ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 р.                                                                       Справа № 917/747/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Добробут", вул. Остроградського, 8, смт. Козельщина, Козельщинський район, Полтавська область, 39100

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", 37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Будька, 47.

про стягнення 3 303 001,10 грн.

                                         Суддя Гетя Н.Г.

Представники 11.07.2016 р.:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2

від відповідача: ОСОБА_3

Представники 12.07.2016 р.:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: відсутні

В судовому засіданні 11.07.2016 р. було оголошено перерву до 12.07.2016 р. в порядку ст. 77 ГПК України, про що представники сторін були повідомлені під розписку.

Суть спору: розглядається позовна заява про стягнення заборгованості за договором постачання № 16/0115/2 від 17.01.2015 р. у розмірі 3303001,10 грн., з яких: основний борг - 2811110,40 грн.; 24,4 % річних - 239600,59 грн.; 3 % річних - 15551,22 грн, пеня - 224245,06 грн.; інфляційне збільшення - 12493, 83 грн.

30.05.2016 р. від позивача до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог (Т. 7, а.с. - 79-80), а саме про стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 4314486, 36 грн. з яких: основний борг - 3591974,40 грн.; проценти за користування грошовими коштами - 266179,96 грн.; 3 % річних - 23193,45 грн.; пеня - 320850, 31 грн.; інфляційне збільшення - 112288,24 грн.

01.07.2016 р. від позивача до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог (Т. 7, а.с. - 99-100), а саме про стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 5047128,27 грн, з яких: 4153028,10 грн основний борг, 282961,07 грн проценти за користування грошовими коштами, 32020,96 грн сума 3% річних, нараховані на суму основного боргу, 152678,15 грн. індекс інфляції, нарахований на суму основного боргу, 426439,99 грн, сума пені, нарахованої на суму основного боргу.

Суд приймає вказані заяви позивача до розгляду та розглядає позовні вимоги у новій редакції, згідно заяви про збільшення позовних вимог від 01.07.2016 р. (вх. 8189, Т.7, а.с. - 99-100).

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог в судовому засіданні 11.07.2016 р. заперечує, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву зокрема посилається на те, що договір постачання № 16/0115/2 від 17.01.2015 р. припинив свою дію на підстави Угоди про розірвання договору постачання коров'ячого незбираного 16/0115/2 від 17.01.2015 р. та згідно вказаної Угоди сторони змінили зобов'язання за договором поставки на зобов'язання за договором позики та заперечує проти стягнення процентів за користування коштами, 3% річних , інфляційних втрат та пені. В судове засідання 12.07.2016 р. представник відповідача не з'явився.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази, суд, встановив:

17 січня 2015 року між сторонами було укладено договір постачання молока коров'ячого назбираного № 16/0115/2 (далі —Договір, Т. 1 а.с. 42-45 ), відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов'язується поставити та передати у власність покупця (відповідача) молоко коров'яче незбиране (далі по тексту - «Товар») - сировину власного виробництва в кількості, якості та строки обумовлені цим Договором, що відповідає за якістю чинним державним стандартам, технічним умовам, ветеринарним і санітарним вимогам, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар у відповідності з умовами цього договору, за договірними цінами, обумовленими в Додатках (протокол узгодження ціни на Товар), які є невід'ємними частинами даного Договору (п.1.1 Договору).

Поставка товару оформлюється спеціалізованою товарною накладною за формою 1-ТН (МС), що є невід'ємною частиною ТТН за типовою формою 1-ТН, відповідно до чинного законодавства України та Інструкції про порядок заповнення, застосування спеціалізованої форми товарної накладної на перевезення молочної сировини", затвердженою наказом Мінагрополітики України від 01.07.2012 р. №176. (п. 1.4 Договору).

Згідно п. 3.11. покупець зобов'язаний в строки, передбачені даним Договором, здійснювати повний розрахунок з постачальником за поставлений останнім Товар.

Пунктом 6.4 Договору передбачено, що розрахунок з постачальником проводиться за фактичний обсяг переданого товару, на підставі товарно-транспортної накладної, а у випадку оформлення ОСОБА_3 про розходження кількісних або якісних показників молока між покупцем і постачальником, за кількістю та якістю, зазначеними в такому ОСОБА_3.

Відповідно до п. 6.5 Договору відповідач взяв на себе зобов'язання проводити розрахунок за поставлений товар позивачем в платіжні дні: вівторок та четвер кожного тижня з повним погашенням таким чином: відповідач сплачує на рахунок позивача у вівторок сумарну вартість Товару, поставленого протягом 5 попередніх днів (з четверга по понеділок (включно)), у четвер сумарну вартість товару, поставленого протягом 2 днів (з вівторка по середу (включно)).

Позивач зазначає, що на виконання взятих на себе зобов'язань по Договору з 31.01.2015 р. по 31.10.2015 р. ним було поставлено відповідачу молоко на загальну суму 21370428,05 грн, що підтверджується підписаними сторонами приймальними квитанціями, а саме: приймальна квитанція №44 від 31.01.2015 на суму 1 050 228,32 грн.; приймальна квитанція №43 від 28.02.2015 на суму 2 149 443,33 грн.; приймальна квитанція №7 від 31.03.2015 на суму 2 788 807,96 грн.; приймальна квитанція №49 від 30.04.2015 на суму 2 754 737,81 грн.; приймальна квитанція №47 від 31.05.2015 на суму 2 735 082,38 грн.; приймальна квитанція №7 від 30.06.2015 на суму 604480,00 грн.; приймальна квитанція №43 від 31.07.2015; на суму 2 536 892,88 грн.; приймальна квитанція №35 від 31.08.2015 на суму 2 501 738,72 грн.; приймальна квитанція №33 від 30.09.2015 на суму 2 445 454,84 грн.; приймальна квитанція №43 від 31.10.2015 на суму 1 803 561,81грн.; та видатковими накладними, а саме: видаткова накладна №ДБТ00000013 від 31.01.2015 на суму 1 050 228,32 грн.; видаткова накладна №ДБТ00000023 від 28.02.2015 на суму 2 149 443,33 грн.; видаткова накладна №ДБТ00000035 від 31.03.2015 на суму 2 788 807,96 грн.; видаткова накладна №ДБТ00000043 від 30.04.2015 на суму 2 754 737,81 грн.; видаткова накладна №ДБТ00000051 від 15.05.2015 на суму 1359022,29 грн.; видаткова накладна №ДБТ00000052 від 31.05.2015 на суму 1376060,09 грн.; видаткова накладна №6 від 30.06.2015 на суму 604480,00 грн.; видаткова накладна №ДБТ00000237 від 31.07.2015 на суму 2536892,88 грн.; видаткова накладна №ДБТ00000363 від 31.08.2015 на суму 2501738,72 грн.; видаткова накладна №ДБТ00000479 від 30.09.2015 на суму 2445454,84 грн.; видаткова накладна №ДБТ00000538 від 20.10.2015 на суму 1803561,81 грн.

Як вказує позивач, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати поставленого за договором товару здійснив частково на суму 16742507,25 грн, що підтверджується банківськими виписками (копії в матеріалах справи, Т. 3, а.с. - 125-300, Т.4, Т. 5, Т.6, Т. 7, а.с. 1-71).

Таким чином, позивач зазначає, що відповідач у встановлені Договором строки своїх обов'язків по оплаті поставленого товару в повному обсязі не виконував і допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, в зв'язку з чим станом на 22.10.2015 року відповідач мав прострочену заборгованість за поставлений товар на загальну суму 4 627 920,90 грн.

Як слідує з матеріалів справи, в зв'язку з цим, 22.10.2015 р. сторонами було укладено Угоду про розірвання договору постачання молока коров'ячого незбираного № 16/0115/2 від 17 січня 2015 року із визначеним порядком виконання зобов'язань між ТОВ «Гадячсир» та ТОВ АФ «Добробут» (далі - Угода, Т.1 а.с. - 46-47), згідно з п. 1 якої сторони дійшли згоди про те, що з дати укладення цієї Угоди, зобов'язання постачальника з поставки молока коров'ячого незбираного по Договору №1600115/2 від 17.01.2015 р. припиняються.

Згідно п. 2 даної Угоди станом на 22.10.2015 року відповідач визнав і підтвердив свій основний борг перед позивачем, що виник у зв'язку з несплатою відповідачем поставленого по Договору товару, у розмірі 4 627 920,90 грн., а також визнає і підтверджує свій обов'язок зі сплати процентів, передбачених цією Угодою.

При цьому сторони в п.3 Угоди визначили графік погашення суми основного боргу та процентів за їх користування, а в п.7 Угоди встановили черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями, а саме визначили, що у першу чергу сплачуються проценти за користування чужими грошовими коштами; у другу чергу - сума основного боргу.

Виходячи з умов п.5 Угоди сторони дійшли згоди про те, що крім погашення суми основного боргу, покупець щомісяця сплачує постачальнику за користування чужими грошовими коштами 24.4% річних від простроченої суми, які нараховуються з моменту виникнення у відповідача заборгованості по Договору, по кожному окремому платежу.

Станом на 01.07.2016 р. позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 282961,07 грн. заборгованості по оплаті процентів за користування грошовими коштами

Сторони дійшли згоди достроково розірвати Договір та вважати його розірваним з дати виконання покупцем своїх зобов'язань перед Постачальником, передбачених цією Угодою (п. 13 Угоди).

Позивач вказує, що не зважаючи на укладену Угоду, оплата заборгованості відповідачем здійснювалася із порушенням строків оплати, що були визначені у погодженому графіку погашення заборгованості відповідно до п. 3 Угоди.

Позивач звертався до відповідача з претензією № 02-05-12/15 від 09.12.2015 року щодо належного виконання умов Угоди від 22.10.2015 року та недопустимості порушень зобов'язань, звертаючи увагу ТОВ «Гадячсир» на те, що підприємство змушене буде звернутися до Господарського суду з вимогою про примусове стягнення заборгованості та штрафних санкцій. Однак, ТОВ «Гадячсир» відповіді на претензії не надав та продовжував порушувати свої зобов'язання щодо погашення заборгованості по сплаті суми основного боргу та сплаті нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі та строки, що визначені в Угоді від 22.10.2015 року.

Крім того, позивач, на підставі умов Договору та Угоди від 22.10.2015 р., ст. 625 ЦК України нарахував та просить стягнути з відповідача 32020,96 грн 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, 152678,15 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу, 426439,99 грн, пені, нарахованої на суму основного боргу ( в редакції заяви про збільшення позовних вимог).

Таким чином, загальна сума заборгованості, яка заявлена позивачем до стягнення, складає 5047128,27 грн.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст.712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, зобов'язуючим, що обумовлено взаємним виникненням у кожної із сторін прав та обов'язків, а саме, зобов'язання продавця передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.

Отже, змістом договору купівлі-продажу є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

За змістом статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити продукцію (товар) після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором чи товарно-розпорядчими документами не визначено іншого строку оплати.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Судом встановлено, що підписаними між сторонами накладними, приймальними квитанціями та довіреностями виданими відповідачем на отримання цінностей підтверджується факт поставки позивачем товару відповідачу на загальну суму 21370428,05 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару за договором поставки №16/0115/2 року від 17.01.2015 р., виконав частково, на момент розгляду справи зобов'язання відповідача в частині сплати 4153028,10 грн. ним не виконані. Вказану заборгованість сторони 22.10.2015 р. зафіксували в Угоді про розірвання договору постачання молока коров'ячого незбираного № 16/0115/2 від 17 січня 2015 року, в якій визначили графік і порядок виконання зобов'язань між ТОВ «Гадячсир» та ТОВ АФ «Добробут» згідно договору №16/0115/2 від 17.01.2015 р. (далі - Угода, Т.1 а.с. - 46-47).

Отже, відповідач, підписавши договір поставки №16/0115/2 року від 17.01.2015 р. , видаткові накладні, приймальні квитанції, Угоду про розірвання договору постачання молока коров'ячого незбираного № 16/0115/2 від 17 січня 2015 року від 22 жовтня 2015 року взяв на себе зобов'язання з оплати товару.

На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 4153028,10 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами, визнаються відповідачем та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Наведеною нормою передбачено обов'язок боржника сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами. Виняток з цього правила може бути встановлений лише договором і тільки між фізичними особами. Тобто, користування юридичною особою чужими грошовими коштами завжди буде оплатним, а юридичні особи мають дотримуватися передбаченого ст. 536 ЦК України обов'язку.

Пунктами 6.1 та 6.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України N 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Частиною третьою статті 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 3 статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Враховуючи, що сторони, підписавши умови Угоди сторони узгодили, що крім погашення суми основного боргу, покупець щомісяця сплачує постачальнику за користування чужими грошовими коштами 24.4% річних від простроченої суми, які нараховуються з моменту виникнення у відповідача заборгованості по Договору, по кожному окремому платежу (п. 3, 5 угоди) та визначили графік погашення вказаних відсотків, то позовні вимоги про стягнення 282961,07 процентів річних є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача, щодо того, що позивач не є фінансовою установою або особою, яка може надавати фінансові послуги, а тому не має права нараховувати та стягувати проценти за користування коштами з відповідача, та на те, що згідно умов Угоди про розірвання договору постачання молока коров'ячого незбираного № 16/0115/2 від 17 січня 2015 року від 22 жовтня 2015 року сторони припинили зобов'язання за Договором поставки шляхом його розірвання та, що за допомогою новації (Угоди) сторони замінили зобов'язання за договором поставки на зобов'язання за договором позики спростовуються наступним:

Укладанням Угоди сторони внесли зміни до порядку оплати вартості поставленого позивачем молока, встановивши графік погашення, та передбачивши сплату відсотків за користування грошовими коштами позивача, як це встановлено ст. 536 ЦК України та в п. 1 вказаної угоди сторони дійшли згоди про те, що з дати укладення цієї Угоди, зобов'язання постачальника з поставки молока коров'ячого незбираного (далі по тексту - "Товар") від 17.01.2015 р. припиняються. Тобто, припинилася поставка молока, а не дія договору. Природа договору (договір поставки) Угодою не змінювалася.

Відповідно до ст.1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням; заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) і таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст.1046 ЦК України).

Частиною 2 ст.604 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Новацію характеризують наступні ознаки:

- припинення в повному обсязі раніше існуючого первісного зобов'язання; дійсність первісного договірного зобов'язання;

-           наявність домовленості сторін про заміну зобов'язання новим, при цьому, намір замінити одне зобов'язання іншим, повинен бути прямо і недвозначно виражений в тексті договору або ж має випливати із сутності нового зобов'язання;

-          наявність безпосереднього юридичного зв'язку між зобов'язанням, що припинилося, та новим зобов'язанням, яке прийшло йому на зміну;

-          відсутність встановленої договором або законом заборони новації.

Новація - це угода сторін про те, що первісне зобов'язання припиняється, а між учасниками виникає нове. Сторони мають обумовити у своїй угоді припинення зобов'язаним що раніше діяло, і заміну його новим зобов'язанням.

Зі змісту Угоди випливає, що сторонами не було досягнуто згоди щодо припинення первісного зобов'язання та виникнення щодо боргу позикового зобов'язання, як це робиться при новації. Угода не передбачає можливості існування між сторонами інших грошових зобов'язань і підстав для інших грошових вимог.

Додатковим доказом відсутності новації є та обставина, що сторони, укладаючи Угоду, не передбачили припинення у зв'язку з укладанням цієї Угоди первісних зобов'язань за Договором постачання молока коров'ячого незбираного № 16/0115/2 від 17.01.2015 p., a навпаки - прямо встановили, що «передбачені в п. З та п. 5 цієї Угоди зобов'язання Покупця припиняються, а визначена заборгованість перед Постачальником вважається погашеною після їх повного виконання (погашення) в обсязі та строки передбачені цією Угодою» (п. 12 Угоди). Тобто у пункті 12 Угоди сторони фактично з акцентували увагу на тому, що новація у даному випадку не відбувається, і зобов'язання з оплати будуть припинені тільки після їх виконання.

Таким чином, Угода, укладена між сторонами спору, є не новацією, а тільки деталізованим порядком розстрочення існуючої у відповідача перед позивачем на момент укладання Угоди заборгованості за Договором постачання молока коров'ячого незбираного М16/0115/2 від 17.01.2015 р., а тому твердження відповідача, що між сторонами виникли відносини з договору позики та про відсутність підстав у відповідача щодо стягнення 24,4 % за користування грошовими коштами є необґрунтованими.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Судом перевірено методику розрахунку інфляційних втрат та 3% річних з використанням калькулятора ІПС "Ліга". За результатами проведеного перерахунку, який суд здійснив по кожному платежу окремо, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення 32020,96 грн. 3% річних, та 152678,15 грн. інфляційних втрат за періоди зазначені в розрахунку (Т. 7.а.с. - 102).

Посилання відповідача про нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму основного боргу, яка включає також 24,4 % річних за користування коштами, не відповідає дійсності та поданому позивачем розрахунку. Згідно розрахунку, наданого позивачем, нарахування 3% відсотків річних, інфляційних втрат здійснювалося лише на суму основного боргу. Контррозрахунок нарахування 3% річних та інфляційних втрат відповідач суду не надав, обґрунтованих заперечень, крім відсутності спеціальних знань у представника відповідача, суду не навів.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8 Угоди передбачено, що у разі прострочення покупцем строку виконання своїх грошових зобов'язань, передбачених цією угодою, відповідач зобов'язується сплатити позивачу ( у разі його письмової вимоги) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу. Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 426439,99 грн. пені за періоди зазначені в розрахунку (Т. 7. а.с. - 102).

Відповідач, з посиланням на те, що письмова вимога про стягнення пені до нього не надходила, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Суд зазначає, що відповідно до п. 1.8 п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

В договорі сторони обумовили, що для стягнення пені необхідна письмова вимога. Однак сторони не визначили форму вказаної вимоги. 09.12.2015 р. позивач звернувся до відповідача з претензією №02-05-12/15 в якій було посилання на п. 8 Угоди, якою передбачено стягнення пені та повідомлялося про примусове стягнення пені в разі несплати заборгованості. Крім того, суд зазначає, що оскільки законом та договором не визначено форму пред'явлення вимоги позивачем, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Тому, факт звернення позивача до суду з позовною заявою, в якій заявлені вимоги про стягнення пені є вимогою про стягнення пені на підставі п. 8 Угоди.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з’ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Судові витрати, згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43, 49, 82-85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Будька, 47, код ЄДРПОУ 33460268) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Добробут" (вул. Остроградського, 8, смт. Козельщина, Козельщинський район, Полтавська область, 39100, код ЄДРПОУ 32682703) 4153028,10 грн. основного боргу, 282961,07 грн процентів за користування грошовими коштами, 32020,96 грн. 3% річних, 152678,15 грн інфляційних втрат, 426 439,99 грн. пені та 75709,87 грн. витрат по сплаті судового збору .

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Н.Г. Гетя