Справа № 444/508/16 Головуючий у 1 інстанції: Мікула В.Є.

Провадження № 22-ц/783/4584/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Ю. Г.

Категорія: 57

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Штефаніци Ю.Г.

суддів: Бойко С.М., Павлишина О.Ф.,

за участі судового секретаря: Брикайло М.В.,

у відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області від 24 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про захист прав споживача, -

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 24 березня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено.Визнано недійсним договір фінансового лізингу №001009, укладений 14.09.2015 року між ОСОБА_2та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто»(далі ОСОБА_3 «ЛК «Ваш Авто»). Стягнуто з ОСОБА_3 «ЛК «ВАШ АВТО» в користь ОСОБА_2кошти у розмірі 19 800, 00 грн. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 05 травня 2016 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Жовківського районного суду Львівської області від 24 березня 2016 року.

З даним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_3 «ЛК «Ваш Авто». Вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального і порушено норми процесуального права, не досліджено правовідносини, що склалися між сторонами, невірно надано правову оцінку наданим сторонами доказам, невірно встановлено правову природу договору.

Вказує, що в рішенні взагалі відсутні будь-які докази та конкретні посилання щодо недійсності договору фінансового лізингу, а також відсутні будь-які докази порушення охоронюваних прав споживача. На думку апелянта, в оскаржуваному рішенні не обґрунтовано, які саме вимоги були недодержані сторонами в момент вчинення правочину, відповідно до ст. 203 ЦК України, що призвело до визнання недійсними його умов. Звертає увагу на те, що після підписання договору, всі попередні домовленості вважаються такими, що втратили чинність та на те, що послуга, яка надається за договором обрана лізингоодержувачем самостійно та свідомо. Крім цього, вказує, що позивач ознайомився із всіма істотними та іншими умовами договору та підписав кожну сторінку договору, усвідомлюючи всі ризики та особливості, що є притаманні договорам лізингу як змішаним договорам. Вказує, що з аналізу умов договору фінансового лізингу вбачається, що між сторонами було досягнуто згоди по всіх істотних умовах, які ставляться законодавством для чинності таких правочинів, тому, вважає, що такий договір не може бути визнаний недійсним лише з підстав заперечення його дійсності стороною по справі.

Зазначає, що суд І інстанції не навів мотивів, з яких вважає, що умови договору порушують принцип добросовісності; того, що умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; та того, що умови договору завдають будь-якої шкоди споживачеві. З посиланням на ч.2 ст 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг», відповідач робить висновок, що не обов’язково платіж за договором фінансового лізингу повинен нести ознаки витратності, а може являти собою дохідність лізингодавця. Вважає, що покладення виключно на продавця відповідальності за якість, комплектність, справність товару, його заміну, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо – є правомірним, а висновок суду першої інстанції, щодо несправедливості п. 1.4. договору – не відповідає діючому законодавству. Крім цього, апелянт вказує, що стягування штрафу та не повернення сплаченого адміністративного платежу не протирічить нормам чинного законодавства, а лише передбачає відповідальність лізингоодержувача при розірванні договору, тобто є забезпеченням виконання ним своїх обов’язків, тому висновок суду про несправедливість умов розділу 12 договору є безпідставним та необґрунтованим. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у позові відмовити за безпідставністю (а.с. 60-67).

Сторони у справі в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. Виходячи з положень ч.2 ст.305 ЦПК України, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності сторін та відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України - без здійснення фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним вимогам в повному обсязі.

Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Положеннями ст.212 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно до положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.3 ЦПК України, ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В той же час, за змістом положень ст.15 ЦК України, право особи на захист свого цивільного права виникає у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 14.09.2015 року між ОСОБА_3 «Лізингова компанія «Ваш Авто» та ОСОБА_2 було укладено договір фінансового лізингу №001009 (а.с. 14-19).

Відповідно до умов даного договору відповідач ОСОБА_3 «Лізингова компанія «Ваш Авто» (лізингодавець) взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу транспортний засіб Донгфенг 244 каб., узгодженою вартістю 8425,53 доларів США, що згідно обмінного курсу долара США до гривні на фактичну дату укладення договору становило 19800,00 грн. та передати його у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором. При цьому, п.1.6 договору визначено, що предмет лізингу є власністю лізингодавця до моменту переоформлення права власності на предмет лізингу на лізингоодержувача, згідно з умовами даного договору.

Пунктом 1.7 договору передбачено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.6 ст. 9 даного договору.

14 вересня 2015 року на виконання зазначеного договору позивач ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_3 «Лізингова компанія «Ваш Авто» 19800 тис.грн., що підтверджується квитанцією № 80843476 (а.с. 3).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п’ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону – умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Задовольняючи позов ОСОБА_2 про визнання вказаного договору фінансового лізингу недійсним, суд , аналізуючи фактичні обставини справи, норми ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» виходив та умов договору фінансового лізингу №001009. Зокрема, що пункт 1.4 оспорюваного договору (про те, що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо, а за вищенаведеними зобов’язаннями відповідає продавець) суперечить вимогам частини першої статті 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця. Окрім того в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. Також, пункт 12.1. статті12 договору встановлює жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобов’язання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Однак відповідачем не враховано вказані норми законодавства, навпаки, всупереч зазначених норм, лізингодавець взагалі не надав можливості лізингоодержувачу відмовитись від договору.

Крім того, у разі розірвання договору лізингу лізингодавцем, ніяких штрафів і компенсацій не передбачено, що приводить до дисбалансу договірних відносин.

Тому дана вимога договору є незаконною та несправедливою відносно лізингоодержувача, що призводить до її недійсності.

Як вбачається зі змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, адміністративний платіж розуміє під собою одноразову плату лізингоодержувача лізингодавцю при укладенні договору.

У відповідності до договору, адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір такої компенсації за організацію становить 19800,00 грн., цей платіж не є витратами лізингодавця, що безпосередньо пов'язаний з виконанням договору лізингу.

З огляду на зазначене, вказаний пункт договору порушує принципи добросовісності і справедливості, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію даного договору виконаній послузі, яка згідно ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем, а фактично полягає у виготовленні стандартної форми договору.

Як вбачається із наведених договірних умов, складова першого лізингового платежу - «адміністративний платіж» виходить за межі переліку платежів, передбачених законом. Більше того, адміністративний платіж не є авансом в рахунок вартості транспортного засобу.

Відтак, пункт 12.1. договору лізингу такий, що надає можливість лізингодавцю не повертати кошти на оплату здійснену споживачем.

Пунктом 10.2. спірного договору визначено розмір лізингових платежів за складною формулою, а саме: ЩЛП = ВПЛ*К, де «ЩЛП» щомісячний лізинговий платіж, «ВПЛ» вартість предмета лізингу, «К» - коефіцієнт, який розраховується за окремою формулою: К = (і *(1+і) в степені n)/((1+і) в степені n - 1), де «і» сума відсоткової ставки за користування обсягом фінансування та комісії за супроводження договору (розраховані за один період або один місяць), «n» кількість періодів. Ці визначення є незрозумілими для звичайного споживача.

Пунктами 10.5., 10.6., 10.13, 10.15, 10.18 фактично надана можливість односторонньої зміни розміру та черговості лізингових платежів. При цьому пункт 10.15 Договору лізингу передбачає залишення у Лізингодавця усіх сплачених лізингових платежів у випадку незгоди лізингоодержувача зі зміною розміру лізингових платежів

Пункт 11.1 Договору надає право Лізингодавцю визначати викупну ціну договору в односторонньому порядку.

Відтак, пункти 10.2., 10.6., 10.13., 10.15., 10.18., 11.1. договору лізингу визначають ціну товару на момент його поставки споживачеві та надають лізингодавцю можливість збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Пункти 12.1. - 12.13. значно зменшують відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо передачі предмета лізингу та передачі речі належної якості, та одночасно значно розширюють його права.

Пункти 16.5. - 16.7. надають лізингодавцю право передавати свої права та обов’язки за договором третій особі, та це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без згоди лізингоодержувача.

Поряд із зазначеним, позивач, ставлячи перед судом питання про визнання вказаного договору фінансового лізингу недійсним, виходив і з того, що вказаний договір не був нотаріально посвідчений при його укладенні та свідчить про його недійсність, що залишилось без належної оцінки суду першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 14.09.2015 року, укладений між ОСОБА_3 «Лізингова компанія «Ваш Авто» та ОСОБА_2, нотаріально посвідчено не було.

Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_3 «Лізингова компанія «Ваш Авто» в установлений законом спосіб отримала дозвіл(ліцензію) на здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, не надано такої ліцензії і відповідачем, що свідчить про відсутність правових підстав для здійснення вказаної діяльності цією компанією, а укладення нею договору фінансового лізингу суперечить вимогам законодавства.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з обґрунтуваннями рішення суду першої інстанції про задоволення позову у зв’язку із несправедливими умовами договору, а також бере до уваги обставини, які свідчать про недійсність цього договору в силу закону, у зв’язку відсутністю ліцензії у відповідача для здійснення фінансової діяльності та нотаріального посвідчення спірного договору.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків районного суду і не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке по своїй суті є законним та справедливим.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» відхилити.

Заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області від 24 березня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання цією ухвалою законної сили.

Головуючий: Штефаніца Ю.Г.

Судді: Бойко С.М.

ОСОБА_5