КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2016 р. Справа№ 910/22155/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.;

за участю представників сторін:

від позивача: Сміленко А.А. - представник за довіреністю № 25/5/73-Д від 05.05.2016;

від відповідача: Бойко А.А. - представник за довіреністю № 2015/10/15-1 від 15.10.2015;

від третьої особи: не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції України

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2016

у справі № 910/22155/15 (суддя: Сташків Р.Б.)

за позовом Державної фінансової інспекції України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айкюжн"

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство екології та природних ресурсів України

про стягнення 187475,38 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Державна фінансова інспекція України (надалі - позивач, Держфінінспекція) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення в дохід Державного бюджету України з Товариства з обмеженою відповідальністю «Айкюжн» (надалі - відповідач, ТОВ «Айкюжн») 187475,38 грн. збитків, завданих при виконанні умов договору № 123/270/12-02 від 12.12.2013 (надалі - договір), укладеного між Міністерством екології та природних ресурсів України (надалі - Міністерство) і ТОВ «Айкюжн», внаслідок завищення вартості послуг на заявлену суму.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державна фінансова інспекція України звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції було ухвалено при неповному з'ясуванні всіх обставин справи з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2016 апеляційну скаргу у даній справі було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.06.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 розгляд апеляційної скарги у даній справі було відкладено на 05.07.2016.

У зв'язку з перебуванням 05.07.2016 судді Майданевича А.Г. у первинному кваліфікаційному оцінюванні суддів, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 04.07.2016, для розгляду апеляційної скарги Державної фінансової інспекції України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі № 910/22155/15 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Гаврилюк О.М., Гончаров С.А., вказана судова колегія прийняла до свого провадження та розглянула апеляційну скаргу у даній справі спочатку, ухваливши постанову.

В судовому засіданні 05.07.2016 представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Також в судовому засідання надала письмові пояснення, в яких обґрунтовувала з посиланням на нормативно-правові акти підстави звернення до господарського суду саме Державної фінансової інспекції України, яке не була стороною спірного договору, але наділена повноваженнями звертатись до суду з позовами про стягнення у дохід держави коштів, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства, яким, на думку позивача, є договір № 123/1 від 12.12.2013.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.07.2016 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання 05.07.2016 третя особа не з'явилась, про час та місце судового розгляду повідомлена належним чином. Разом з цим, від останньої в день судового засідання через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення, в яких третя особа підтримала апеляційну скаргу у даній справі та просила рішення суду першої інстанції у даній справі скасувати з прийняттям нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав завищення відповідачем вартості послуг за вказаним договором на 187 475,38 грн.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників третьої особи (яка була належним чином повідомлена про час та місце судового засідання та письмові пояснення якої надійшли на адресу суду) за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з`ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 25.11.2013 ТОВ «Айкюжн» було визнано переможцем відкритих торгів по закупівлі послуг для Міністерства (предмет закупівлі: 1.1.03 Дослідження та розробка в галузі біологічних наук (Забезпечення функціонування національної моделі спостереження та прогнозування антропогенного впливу довкілля для оцінки регіонального та транскордонного переносів забруднюючих речовин та парникових газів).

25.11.2013 наказом №2013/11/25 директора ТОВ «Айкюжн» було створено робочу групу проекту та розпочато роботи по проекту відповідно до тендерної документації відкритих торгів.

12.12.2013 Міністерством (замовник) і ТОВ «Айкюжн» (виконавець) укладено відповідний договір про закупівлю послуг за державні кошти на загальну суму 500 000 грн.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що кількісні та якісні характеристики послуг визначені технічними завданнями (додаток 1) та Календарним планом (додаток 2), які є невід'ємними частинами цього договору.

Відповідно до пункту 5.1 договору термін надання послуг: грудень 2013 року, а згідно з пунктом 10.1 строк дії договору було встановлено до 31.12.2013.

Договір містить усі істотні умови господарського договору згідно з загальними вимогами статті 180 ГК України, зокрема щодо предмету та ціни договору. Таким чином, сторонами було повністю узгоджено як обсяги робіт, які підлягали виконанню, так і їхню вартість. Під час виконання сторонами господарського зобов'язання спору між сторонами не виникало.

Так, 23.12.2013 надані послуги за договором були прийняті замовником без будь-яких зауважень чи застережень, про що сторони склали акт № 1 здавання-приймання наданих послуг від 23.12.2013.

Виконавець передав, а замовник прийняв за актом приймання необоротних активів від 23.12.2013:

- інформаційне забезпечення національної моделі спостереження та прогнозування антропогенного впливу на довкілля для оцінки регіонального та транскордонного переносів забруднюючих речовин та парникових газів, що включає механізми щодо збору, обробки, консолідації та завантаження статистичних даних на інформаційному носієві;

- інструкцію з експлуатації національної моделі спостереження та прогнозування антропогенного впливу на довкілля для оцінки регіонального та транскордонного переносів забруднюючих речовин та парникових газів;

- звіт про науково-дослідну роботу «Забезпечення функціонування національної моделі спостереження та прогнозування антропогенного впливу на довкілля для оцінки регіонального та транскордонного переносів забруднюючих речовин та парникових газів».

Відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2014 у справі №910/3812/14 (набрало законної сили 01.08.2014) з Міністерства стягнуто заборгованість у сумі 500000 грн. на користь відповідача по даній справі.

В рішенні у вказаній справі суд першоїінстанції встановив, що на виконання умов договору в грудні 2013 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Айкюжн» надано Міністерству екології та природних ресурсів України вищезазначені послуги, що підтверджується актом № 1 здавання-приймання наданих послуг від 23.12.2013 та сторонами не заперечується.

Таким чином, з урахуванням положень п. 4.1 договору та приписів ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату наданих послуг в строк до 02.01.2014 включно. Разом з цим, відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано наявності заборгованості за надані на виконання умов договору послуги у розмірі 500000,00 грн., що стягнуті за наведеним рішенням.

Відповідно до ч. 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, обставини, встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва від 14.07.2014 у справі № 910/3812/14 на підставі ст. 35 ГПК України мають преюдиційне значення, а тому повторного доведення не потребують.

Сторонами підтверджується факт того, що Міністерство у жовтні 2014 року повністю розрахувалося з відповідачем за надані послуги згідно з договором.

З пояснень позивача вбачається, що Держфінінспекцією проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Міністерства за період з 01.04.2011 по 01.04.2014, якою встановлено низку порушень та недоліків, що відображені в акті від 14.11.2014 №31-21/47.

Позивач наголошує, що за результатами ревізії встановлено, що відповідно до калькуляції кошторисної вартості за договором передбачено витрати на оплату праці в сумі 249957,50 грн.; нарахування на соціальні заходи (36,77 % від витрат на оплату праці) - 91909,37 грн.; матеріали - 123 грн.; накладні витрати - 124978,13 грн.; витрати на роботи, які виконуються сторонніми організаціями - 33032 гривень. Однак, згідно з розрахунково-платіжною відомістю відповідача з оплати праці за грудень 2013 року, сума понесених витрат ТОВ «Айкюжн» на оплату праці працівників за період з 12.12.2013 по 27.12.2013 (7 календарних днів) становить 112884,03 грн. та відрахування внесків на соціальні заходи становлять 41507,45 грн. Різниця між кошторисною вартістю роботи за договором за статтею «Витрати на оплату праці» та фактично понесеними витратами, на думку апелянта, становить 137073,47 грн. та різниця між кошторисною вартістю роботи за статтею «Відрахування на соціальні заходи» та фактично понесеними витратами, відповідно - становить 50401,91 грн.

Таким чином, вказаною ревізією встановлений факт не підтвердження первинними документами витрат, включених відповідачем до калькуляцій кошторисної вартості за договором на загальну суму 187 475,38 гривні, через що позивач вважає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань та завищення відповідачем вартості послуг на вказану суму Державному бюджету України в особі Міністерства завдано збитків на суму 187475,38 грн.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що за правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 906 ЦК України визначено загальний порядок відповідальності виконавця за порушення договору про надання послуг.Суд першої інстанції відмову в задоволенні позовних вимог мотивував відсутністю правових підстав для стягнення з відповідача збитків, оскільки акт ревізії Державної фінансової інспекції України від 14.11.2014 №31-21/47 не є належним та допустимим доказом спричинення позивачу збитків та їх розміру; крім того, матеріали справи не містять доказів завищення відповідачем обсягу виконаних робіт та їх вартості, виконані роботи були прийняті та оплачені позивачем, а позов фактично являє собою вимогу про зміну ціни договору після його виконання, що не передбачено чинним законодавством.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з урахуванням наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 632 Цивільного кодексу України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до приписів ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Місцевим господарським судом встановлено, що на виконання умов договору надані відповідачем послуги були прийняті третьою особою у порядку, встановленому договором шляхом підписання відповідних актів обома сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що в своїй позовній заяві позивач як на підставу позовних вимог посилалось на вищевказаний акт ревізії ДФІ України та на приписи ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

При цьому, як вірно відзначено судом першої інстанції, акт ревізії ДФІ України № 31-21/47 від 14.11.2014 року не є належним та допустимим доказом спричинення позивачу відповідачем збитків та їх розміру, оскільки він складений представниками ДФІ України, які не є експертами або фахівцями у галузі будівництва та не попереджалися про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 Кримінального кодексу України; зроблені в ньому розрахунки нічим не обґрунтовані, що викликає сумнів у їх достовірності.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що з акту ревізії вбачається, що недоліки, на які посилається апелянт, є явними, тобто такими, що могли бути встановлені або під час надання послуг або на момент їх прийняття.

Окрім цього суд апеляційної інстанції зазначає, що акт перевірки вказаного контролюючого органу може бути підставою для вжиття ним в межах своєї компетенції відповідних заходів реагування, у тому числі, притягнення до відповідальності посадових осіб позивача у встановленому чинним законодавством України порядку, а не для встановлення певного зобов'язання в межах господарсько-договірних відносин.

Відтак, акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 922/2024/15).

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, шляхом відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди, а згідно з положеннями ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

З огляду на приписи ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення звільняє особу від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивачем не доведено завищення відповідачем обсягу виконаних робіт та їх вартості, виконані роботи були прийняті та оплачені позивачем, а, відтак, позивачем не доведено факту порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором або виконання укладеного договору з порушенням умов, що виключає застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки сторонами у справі було укладено договір про надання послуг, кошти, які позивач просив стягнути з відповідача, отримано останнім як оплату за надані відповідачем послуги і такі кошти набуто за наявності правової підстави - договору і вони не можуть вважатись ані надмірно сплаченими коштами за виконані роботи, ані збитками.

При цьому, за умови існування між сторонами договірних правовідносин, посилання в обґрунтування позову про стягнення збитків на висновки перевірки ДФІ України не можна вважати обґрунтованими, оскільки виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Третя особа сплатила позивачу грошові кошти за виконані роботи платіжними дорученнями на загальну суму 500 000 грн., тобто виконані відповідачем роботи були оплачені у повному обсязі на виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 32-36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі № 910/22155/15 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі № 910/22155/15 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/22155/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Повний текст постанови складено 08.07.2016.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

С.А. Гончаров