того, державним виконавцем не надано доказів того, що ним відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» було вичерпано весь передбачений перелік заходів щодо примусового виконання судового рішення або всі вони виявилися безрезультатними.

Як зазначив Верховний Суд України в Судовій практиці щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року, з погляду значення словосполучення «ухилення від виконання зобов’язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV, позначає з об’єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов’язків. У зв’язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Ухилення боржника від виконання своїх зобов’язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об’єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб’єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов’язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. На підставі наведеного вище можна зробити висновок, що поняття «ухилення від виконання зобов’язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов’язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов’язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об’єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Звертаючись до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України старший державний виконавець Мукачівського РВ ДВС ОСОБА_1 не надала доказів того, що нею вичерпано всі заходи, передбачені ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», щодо примусового виконання судового рішення або всі вони виявилися безрезультатними. Також не надано доказів того, що боржник умисно ухиляється від виконання зобов’язань, за час виконання виконавчого листа виїжджав за межі України, а також те, що останній не з’являвся на виклики державного виконавця та його дії свідчать про намір виїхати за кордон.

Таким чином, при зверненні до суду із зазначеним поданням старший державний виконавець не навела жодних з перелічених обставин, а послалася, як на підставу для обрання такого обмеження боржнику, тільки на наявність боргових зобов’язань та відсутність майна, що не може бути визнане судом таким, що свідчить про умисне ухилення боржника від виконання судового рішення в контексті положень ст. 377-1 ЦПК України, ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» та ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», а тому правові підстави для встановлення щодо боржника тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України відсутні.

Керуючись ст.ст. 209, 210, 377-1 ЦПК України, ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в’їзду в Україну громадян України», -

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання старшого державного виконавця Мукачівського РВ ДВС ОСОБА_1 про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина України ОСОБА_2 за межі України - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.

Головуючий                                               Ю.Ю. Куцкір