Справа № 344/11056/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1324/2016

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Меленко О.Є., Васильковського В.М.,

секретаря: Мельник О.В.,

з участю: представників відповідачів: ОСОБА_2 та

ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання майна спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які проживають однією сім’єю, виключення із спадкового майна 1/2 частини квартири та 1/2 частини грошових коштів, а також визнання права власності на 1/2 частини квартири та грошових вкладів, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 23 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року ОСОБА_4 пред’явила до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вищезазначений позов, в обґрунтування якого вказувала, що вона протягом січня 1997 року по 25.11.2011 року проживала однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 і за час спільного проживання ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 Д в м. Івано-Франківську. 25.11.2011 року ОСОБА_7 помер. Посилаючись на те, що до складу спільного сумісного майна подружжя входить зазначена квартира і грошові кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_7, в АТ «ОСОБА_8 Аваль» та ПАТ «КБ ПриватБанк», з врахуванням збільшення позовних вимог просила визнати вищезазначену квартиру та грошові вклади в банках в сумі 32 818,08 грн. та 83 737,39 грн спільною сумісною власністю подружжя, виключити зі спадкового майна 1/2 частину спірної квартири та 1/2 частину грошових вкладів на суму 16 409,04 грн та 41 868,69 грн, та визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири та 1/2 грошових коштів на суму 16 409,04 грн та 41 868,69 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 липня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, а також на неналежну оцінку судом доказів у справі. Судом не було враховано того, що спірна квартира була придбана за рахунок спільних коштів її та ОСОБА_7, а також те, що вона придбала в інтересах сім’ї побутову техніку та сплачувала комунальні послуги, що підтверджується долученими нею квитанціями та чеками. Не було також враховано судом і того, що на рахунку в ПАТ КБ «ПриватБанк» знаходились і її кошти, які вона протягом 6 років отримувала із власних заробітків. Також апелянт вважає передчасним висновок суду про те, що кошти, одержані від продажу ОСОБА_7 квартири у м. Хмельницькому, були використані на купівлю спірної квартири, оскільки у документі з Хмельницького БТІ, на підставі якого суд першої інстанції дійшов до вказаного висновку, відсутня інформація про вартість квартири. При цьому ОСОБА_4 зазначала, що вказані кошти пішли на потреби доньок померлого. Окрім того, зазначає апелянт, судом першої інстанції не дано належної оцінки показанням свідків, які були допитані в судовому засіданні. Посилаючись на вищенаведене, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог в повному об’ємі.

Рішенням Апеляційного суду від 22 вересня 2015 року рішення Івано-Франківського міського суду від 23 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Постановлено визнати квартиру АДРЕСА_2 та грошові вклади ОСОБА_7 в банках АТ «ОСОБА_9 Аваль» на суму 32 818,08 грн та ПАТ КБ «ПриватБанк» на суму 83 737,39 грн об’єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_7. Також постановлено визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину даної квартири та на 1/2 частину грошового вкладу в АТ «ОСОБА_9 Аваль» на суму 16409,04 грн, на 1/2 частину вкладу в ПАТ КБ «ПриватБанк» на суму 12 943,27 грн та на 1/2 частину вкладу в ПАТ КБ «ПриватБанк» на суму 28 925,42 грн. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2015 року в частині вимог про визнання квартири та грошових вкладів спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачем права власності на 1/2 частини спірного майна скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляду до суду апеляційної інстанції.

Відповідно саме в цій частині апеляційним судом і переглядається рішення суду першої інстанції.

В засідання апеляційного суду ОСОБА_4 та її представник не з'явились повторно. ОСОБА_4 05.07.2016 року апеляційному суду було передано пояснення до її апеляційної скарги з долученням додаткових документів. Крім того, нею було надіслано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із її захворюванням. Однак, колегія суддів вважає, що таке клопотання підлягає відхиленню, оскільки інтереси ОСОБА_4 може представляти її представник, з яким було укладено відповідний договір, по-друге, вона на стаціонарному лікуванні не перебуває. За наведених обставин є правові підстави для розгляду справи у відсутності ОСОБА_4

Представник ОСОБА_5 і ОСОБА_6 – ОСОБА_2 в засіданні апеляційного суду пояснила, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 і проживали вони спільно з травня 1985 року по травень 2002 року. В подальшому шлюб їх було розірвано. Однак, свідоцтво про розірвання шлюбу нею отримано тільки 03.02.2012 року. У 2002 року ОСОБА_7 перейшов проживати до ОСОБА_4 Однак, зазначила, що й після цього у неї з бувшим чоловіком збереглись нормальні відносини, вони продовжували спілкуватись, і в основному вона знала про важливі питання його життя. Тому їй було відомо, що ОСОБА_7 у 2005 році відчужив успадковану квартиру орієнтовно за 17 тисяч доларів, і придбав за ці кошти спірну однокімнатну квартиру. Посилання ОСОБА_4 на те, що для придбання цієї квартири були використані також її особисті кошти, вважає безпідставними. Однак, представник відповідачів не заперечила, що покращення у спірній квартирі: встановлення душової, бойлера, ремонтні роботи, оплати комунальних послуг могли здійснюватись за кошти як ОСОБА_4 так і ОСОБА_7 Крім того, представник відповідачів вказала, що кошти у банківських рахунках ОСОБА_7 накопичувались за рахунок отриманої зарплати та пенсії. Зазначила, що в її присутності частина коштів з рахунку ОСОБА_7 після його смерті було знято ОСОБА_4 для встановлення пам'ятника, вартість якого дорівнював орієнтовно 30 тисяч грн. Пояснила також, що банківські карточки та пінкоди до них були знайдені після смерті ОСОБА_7 Тоді ОСОБА_4 була здивована розміром депозитних вкладів ОСОБА_7, що свідчить про те, що кошти на цих вкладах не являються спільними коштами. Рішення суду першої інстанції про відмову у вимогах ОСОБА_4 вважає законним і обгрунтованим.

Інший представник відповідачів теж заперечив доводи апеляційної скарги, зазначивши при цьому, що ОСОБА_4 не могла приймати участі своїми коштами ні у придбанні спірної квартири, ні у формуванні банківських вкладів, відкритих на ім'я ОСОБА_7, оскільки ніяких відомостей про наявність у неї грошових нагромаджень, необхідних для придбання житла або його частини вона не надала, а її заробіток постійно був невисокий. Просить рішення у зазначеній частині залишити без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову щодо визнання права власності на 1/2 частину квартири і грошових вкладів, суд виходив з того, що спільні витрати, які могли нести ОСОБА_4 та ОСОБА_7 проживаючи однією сім'єю, не є обґрунтуванням щодо визнання права на нерухоме майно та вклади у банківських установах. Суд дійшов висновку, що за життя померлого ОСОБА_7 майно не було визнано у встановленому порядку спільною сумісною власністю, не було визнане таким, що придбане за спільні кошти подружжя та не визначено частки у квартирі, тому після смерті особи таке визнання права власності регулюється з урахуванням книги 6 ЦК України щодо спадкового права. Також суд вважав доведеним той факт, що ОСОБА_7 придбав спірну квартиру за особисті кошти. Суд вважав, що вклади, які є на рахунках померлого ОСОБА_7, не входять до складу спадщини, тобто вони є особистою власністю померлого. З наведених підстав суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов у зазначеній частині необґрунтований і не підлягає до задоволення.

Колегія суддів погоджується з цим висновком, виходячи з такого.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживали однією сім'єю тривалий час до 25 листопада 2011 року, тобто до смерті останнього. Даний факт встановлено рішенням Івано-Франківського міського суду від 21 січня 2014 року, яке набрало законної сили 03.02.2014 року (т.1, а.с.14-16). Із матеріалів справи вбачається, що в період проживання однією сім'єю ОСОБА_4 та ОСОБА_7 не перебували у будь-якому іншому шлюбі.

30 серпня 2005 року, тобто в період проживання однією сім'єю з ОСОБА_4, ОСОБА_7 придбав квартиру АДРЕСА_3 Д в м. Івано-Франківську, що підтверджується копією нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири (т.1, а.с.5). 05.09.2015 року за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на зазначену квартиру Івано-Франківським ОБТІ, про що свідчить копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т.1, а.с.6).

Звертає увагу на себе той факт, що придбання ОСОБА_7 названої квартири відбулось через один місяць після продажу ним іншої квартири, успадкованої ним після смерті матері, і яка знаходиться у м. Хмельницькому, по вул. Львівське шосе, 31/20 (довідка Хмельницького БТІ – том №2, а.с.33). Також колегія суддів зауважує, що при укладенні згаданого вище договору купівлі-продажу квартири від 30 серпня 2005 року та при розрахунку з продавцем ОСОБА_7 не повідомляв про те, що розрахунок здійснюється за спільні кошти, що він проживає однією сім’єю з ОСОБА_4 І остання не надавала письмову згоду на придбання спірної квартири. В подальшому він не зареєстрував ОСОБА_4 у придбаній квартирі, як члена своєї сім’ї та постійного користувача цього житла.

Документи, надані суду ОСОБА_4, зокрема, довідки про її заробітну плату, квитанції про оплату комунальних послуг та інші відомості не підтверджують її посилання на те, що саме частково за рахунок її особистих коштів була придбана спірна квартира. Письмові докази про придбання нею і встановлення у названій квартирі душової кабіни, лічильників гарячої і холодної води, електричного нагрівача води, проведення там ремонтних робіт (том №1, а.с. 36-38. 43-44, 45-46) можуть свідчити тільки про здійснення покращення стану квартири, а не про виникнення у позивачки права на її частку.

Аналіз правових норм, які регулюють майнові відносини чоловіка і жінки, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, дає підстави для висновку, що належність майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, до спільної власності визначається не тільки фактом придбання його під час спільного проживання, але й спільністю участі чоловіка і жінки коштами або працею в набутті майна.

Отже, ОСОБА_4, звертаючись із названим позовом в суд, повинна була довести не тільки факт спільного проживання з ОСОБА_7, ведення спільного господарства, проведення спільних витрат, але й той факт, що джерелом набуття спірного нерухомого майна були як її кошти так і кошти ОСОБА_7 Однак, належних і допустимих доказів в обґрунтування позовної вимоги про визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири ОСОБА_4 не надала.

Також ОСОБА_7 мав грошові вклади у банках: АТ "ОСОБА_9 Аваль" на суму 32818,08 грн. (рахунок для зарахування пенсії та соціальної допомоги №0443606800) та ПАТ КБ "ПриватБанк" на суму 83737,39 грн. (договір SAMDN01000706774347, рахунок – 26307603579526 та рахунок – 6762466716858962), що підтверджується відповідями банківських установ (т.1, а.с.197, 199). Вказані вклади були оформлені та поповнювались у період проживання позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_7 однією сім'єю, однак ніяких належних і об’єктивних доказів того, що ці вклади формувались за рахунок коштів, належних не тільки ОСОБА_7, а й ОСОБА_4М , суду не надано.

У виконання вказівок ВССУ, викладених в ухвалі від 20 квітня 2016 року, колегією суддів також досліджено обставини зняття ОСОБА_4 частини коштів із зазначених вище банківських вкладів. Встановлено, що рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.09.2015 року з ОСОБА_4 в користь дочок ОСОБА_7: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 стягнуто по 5194,5 грн коштів, безпідставно знятих з названих вкладів (копія рішення – том №2, а.с.160-162). З висновків, викладених у зазначеному судовому рішенні, та з матеріалів справи випливає, що ОСОБА_10 не приймала участі своїми коштами у формуванні вкладів у банківських установах, відкритих на ім’я ОСОБА_7, і самостійного доступу до цих вкладів за життя останнього вона не мала.

Приймаючи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції рішення про відмову у позовних вимогах ОСОБА_4 про визнання права на половину спірної квартири та названих банківських вкладів ухвалив з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Тому підстав для скасування рішення у зазначеній частині немає.

Керуючись ст. ст. 307; 308; 313; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_11 відхилити, а рішення Івано-Франківського міського суду від 23 липня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: О.Є. Меленко

ОСОБА_12