Ухвала

іменем україни

15 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Касьяна О.П.,

суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,

Остапчука Д.О., СавченкоВ.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 28 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 рокупублічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 11 вересня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав 55 000 доларів США строком до 03 вересня 2010 року зі сплатою 15 % річних. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором цього ж дня між банком та ОСОБА_4, ОСОБА_5 було укладено окремі договори поруки, за умовами яких останні зобов'язувалися відповідати солідарно з позичальником перед кредитором за належне виконання зобов'язань за кредитним договором. Посилаючись на те, що зобов'язання за кредитним договором позичальник належним чином не виконує, просив суд стягнути у солідарному порядку з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 165 644, 86 доларів США.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28 жовтня 2015 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 58 107,92 доларів США, з яких: 22 700, 68 доларів США - заборгованість з кредитом; 2 070,36 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом; 429 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 25 000 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань; 21,03 та 7 886, 85 доларів США - штрафи відповідно до п. 6.6 кредитного договору.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині зменшення розміру заборгованості та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В іншій частині оскаржувані судові рішення не оскаржуються, а тому касаційному перегляду не підлягають.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК Українипідставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник належним чином не виконував своїх зобов'язань за кредитним договором, однак у зв'язку із пропуском банком строку позовної давності зазначена заборгованість підлягає стягненню в межах збільшеного сторонами п'ятирічного строку з моменту сплати боржником останнього платежу по графіку погашення кредиту. Зменшуючи розмір нарахованої позивачем пені, суд першої мотивував свій висновок тим, що її розмір значно перевищує загальний розмір заборгованості по кредиту.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст. 313 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справ судом першої інстанції, за результатами якого апеляційний суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу за правилами ст. 19 і гл. 7 розд. ІІІ цього Кодексу.

За змістом ухвала суду апеляційної інстанції повинна відповідати вимогам ст. 315 ЦПК України. Зокрема, у ній повинні бути зазначені мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте, зазначеним вимогам ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає. Суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги; не перевірив законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення; не навів достатніх мотивів прийнятого ним рішення; не зазначив обставини, якими б спростовувалися доводи апеляційної скарги.

Судами установлено, що 11 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав 55 000 доларів США строком до 03 вересня 2010 року зі сплатою 15 % річних. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором цього ж дня між банком та ОСОБА_4, ОСОБА_5 було укладено окремі договори поруки, за умовами яких останні зобов'язувалися відповідати солідарно з позичальником перед кредитором за належне виконання зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Суд апеляційної інстанції у порушення статті 303 ЦПК України на вказане уваги не звернув, не перевірив чи подавалася відповідачем заява про зменшення розміру неустойки.

Доводи касаційної скарги про те, що банком не було пропущено строк позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки позичальник перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту з 05 січня 2009 року, а з позовом банк звернувся 14 серпня 2014 року, тобто з пропуском погодженого сторонами п'ятирічного строку позовної давності.

У порушення ст. ст. 10, 57, 60, 212-214, 315 ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів позивача, якими доказами вони підтверджуються; не встановив усіх фактичних обставин справи, що мають визначальне значення для правильного вирішення справи, а відтак - дійшов передчасного висновку по залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Ураховуючи, що допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК Україниє підставою для її скасування в частині зменшення розміру неустойки із направленням справи в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 28 жовтня 2015 року в частині вирішення питання про стягнення неустойки скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 28 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО.П. Касьян Головуючий

Судді:В.І. Амелін Т.П. Дербенцева Д.О. Остапчук В.О. СавченкоСудді: В.І. Амелін