Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

судова палата з розгляду цивільних справ

________

Україна, 69005,м.Запоріжжя, пр.Соборний,162

Суддя 1-ї інстанції Фунжий О.А. Суддя доповідач Бондар М.С

Є.у.№ 333/865/16

07 липня 2016 року Справа № 22ц/778/2598/16

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

Коллегія судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючий - суддя: Бондар М.С., судді: Бєлка В.Ю., Онищенко Е.А.

секретар - Бурима В.В.

при участі: прокурора - адвоката –

____________________________________________________________________________________________

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за

апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства банк "ТРАСТ" на рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 28.03.2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства банк "ТРАСТ" про визнання окремих пунктів правочину недійсним та спонукання до вчинення певних дій у зобов'язаннях за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства банк "ТРАСТ" (далі-Банк) про визнання окремих пунктів правочину недійсним та зобов'язання до вчинення певних дій у зобов'язаннях за кредитним договором, посилаючись на те, що 27 липня 2012 року між нею та відповідачем був укладений кредитний договір № R091.003-TEK.0016524 за яким вона отримала в Банку на споживчі цілі грошові кошти у сумі 48 835 грн. з терміном повернення 20.07.2015 року зі сплатою 12,49% річних та щомісячної комісії у розмірі 1,47%. Стверджувала, що названа угода суперечить вимогам п.4,5 ст.11,18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки до її умов включено пеню за несвоєчасне повернення кредиту та комісію. Відтоді, пункти 2.6 заяви про надання кредиту, п.5.7 і п.5.16 "Пам'ятки клієнта банку", якими закріплено право Банку на отримання пені та комісії, на її думку, не відповідають вимогам, ст.215,230 ЦК, оскільки відповідач навмисно ввів її в оману щодо обставин правочину, які мають істотне значення, а отже окреслені пункти договору мають бути визнані недійсними. Окрім того, вважала за необхідне зобов'язати Банк провести перерахунок заборгованості за кредитним договором, включивши до складу заборгованості за отриманим кредитом сплачені кошти за комісією.

Рішенням Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 28.03.2016 року заявлені вимоги задоволені.

В апеляційній скарзі Банк покликав скасувати ухвалене рішення, з тих підстав, що суд неправильно визначив обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права.

Заслухавши пояснення позивача, його представника, вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палаті з цивільних справ апеляційного суду дійшла до висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.309 ЦПК суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду у разі невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права.

З матеріалів справи видно, що за кредитним договором від 27.07.2012 року та доповненнями до нього від 28.08.2014 року між позивачем та Банком був укладений кредитний договір № R091.003-TEK.0016524 за яким позичальник отримав в Банку на власні потреби кошти у сумі 48 835 грн. з терміном повернення 20.07.2015 року зі сплатою 12,49% річних та 1,47% щомісячної комісії (а.с.9,67).

Суд наголошує, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Сукупність погоджених між сторонами умов і становить зміст договору (ст.626,628 ЦК).

За ст.638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.627 ЦК відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При укладенні кредитного договору позивач у своїй заві про надання кредиту твердо зазначив, що він воліє отримати кредитні кошти на умовах, які окреслені саме в його заяві від 27.07.2012 року (п.1.2 Заяви (а.с.9).

У ст.639 ЦК йдеться, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ст.207 ЦК).

Укладаючи кредитну угоду та її стверджуючи підписом заявник взяв на себе зобов’язання сплачувати комісію банку у розмірі 1,47 %.

Суд підкреслює, що на момент укладення договору позичальник не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору, в подальшому виконував його умови; відповідач надав споживачу документи, які передували укладенню кредитного договору, як-то: умови надання кредитів на споживчі цілі, пам'ятку клієнту банку, у тому числі розрахунок сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки договору, які підписані позивачем й міститься повна інформація стосовно умов кредитування (а.с.39.42,47).

У ст.11 п.4 Закону йдеться, що споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії але лише тоді коли вони не були зазначені у договорі.

Отже, законом завбачено право позичальника, у разі нарахування комісії за користування кредитними коштами, не сплачувати їх, якщо про інше не було домовленості.

За нормами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пункт 2.6 Договору зобов’язує позичальника щомісяця сплачувати комісію.  

Плата за кредит – це проценти та комісії, які Позичальник сплачує Банку за надання та обслуговування кредиту згідно з умовами кредитного договору.

Відповідно до ч.14 ст.47 Закону "Про банки і банківську діяльність", Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Із цього пункту слідує, що банкам надано право нараховувати як відсотки так і комісію, якщо вона передбачена договором.

З огляду на викладене, підстав зазначених в ст.215,230 ЦК для визнання п.2.6 кредитного договору не убачається.

Стосовно вимог про визнання п.5.7 і п.5.16 "Пам'ятки клієнта банку" (далі-Пам'ятка) недійсними.

Свою позицію в цій частині позову заявник обстоював тим, що Пам'ятка є складовою частиною кредитної угоди й інформація в ній про процентну ставку за користування споживчим кредитом на рівні 12,49% річних та сплату комісії у розмірі 1,47% не узгоджуються з п.4,5 ст.11,18 Закону України "Про захист прав споживачів" (далі-Закон).

Суд нагадує, що за нормами ст.11 Закону договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Статтею 15 Закону закріплено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію.

Отже, законодавчо закріплений обов’язок Банку надати споживачу інформацію про послугу у письмовому документі.

Інформація – це відомості, роз’яснення.

Інформація може існувати у вигляді документів, текстів.

В законі України "Про інформацію" відображено, що документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

На виконання зазначених приписів Закону відповідач розробив "Пам'ятку клієнта про основні параметри споживчого кредитування" (а.с.8).

Знов, суд нагадує, що Клієнт банку - це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Пам'ятка – документ, інструкція, аркуш з короткими правилами, відомостями про що-небудь.

Судом встановлено, що до підписання кредитного договору відповідач надав позичальнику письмовий документ з інформацією про правила кредитування в ПАТ банк "ТРАСТ" (а.с.8).

Ознайомившись із Пам'яткою, позивач своїм підписом посвідчив цей факт.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.202 ЦК України). Договір може бути правочином.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Змістом будь-якого договору є права й обов’язки сторін, встановлені ним.

Як підсумок, Пам'ятка не є правочином в розумінні закону, а отже її пункти на підставі ст.215 ЦК не можуть бути визнані недійсними.

Окремо суд наголошує, що пізніше, а саме, 28.08.2014 року сторони уклали договір про внесення змін та доповнень до спірного договору у якому підписами закріпили розмір щомісячної комісії та процентної ставки на величині погодженій раніше в основному договорі й цей договірне оспорюється. (а.с.67).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення позовних вимог за мотивами викладеними у позовній заяві не має.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст.307,309,313,314,315,317 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 28.03.2016 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні заявленого у цій справі позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства банк "ТРАСТ" судові витрати пов’язані з оплатою судового збору у розмірі 606 грн. 32 коп..

Рішення судової колегії може бути оскаржене безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий: Судді: