ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

08 липня 2016 р. Справа № 802/848/16-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:                              Вергелеса Андрія Валерійовича,

за участю:

секретаря судового засідання:           Дмитрука Віктора Володимировича

представника позивача:                     ОСОБА_1

представника відповідача:                     ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_3, ОСОБА_4

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

про: про визнання протиправними та скасування рішень та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_3, ОСОБА_5 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про про визнання протиправними та скасування рішень та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), зазначили, що в грудні 2015 року звернулися до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із письмовими заявами про надання дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,47 га, за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення на території Краснопільської сільської ради Гайсинського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Листами Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 29.12.2015р. № Ц-1498/0-1119/25-15, від 29.12.2015р. № К-1527/0-1118/25-15 відповідач повідомив позивачів про те, що відповідно до представлених ними документів місце розташування земельних ділянок на графічних матеріалах не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, а саме здійснюється перерозподіл земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території, крім того, відповідно до пункту 7 статті 118 Земельного кодексу України потребує розроблення схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці згідно вимог.

Не погодившись із відмовами відповідача у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, позивачі звернулись до суду з даним адміністративним позовом, у якому просили визнати незаконними та скасувати відмови Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 29.12.2015р. № Ц-1498/0-1119/25-15, від 29.12.2015р. № К-1527/0-1118/25-15 у наданні їм дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок та зобов’язати відповідача повторно розглянути їх звернення.

Представник позивачів в судовому засіданні надав пояснення, що повністю відтворюють зміст позовної заяви та просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях та просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 03.12.2015р. ОСОБА_5 та 01.12.2015р. ОСОБА_3 звернулися до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із письмовими заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,47 га на території Краснопільської сільської ради Гайсинського району Вінницької області у власність для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення (рілля). Повідомили, що правом безоплатної приватизації земельних ділянок по даному виду цільового призначення не скористалися (а.с. 37, 40). До заяв додали викопіювання із схем землекористування Краснопільської сільської ради Гайсинського району Вінницької області (а.с. 38,41), копії паспортів та копії карток ідентифікаційних кодів позивачів.

Листами Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області 29.12.2015р. № Ц-1498/0-1119/25-15, № К-1527/0-1118/25-15 позивачів повідомлено про те, що відповідно до представлених ними документів місце розташування земельних ділянок на графічних матеріалах не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, а саме здійснюється перерозподіл земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території. З метою позитивного вирішення питання щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою, для обґрунтування потреби поділу масиву земель сільськогосподарського призначення зазначеного на графічних матеріалах, відповідно до пункту 7 статті 118 Земельного кодексу України потребує розроблення схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниць.

Вирішуючи даний спір по суті, суд враховує наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі – ЗК України), Законами України "Про землеустрій" та "Про охорону земель".

Так, в силу положень ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для відмови у наданні позивачам дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок є невідповідність місця їх розташування вимогам техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель. При цьому відповідач посилається на те, що розміщення земельної ділянки порушує стабільність і компактність землекористування сільськогосподарських земель як єдиного масиву.

Надаючи оцінку правомірності відмови з цих мотивів суд зауважує, що згідно із ст. 181 ЗК України землеустрій – це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів (ст. 182 ЗК України).

Відповідно до ст. 184 ЗК України землеустрій передбачає: встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, землеволодінь і землекористувань; розробку загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель; складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних одиниць, обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами; складання проектів відведення земельних ділянок, встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок; складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель, розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель; здійснення авторського нагляду за реалізацією заходів, передбачених документацією із землеустрою, проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.

Згідно з ч. 1 ст. 186 ЗК України схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць погоджуються територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини, територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим – органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства, територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим – органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району – виконавчим органом відповідної міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі якщо такий орган не утворений – органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурним підрозділом відповідної обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

У разі розроблення схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель району така документація із землеустрою додатково погоджується відповідними сільськими, селищними, міськими радами та районною державною адміністрацією.

Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель села, селища, міста затверджуються відповідною сільською, селищною або міською радою.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України "Про землеустрій" схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць розробляються з метою визначення перспективи щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо.

Частиною 4 статті 36 Закону України "Про охорону земель" визначено, що черезсмужжя та конфігурація земельних ділянок, що створюють перешкоди в ефективному їх використанні і здійсненні природоохоронних заходів, а також порушують ландшафтну цілісність території, підлягають упорядкуванню відповідно до затвердженої документації із землеустрою.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір по суті суд насамперед враховує те, що документального підтвердження наявності схем землеустрою та техніко-економічного обґрунтування використання та охорони спірних земель села Краснопілка Гайсинського району Вінницької області відповідачем суду не надано, так само як і належні докази на підтвердження того, що розміщення спірної земельної ділянки порушує стабільність і компактність землекористування сільськогосподарських земель як єдиного масиву.

У відповідності до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Отже, як вбачається із вище викладеного, чинне законодавство встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що законодавцем передбачено лише єдину підставу для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка полягає у невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Натомість, відповідач, до компетенції якого належить розгляд питання та прийняття рішення щодо надання дозволу чи відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, безпідставно та необґрунтовано відмовив позивачеві у наданні такого дозволу.

Отже, всупереч обов'язку доказування, закріпленому у ст. 71 КАС України, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено тих обставин, що стали підставою для надання позивачам відмов у розробленні проектів землеустрою, зокрема, ані загрози здійснення перерозподілу земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території, ані невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам закону та техніко-економічному обґрунтуванню.

Також суд зазначає, що в оскаржуваних відмовах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 19.12.2015р. № Ц-1498/0-1119/25-15, від 19.12.2015р. № К-1527/0-1118/25-15 відсутні посилання на відповідну землевпорядну документацію адміністративно-територіальної одиниці, якій, на думку відповідача, не відповідають представлені позивачами викопіювання розміщення земельних ділянок.

Крім того, в силу положень ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, до відповідного клопотання додають графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, та погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Судом встановлено, що у наданих позивачами викопіюваннях з плану землекористування Краснопільської сільської ради Гайсинського району Вінницької області зазначені бажані місця розташування спірних земельних ділянок, заперечень щодо можливості їх передачі у власність ОСОБА_4, ОСОБА_3 для ведення особистого господарства немає.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області з непередбачених законом та не підтверджених документально підстав відмовило позивачам у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок орієнтовною площею 0,47 га, розташованих на території Краснопільської сільської ради Гайсинського району Вінницької області з метою ведення особистого (селянського) господарства.

Відтак адміністративний позов в частині визнання протиправними відмов відповідача, викладених у листах-відповідях від 29.12.2015р. № Ц-1498/0-1119/25-15, від 29.12.2015р. № К-1527/0-1118/25-15, належить задовольнити.

Щодо позовної вимоги про зобов’язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 01.12.2015 р., ОСОБА_4 від 03.12.2015р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою необхідно зазначити, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Таким чином, з урахуванням наявності в суду права при задоволенні вимог адміністративного позову прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчити певні дії, а також беручи до уваги протиправність і передчасність відмови суб'єкта владних повноважень у наданні позивачам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд приходить до висновку, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який може бути застосований при прийнятті рішення у даній адміністративній справі.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу вимог ст. ст. 69, 70 КАС України - доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних дій, а відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується ч. 1 ст. 94 КАС України, в силу якої, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області викладену в листі № Ц-1498/0-1119/25-15 від 29.12.2015 р. у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,47 га, яка розташована на території Краснопільської сільської ради Гайсинського району Вінницької області (за межами населеного пункту)

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 01.12.2015 р. щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,47 га, яка розташована на території Краснопільської сільської ради Гайсинського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області викладену в листі № К-1527/0-1118/25-15 від 29.12.2015 р. у наданні ОСОБА_4 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,47 га, яка розташована на території Краснопільської сільської ради Гайсинського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_4 від 03.12.2015 р. щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,47 га, яка розташована на території Краснопільської сільської ради Гайсинського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Стягнути на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1102 грн. 40 коп. (одна тисяча сто дві грн. 40 коп.).

Стягнути на користь ОСОБА_4 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1102 грн. 40 коп. (одна тисяча сто дві грн. 40 коп.).

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя /підпис/           ОСОБА_6

Згідно з оригіналом.

Суддя: Секретар: