УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 липня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Закропивного О.В., Коротуна В.М.,

Мазур Л.М., Писаної Т.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 11 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 29 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») звернулось до суду з указаним позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що відповідно до умов укладеного 5 березня 2012 року договору між публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк» та відповідачем, останній отримав кредит у розмірі 205 240 грн зі строком повернення коштів до 5 березня 2019 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 20% річних. У якості забезпечення кредитних зобов'язань, відповідачем було надано у заставу автомобіль марки «Ford Kuga», тип - легковий універсал, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. У зв'язку із порушенням відповідачем умов кредитного договору, станом на 9 вересня 2015 року у останнього виникла заборгованість за кредитним договором. 22 червня 2015 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ПАТ «ВТБ Банк» були укладені договори про відступлення прав вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами, згідно якого позивач набув права нового кредитора до відповідача за вказаним кредитним договором, та договір відступлення прав вимоги за договорами застави. З урахуванням викладеного позивач просив суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет застави, який належить на праві власності відповідачу.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 11 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 29 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» просить скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не надано доказів того, що до нього перейшло право вимоги за договором застави від 5 березня 2012 року, укладеного між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_3

З таким висновками апеляційного суду погодитись не можна, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Судами встановлено, що 5 березня 2012 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № R52110202275В, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 205 240 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 20% на рік зі строком повернення кредитних коштів до 5 березня 2019 року.

Також 5 березня 2012 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір застави № R52110202275В, відповідно до умов якого відповідачем передано банку у заставу для забезпечення виконання у повному обсязі своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, комісій, пені, збитків та будь-яких інших платежів, розмір, строк/термін та умови сплати і повернення яких встановлюється вищезазначеним кредитним договором, транспортний засіб: автомобіль марки «Ford Kuga», тип легковий універсал, 2011 року випуску, колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, що зареєстрований у ВРЕВ № 1 м. Донецька УДАІ ГУ МВСУ в Донецькій області 3 березня 2012 року. Предмет застави оцінено у 243 900 грн.

З березня 2014 року ОСОБА_3 припинив сплачувати нараховані проценти за користування кредитом, комісію та тіло кредиту, унаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 22 червня 2015 року, за розрахунком банку, становила 256 571 грн 47 коп., з яких заборгованість за кредитом - 164 446 грн 27 коп., за відсотками - 57 234 грн 40 коп., за комісією за розрахункові операції - 34 890 грн 80 коп.

За договором відступлення права вимоги від 22 червня 2015 року ПАТ «ВТБ Банк» відступило належне йому право вимоги за договором про надання кредиту від 5 березня 2012 року та право забезпечення за договором застави від 5 березня 2012 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

Вирішуючи справу, суди, належним чином не перевірили обставини справи заміни кредитора у зобов'язанні іншою особою та відповідно переходу до нового кредитора права первісного кредитора.

Із умов договору про відступлення прав вимоги вбачається, що кредитний портфель складають кредитні договори, перелік яких визначено в реєстрі позичальників.

Так, за змістом ч. 2 ст. 59 ЦПК України, допустимими доказами на підтвердження переходу права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора є договір про відступлення права вимоги та додаток 1 (реєстр позичальників).

Позивач на підтвердження зазначених обставин надав акт приймання-передачі прав вимоги, який містить інформацію щодо договору застави, заставодавця, боржника, суму заборгованості та опис заставного майна; витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, з якого вбачається, що боржником є саме ОСОБА_3, підставою обтяження є саме договір застави № R52110202275В від 5 березня 2015 року, об'єктом обтяження є автомобіль - «Ford Kuga», тип легковий універсал, 2011 року випуску, колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, новим обтяжувачем (заставодержателем) є ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». У свою чергу відповідач не надав жодних доказів на підтвердження своїх доводів, що відступлення права вимоги за договором факторингу не відбулося.

Суди, вирішуючи даний спір, вказаних обставин не врахували та не надали належної правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, у зв'язку із чим прийшли до необґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення звернення стягнення на предмет застави з огляду на відсутність доказів про право вимоги нового кредитора.

Разом із тим, суди як на одну із підстав відмови у задоволенні позову, посилались на відсутність у матеріалах справи письмового повідомлення інших обяжувачів про початок судового провадження та неповідомлення боржника про заміну кредитора.

Так, згідно із ч. 1 ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобовязаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Проте суди у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, якою встановлено обов'язок суду сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не перевірив чи є ще обяжувачі, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна автомобілю, чи порушаються права та інтереси інших обяжувачів, якщо вони є, та чи є підставою для відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет застави відсутність письмового повідомлення інших обяжувачів про початок судового провадження.

При цьому неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора (ст. ст. 516, 613 ЦК України). Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання у повному обсязі не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань взагалі.

Відмовляючи у позові банку, суди також виходили із того, що реєстрація у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення відбулася 9 вересня 2015 року, тоді як з даним позовом позивач звернувся до суду 18 вересня 2015 року, тобто до спливу 30 днів, протягом яких інші обтяжувачі та боржник зобов'язані та мають право вчиняти певні дії.

Так, згідно ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду.

Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач - обтяжувач обрав спосіб звернення стягнення на підставі рішення суду, а не шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса чи інший позасудовий порядок. За таких обставин обов'язок зареєструвати початок процедури звернення стягнення у даному випадку виникає у обтяжувача лише після набрання чинності рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відтак, відсутність такої реєстрації до ухвалення судом рішення про звернення стягнення не є підставою для відмови у позові про звернення стягнення.

У порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України судами не враховані вищенаведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення у частині відмови у зверненні стягнення на заставлене майно підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді судам необхідно перевірити правильність наданого позивачем розрахунку кредитної заборгованості та з урахуванням встановлених обставин вирішити спір по суті.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» задовольнити частково.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 11 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 29 березня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ.Є. Червинська

Судді:О.В. Закропивний

В.М. Коротун

Л.М. Мазур

Т.О. Писана