НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/746/16

№ 2/183/1115/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2016 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

судді - Юр'євої Т.І.,

секретаря – Борух Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Новомосковську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, 3-і особи: ОСОБА_5 – приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області, ОСОБА_6 – приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, державний реєстратор Новомосковської міської ради, про визнання правочинів недійсними та застосування наслідків їх недійсності, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом, з уточнюючим позовом, в якому вказує, що у вересні 2013 року він дізнався, що ОСОБА_2 має намір продавати свою частину домоволодіння № 32 по вул. Осипенко у м. Новомосковську Дніпропетровської області, а він, як співвласник зазначеного домоволодіння, маючі переважне право відповідно до ст. 363 ЦК України, вирішив придбати для себе 1/2 частину вказаного житлового будинку. Між ОСОБА_2 і ним було досягнуто усної попередньої згоди про купівлю-продаж ? частини житлового будинку №32 по вул. Осипенко у м. Новомосковську, що належить ОСОБА_2, за 15 000 доларів США, з розстрочкою терміном на 1 рік. Для укладення договору купівлі – продажу він повинен був сплатити ОСОБА_2 10 000 доларів США, а продавець повинна була оформити всі документи для відчуження. Термін укладеного договору купівлі – продажу був назначений до 15.12.2014 року. Від ОСОБА_2 була надана згода на вселення в спірну частину житлового будинку та надана згода для проведення поточного ремонту. 09.09.2013 року в присутності свідків він передав ОСОБА_2 8 000 доларів США, в якості авансу за купівлю вказаної частини будинку, про що ОСОБА_2 власноручно написала розписку. 29.04.2014 року за проханням ОСОБА_2 їй були передані ще грошові кошти у розмірі 2 000 доларів США. Остаток склав 5 000 доларів США. Однак, через значне підвищення курсу долара США у визначений ними строк нотаріальну угоду купівлі – продажу нерухомого майна укладено не було. Через зазначені обставини він запропонував ОСОБА_2С доплатити грошові кошти у розмірі 3-4 тисячі доларів США, але вона відмовила. Через що він запропонував їй вважати їх угоду розірваною, та добровільно повернути кошти, отримані нею в якості авансу. Після чого вона надіслала на його адресу нотаріальну заяву про продаж належній їй частині будинку. Він звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 сплаченого ним авансу у розмірі 10 000 доларів США. 08.04.2015 року він подав до суду заяву про забезпечення позову, в який просив накласти арешт на ? частину домоволодіння, розташованого по адресу м. Новомосковськ, вул. Осипенко, 32, в межах суми позову – 235 060,33 грн. Суд, 09.04.2015 року виніс ухвалу про забезпечення позову, був накладений арешт на 1/2 частину домоволодіння № 32 по вул. Осипенко у м. Новомосковську в межах суми позову 235 060,33 грн. 10.04.2015 року Новомосковським міськрайонний судом Дніпропетровської області було направлено копію ухвали про арешт вищевказаного домоволодіння для негайного виконання у відділ державної виконавчої служби Новомосковського МРУЮ та Реєстраційну службу Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області. Однак, державним виконавцем ВДВС Новомосковського МРУЮ ОСОБА_7 було винесено постанова про арешт майна боржника та оголошена заборона на його відчуження тільки 15.04.2015 року. Державним виконавцем були порушені строки виконання ухвали суду. 16.04.2015 року він звернувся зі скаргою на дії державного виконавця щодо порушення строків винесення постанови про арешт і заборони його відчуження. Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.05.2015 року скарга на дії державного виконавця була задоволена повністю. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду від 07 вересня 2015 року апеляційна скарга ВДВС Новомосковського МРУЮ відхилена.

Дії ВДВС Новомосковського МРУЮ в свою чергу призвели до відмови у державній реєстрації обтяження, а саме арешту 1/2 частині домоволодіння №32 по вул. Осипенко у м. Новомосковську, оскільки на момент реєстрації право власності на вищевказане домоволодіння належав інший особи – ОСОБА_3

07.11.2015 року він з’ясував, що 1/2 частина домоволодіння №32 по вул. Осипенко у м. Новомосковську вже належить на праві приватної власності ОСОБА_4 – начальнику відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Новомосковського МРУЮ , за договором дарування, який здійснив 17.09.2015 року на її користь ОСОБА_3 Відчуження 17.09.2015 року було здійснено в день проведення судового засідання при розгляді цивільної справи за його позовом до ОСОБА_3, 3-я особа – ОСОБА_2, про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності.

Позивач вважає, що по відношенні до нього були порушені норми чинного законодавства. В той час коли він мав право привілеєвої купівлі ? частині спірного домоволодіння, ОСОБА_2, будучі стороною по справі № 183/ 2164/15, скористалося вищевказаними обставинами та 10 квітня 2015 року здійснила відчуження належного їй майна шляхом укладення договору дарування зі ОСОБА_3

Договір дарування, який ОСОБА_2 уклала зі ОСОБА_3 є фіктивним. І договір дарування, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на 1/2 частину домоволодіння № 32 по вул. Осипенко у м. Новомосковську є також фіктивним договором.

Таким чином, позивач просить визнати недійсним договір дарування від 10.04.2015 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на 1/2 частину домоволодіння № 32 по вул. Осипенко у м. Новомосковську Дніпропетровської області, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу ОСОБА_5 Застосувати наслідки недійсності правочину: зобов’язати Державного реєстратора Новомосковської міської ради скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3, згідно договору дарування від 10.04.2015 року на 1/2 частину домоволодіння № 32 по вул. Осипенко у м. Новомосковську; зобов’язати Державного реєстратора Новомосковської міської ради скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4, згідно договору дарування від 17.09.2015 року на ? частину домоволодіння №32 по вул. Осипенко у м. Новомосковську. Витребувати у ОСОБА_4 ? частину вищевказаного домоволодіння із незаконного володіння, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину спірного домоволодіння.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала в повному обсязі і дала пояснення, аналогічні вищевказаному.

Представник відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала суду, пояснила, що ОСОБА_2 про накладення арешту в порядку забезпечення позову на 1/2 частину домоволодіння № 32 по вул. Осипенко у м. Новомосковську, належного ОСОБА_2 на праві власності, вона не знала і не могла знати, тому, що заява про забезпечення позову по цивільній справі, була розглянута за її відсутності, без її повідомлення. В зв’язку з тим, що позивач відмовився від її пропозиції про укладення договору купівлі – продажу, тому ОСОБА_2 10.04.2015 року подарувала вказану частину домоволодіння, належну їй на праві власності, ОСОБА_3 Твердження позивача, що договір дарування, відповідно до ст. 234 ЦК України, є фіктивним є абсурдним. Оскільки відповідно до умов договору дарування, п.11. договору, сторони однаково розуміли значення і умови договору та його правові наслідки, підтверджена дійсність намірів при його укладення, а також те, що він не носить характеру удаваного і не є зловмисним. Договір укладено, посвідчено та зареєстровано в установленому законом порядку. Після набуття права власності на спірне нерухоме майно ОСОБА_3 неодноразове намагався потрапити до свого мешкання, однак ОСОБА_1 чинив йому перешкоди. 17.09.2015 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 належне йому ? частину домоволодіння № 32 по вул. Осипенко у м. Новомосковську. У позовній заяві зазначається, що даний правочин має ознаки фіктивного. Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Позивач, який звернувся до суду з позовом, про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду, відсутність у учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. ОСОБА_1 не має ніякого відношення до вчинених правочинів, його інтереси не порушені ні в якій спосіб, і він не має процесуального права на оскарження вищевказаних договорів дарування, оскільки він не був стороною правочину. Крім того, Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області від 27.10.2015 року постановлено заочне рішення, яким з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто сума авансу, та відповідно до виконавчого листа ВДВС Новомосковського району Дніпропетровської області проводить виконавчі дії на виконання зазначеного рішення суду. Представник відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 просить відмовити позивачу в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 позов не визнала, суду пояснила, що згідно договору дарування від 17.09.2015 року ОСОБА_3 подарував їй ? частину вищевказаного домоволодіння. Згідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатне майно (дарунок ) у власність. Тобто ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 належну йому власність, а ОСОБА_4 прийняла подарунок. До обдаровуваного у ОСОБА_3 не має жодних претензій відповідно до укладеного правочину. Після набуття права власності на спірне нерухоме майно, ОСОБА_4 вселилась у будинок і мешкає в ньому. ОСОБА_4 у встановленому законом порядку придбала і користується належною їй на праві власності 1/2 частину домоволодіння по вул. Осипенко, 32 ум. Новомосковську. Відсутні будь-які ознаки фіктивності цього правочину, тому слід відмовити позивачу в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення сторін. перевіривши матеріали справи дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так ііншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно зі ст. 204 ЦК України передбачене презумпцію правомірності угоди, якщо її недійсність прямо не встановлена законом, або якщо вона визнана судом недійсною.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Для дійсності правочину він повинен відповідати нормам чинного законодавства, інтересам  держави  і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. В разі, якщо одна з передумов перелічених вище не є дотриманою при укладенні договору, то такий договір є оспорюваним і може бути визнаним судом недійсним.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 1/2 частина житлового будинку, розташованого за адресою м. Новомосковськ, вул. Осипенко, 32, належала на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого держаним нотаріусом ОСОБА_8 Новомосковської державної нотаріальної контори від 27.11.1985 року за реєстровим номером 4439, проведена державна реєстрація права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У вересні 2013 року ОСОБА_2 мала намір продати свою частину домоволодіння № 32 по вул. Осипенко у м. Новомосковську Дніпропетровської області.

ОСОБА_9 – співвласник зазначеного домоволодіння, маючі переважне право відповідно до ст. 363 ЦК України, вирішив придбати для себе ? частину вказаного житлового будинку.

Між ОСОБА_2 і ОСОБА_9 було досягнуто усної попередньої згоди про купівлю-продажу ? частини житлового будинку №32 по вул. Осипенко у м. Новомосковську, що належить ОСОБА_2, за 15 000 доларів США, з розстрочкою терміном на 1 рік. Для укладення договору купівлі – продажу ОСОБА_9 повинен був сплатити ОСОБА_2 10 000 доларів США, а продавець повинна була оформити всі документи для відчуження. Термін укладеного договору купівлі – продажу був назначений до 15.12.2014 року.

09.09.2013 року і 29.04.2013 року в присутності свідків ОСОБА_9 передав ОСОБА_2 10 000 доларів США, в якості авансу за купівлю вказаної частини будинку, про що ОСОБА_2 власноручно написала розписки. Остаток склав 5 000 доларів США. Однак через значне підвищення курсу долара США у визначений ними строк нотаріальну угоду купівлі – продажу нерухомого майна укладено не було.

Через що ОСОБА_9 запропонував ОСОБА_2 вважати їх угоду розірваною, та добровільно повернути кошти, отримані нею в якості авансу.

Після чого ОСОБА_2 надіслала на адресу його батька нотаріальну заяву про продаж належній їй частині будинку.

ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 сплаченого ним авансу у розмірі 10 000 доларів США. 08.042015 року він подав до суду заяву про забезпечення позову, в який просив накласти арешт на ? частину домоволодіння, розташованого по адресу м. Новомосковськ, вул. Осипенко, 32 в межах суми позову – 235 060,33 грн. Суд, 09.04.2015 року виніс Ухвалу про забезпечення позову, якою був накладений арешт на 1/2 частину домоволодіння № 32 по вул. Осипенко у м. Новомосковську в межах суми позову 235 060,33 грн. 10.04.2015 року Новомосковським міськрайонний судом Дніпропетровської області було направлено копію ухвали про арешт вищевказаного домоволодіння для негайного виконання у відділ державної виконавчої служби Новомосковського МРУЮ та Реєстраційну службу Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області. Однак, державним виконавцем ВДВС Новомосковського МРУЮ ОСОБА_7 було винесено постанова про арешт майна боржника та оголошена заборона на його відчуження тільки 15.04.2015 року. Державним виконавцем були порушені строки виконання Ухвали суду. 16.04.2015 року він звернувся зі скаргою на дії державного виконавця щодо порушення строків винесення постанови про арешт і заборони його відчуження. Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.05.2015 року скарга на дії державного виконавця була задоволена повністю. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду від 07 вересня 2015 року апеляційна скарга ВДВС Новомосковського МРУЮ відхилена.

Дії ВДВС Новомосковського МРУЮ в свою чергу призвели до відмови у державній реєстрації обтяження, а саме арешту ? частині домоволодіння №32 по вул. Осипенко у м. Новомосковську, оскільки на момент реєстрації право власності на вищевказане домоволодіння належало інший особи – ОСОБА_3

Позивач вважає, факт відчуження майна на вказаним договором дарування не був спрямований на виникнення певних цивільно-правових відносин між сторонами договору, їх метою було недопущення арешту майна – 1/2 частини домоволодіння №32 у м. Новомосковську, Дніпропетровської області.

Вивчивши матеріали справи, суд враховує, що ОСОБА_2 про задоволення заяви ОСОБА_9 про накладення арешту в порядку забезпечення позову на 1/2 частину домоволодіння № 32 по вул. Осипенко у м. Новомосковську, належного їй на праві власності, не знала і не могла знати, тому, що заява про забезпечення позову по цивільній справі, була розглянута за її відсутності, без її повідомлення.

В зв’язку з тим, що ОСОБА_9 відмовився від пропозиції ОСОБА_2 про укладення договору купівлі – продажу, тому ОСОБА_2 10.04.2015 року подарувала вказану частину домоволодіння, належну їй на праві власності, ОСОБА_3

Твердження позивача, що договір дарування, відповідно до ст. 234 ЦК України, є фіктивним, не відповідає дійсності.

Відповідно до умов договору дарування, п.11. договору, сторони однаково розуміли значення і умови договору та його правові наслідки, підтверджена дійсність намірів при його укладення, а також те, що він не носить характеру удаваного і не є зловмисним. Договір укладено, посвідчено та зареєстровано в установленому законом порядку.

На протязі декілька років ОСОБА_3 був знайомий з ОСОБА_2 Між ними були дружні стосунки, ОСОБА_2 часто зверталася до нього з питанням побутової допомоги.

10 квітня 2015 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 належну їй власність. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований у реєстрі за № 351. Право власності на ? частину житлового будинку зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 36215111.

Згідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатне майно (дарунок ) у власність.

Тобто, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 належну їй власність, а ОСОБА_3 прийняв подарунок.

Після набуття права власності на спірне нерухоме майно ОСОБА_3 неодноразове намагався потрапити до свого мешкання, однак ОСОБА_1 чинив йому перешкоди, про що свідчать надані представником позивача матеріали до протоколу прийняття заяви ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно договору дарування від 17.09.2015 року 1/2 частина домоволодіння № 32 по вул. Осипенко у м. Новомосковську ОСОБА_3 подарував своєї мешканки ОСОБА_4. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатне майно (дарунок ) у власність. Тобто ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 належну йому власність, а ОСОБА_4 прийняла подарунок. Після набуття права власності на спірне нерухоме майно, ОСОБА_4 вселилась у будинок і мешкає в ньому.

Позивач вважає, що договір дарування № 932, укладений 17.09.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на 1/2 частину домоволодіння № 32 по вул. Осипенко у м. Новомосковську, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу ОСОБА_6, укладений з метою уникнення сторонами договору відповідальності щодо виконання рішення суду про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності.

Встановлено, що рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.10.2015 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто сума авансу у розмірі 235 060 грн., та відповідно до виконавчого листа ВДВС Новомосковського району Дніпропетровської області проводить виконавчі дії на виконання зазначеного рішення суду.

Згідно наданої інформації ВДВС Новомосковського МРУЮ 09.12.2015 року відкрито виконавче провадження. 15.12.2015 року, в порядку ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанова про арешт майна боржника та оголошена заборона на його відчуження. Державним виконавцем направлені запити щодо перевірки майнового стану боржника. Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно за боржником зареєстровано право власності на 1\2 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Державним виконавцем проводяться виконавчі дії на виконання рішення суду. Тобто, у ОСОБА_2 є майно, на яке може бути звернуто виконання за рішенням суду від 27.10.2015 року про стягнення суми авансу у розмірі 235 060 грн.

Таким чином, у позовній заяві зазначається, що вищевказані договори дарування 1/2 частині житлового будинку №32 по вул. Осипенко, у м. Новомосковську мають ознаки фіктивних.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч.5 ст.203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину.

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючі заздалегідь, що він не бути виконаним; вчиняючи фіктивний правочин сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо, одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, ОСОБА_9 повинен був довести суду про фіктивність правочинів, відсутність у учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

В порушення положень ст.10,60 ЦПК України, позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 виникли інші правовідносини, ніж передбачені договорами дарування, і саме на виникнення цих правовідносин була спрямована їх воля.  

Натомість у пунктах 9, 11 спірного договору дарування від 10.04.2015 року, укладеного між ОСОБА_2С.і ОСОБА_3 продавець та покупець підтвердили, що договір цей не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. Вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків правочину, що укладається сторонами, їм роз'яснено нотаріусом.

Сторони договорів дарування не оскаржують ані договори, ані дії один одного.

Вимоги позивача про визнання за ОСОБА_2 право власності на спірну частину домоволодіння і зобов’язання зареєструвати за нею ? частину спірного будинку, є неправомірними.

Таким чином, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання договору дарування від 10.04.2015 року № 351 на ім’я ОСОБА_3 на 1/2 частину домоволодіння, розташованого по вул. Осипенко, 32 у м. Новомосковську, Дніпропетровської області на земельній ділянки площею 0,10 комунальній власності, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_5 недійсним, а інші позовні вимоги є похідними від вирішення недійсності договору дарування від 10.04.2015 року № 351, укладеному між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, а тому позов не підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 203, 209, 25, 234 ЦК України,ст.ст. 3, 10, 11, 57, 60, 213-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, 3-і особи: ОСОБА_5 – приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області, ОСОБА_6 – приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, державний реєстратор Новомосковської міської ради, про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом 10 днів з дня його оголошення. а особами, які не були присутні при оголошенні рішення протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя: Т.І. Юр’єва