АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Справа № 645/750/16-ц Головуючий суддя І інстанції Ульяніч І. В.

Провадження № 22-ц/790/4426/16 Суддя доповідач Шаповал Н.М.

Категорія: Спори про відшкодування шкоди завданої майну фізичних або юридичних осіб

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого – Шаповал Н.М.,

суддів: Кіпенка І.С.,

ОСОБА_1,

за участю секретаря – Брулевича В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 ОСОБА_3 про стягнення суми матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 ОСОБА_3  про стягнення відшкодування матеріальної  шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 31 травня 2015 року мала місце дорожньо-транспортна пригода, в якій було пошкоджено автомобіль марки ОСОБА_5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_6.

Даний факт підтверджується постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01.07.2015р. по справі про адміністративне правопорушення, відповідно до якого винним у скоєнні ДТП визнано - ОСОБА_2 ОСОБА_3, водія автомобіля марки АUDI,  державний номер  DЕЕ077.

На даний час  автомобіль ОСОБА_5 зареєстровано,  згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 20.06.2013р. САР 949421 та належить позивачу по справі.

Згідно висновку експертного авто товарознавчого дослідження від 26.06.2015 року вартість матеріальної шкоди, завданої  власнику автомобіля ОСОБА_5, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску,   на дату ДТП 31.05.2015р., складає - 16 211  грн.  92 коп..  Також  позивачем були понесені витрати по сплаті послуг з   оцінки матеріальної шкоди, які склали 700,00 грн.  До складу судових витрат відносяться витрати на правову допомогу, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права , які несуть сторони, крім випадків,  надання безоплатної правової допомоги. Витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги склали 2 500,00 гривень, що підтверджується квитанцією № 11 від 11.11.2015 року. Позивач просив стягнути на його користь із відповідача  суму матеріальної шкоди у розмірі 16 211,92 грн., витрати з проведення  експертизи в розмірі 700,00 грн.,  витрати на правову допомогу у розмірі 2 500,00 грн. та судовий збір.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 травня 2016 року позов ОСОБА_4 - задоволено. Стягнуто з  ОСОБА_2 ОСОБА_3  на користь позивача суму матеріальної шкоди, завданої в результаті ДТП, 16 211 грн. 92 коп., судовий збір в розмірі 551 грн. 21 коп., а також витрати, пов’язані із розглядом справи: за надання правової допомоги в розмірі 2 500 грн., за проведення авто товарознавчого дослідження в розмірі 700 грн..

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ОСОБА_3 ставить питання про скасування вказаного рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким відмовити позивачу у стягненні з ОСОБА_2 ОСОБА_3 700 грн. за проведення авто товарознавчого дослідження, та змінити суму стягнутої матеріальної шкоди, завданої в результаті ДТП, відповідно до результатів судової авто – товарознавчої експертизи. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню а рішення суду першої інстанції слід змінити з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

В судовому засіданні було встановлено, що 31.05.2015 року о 20-20 год., відповідач ОСОБА_2 ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки АUDI,  державний номер  DЕЕ077, по вул.. Танкопія в м. Харкові, здійснив виїзд на перехрестя з пр.. ОСОБА_7 на заборонений «червоний» сигнал світлофора, внаслідок чого сталося зіткнення з автомобілем  Daewoo, державний номер  НОМЕР_2. В результаті ДТП було завдано матеріальну шкоду автомобілю позивача.

Дані обставини встановлені постановою Фрунзенського  районного суду м. Харкова від 01.07.2015 року. (а.с. 8).

Цією ж постановою ОСОБА_2 ОСОБА_3, було визнано винним в скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 350 грн. ( а.с. 8).

Відповідач не оспорює, що є винним у скоєнні ДТП, а тому у цій частині рішення судом апеляційної інстанції не переглядається.

ОСОБА_2 встановлено, що ОСОБА_4  є власником автомобіля марки Daewoo, державний номер  НОМЕР_2 ( а.с. 7)

Згідно звіту № 274/06/2015 дослідження спеціаліста авто товарознавця від 26.06.2015 року матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля Daewoo, державний номер  НОМЕР_2, в результаті його пошкодження при ДТП становить 16 211 грн. 92 коп..(а.с.10-12)

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в СК «Україна». (а.с.42)

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

       При цьому, особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. (п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки»)

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України - шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

     Згідно ст. 33  Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних    транспортних засобів» - п. 33.1.4. у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути   підставою   для   здійснення   страхового відшкодування (регламентної виплати),  водій транспортного засобу,  причетний до такої пригоди, зобов'язаний: невідкладно,  але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної    пригоди,    письмово   надати страховику,  з яким  укладено  договір  обов'язкового страхування цивільно-правової   відповідальності   (у  випадках,  передбачених статтею   41  цього Закону,   -   МТСБУ),   повідомлення  про дорожньо-транспортну  пригоду встановленого МТСБУ зразка,  а також відомості  про  місцезнаходження  свого  транспортного  засобу  та пошкодженого майна,  контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з  поважних  причин  не  мав  змоги  виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

   ОСОБА_2 встановлено та не заперечується сторонами, що відповідач після ДТП  письмово не повідомляв страховика.

Згідно Постанови  № 4 Пленуму  Вищого  спеціалізованого суду  України  з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», п. 4 передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов’язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, – незалежно від наявності вини. Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Пунктом 11 Постанови передбачено, що за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред’явлена безпосередньо до винної особи, оскільки за змістом статті 1191 ЦК особа, яка відповідає за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові.

З винної особи за регресною вимогою стягується розмір визначеного відшкодування за зобов’язанням з відшкодування шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то витрати з такої особи стягуються у цих межах.

Пунктом 16 Постанови передбачено, що відповідно до статті 21 Закону № 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті    13 цього Закону, зобов’язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров’ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв’язку із цим при пред’явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред’явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

При відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов’язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у передбачених випадках – МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, шкода відшкодовується завдавачем шкоди.

Відповідно до правової  позиції  у справі 6-2808цс15, яка має враховуватись судом на підставі ст. 360-7 ЦПК України - при розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред’явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про стягнення з ОСОБА_2 ОСОБА_3 на користь позивача матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, у розмірі 16 211 грн. 92 коп.

Посилання апелянта на те, що вартість матеріального збитку, завданого в результаті ДТП в сумі 16 211 грн. 92 коп. завищена, є безпідставними.

Із звіту № 274/06/2015 від 26.06.2015 року вбачається, що розмір матеріального збитку визначено спеціалістом – авто товарознавцем ОСОБА_8, який має вищу освіту, кваліфікацію авто товарознавця та стаж експертної роботи з 2002 року. Дослідження відбулося згідно методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерсва юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року за № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерсві Юстиції України 24.11.2003 року за № 1074/8395 (у редакції наказу Міністерства Юстиції України та Фонду державного майна України від 24.07.2009 року № 1335/5/1159. (а.с. 10-12)

Відповідно до положень статті 10 ЦПК України, керуючись принципом диспозитивності, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги вище вказаний звіт, згідно якого вартість майнової шкоди складає 16 211 грн. 92 коп.

Відповідачем не спростовані зазначені висновки районного суду.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 щодо стягнення з ОСОБА_2 ОСОБА_3 700 грн. за проведення авто товарознавчого дослідження, районний суд виходив із того, що такі витрати позивача відносяться до судових витрат.

Проте, погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна за таких підстав.

ОСОБА_2 встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що звіт № 274/06/2015 року складено 26.06.2015 року за заявою ОСОБА_4, а не за ухвалою суду, ще до звернення останнього до суду із вказаним позовом. (а.с. 10)

Статтею 79 ЦПК України визначений перелік видів судових витрат, який є вичерпним, та розширеному тлумаченню не підлягає.

Тому, відповідно до положень ст.. 79 цього Кодексу, витрати позивача щодо проведення авто товарознавчого дослідження до судових витрат не відносяться.

Зважаючи на викладене, рішення суду в цій частині слід скасувати і у задоволенні позову відмовити.

             Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 4 ч. 1 ст. 309, 317, 319ЦПК України, судова колегія

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 травня 2016 року – змінити.

У частині стягнення 700 грн. з ОСОБА_2 ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 за проведення авто товарознавчого дослідження рішення сулу скасувати, у задоволенні позову в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Н.М. Шаповал

Судді: І.С. Кіпенко

ОСОБА_1