Справа №265/1399/16-ц

Провадження №2/265/865/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2016 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Міхєєва І.М.,

за участю секретаря – Федорової А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Представник Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» (далі - банк) звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом та штрафів, посилаючись на те, що 06.04.2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання кредиту б/н, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 3500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки та зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.  Відповідач свої зобов'язання по своєчасному та повному погашенню кредиту не виконує. Згідно розрахунку заборгованості, станом на  31.12.2015 року загальна заборгованість відповідача становить 16688,24 гривень, а саме: 2194,20 грн. заборгованість за кредитом; 10573,17 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 2650 грн. заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до договору: 500 грн. штраф (фіксована частина), 770,87 грн. штраф (процентна складова).

Просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 06.04.2012 року  в розмірі 16688,24 гривень та судовий збір у розмірі 1378 грн.

У відкрите судове засідання представник позивача ОСОБА_2, що діє на підставі довіреності, не з’явилася, надала заяву з проханням розглядати справу в її відсутність, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги визнав частково та пояснив, що дійсно в нього перед банком утворилась заборгованість, однак відсотки, які нараховані позивачем, вважав завищеними, оскільки його не було повідомлено про підвищення процентної ставки по договору. У останнє судове засідання не з’явився, про причини неприбуття не повідомив..

Вислухавши відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим, проте таким, що підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Щодо позовних вимог про стягнення основної суми боргу за кредитним договором, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Договір є укладеним з моменту передання грошей (ч. 2 ст. 1046 ЦК України) і є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, зобов'язання повинне виконуватись у строк, що встановлений у договорі.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст. 525 ЦК України передбачено неможливість односторонньої відмови від виконання зобов'язання або його зміна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядок, встановлені договором.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Судом встановлено, що 06.04.2012 року ПАТ «ПриватБанк» уклав з ОСОБА_1 договір про надання банківських послуг, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 3500,00 грн. та зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.    

Згідно п.2.1.1.2.1. «Умов надання банківських послуг», що діяла станом на квітень 2012 року (Https:// privatbank.ua/ru/terms/?tree=true8zln=ru), договір між Банком та Клієнтом укладається шляхом підписання Пам’ятки Клієнта/Довідки та Заяви.

Відповідач підтвердив свою згоду з умовами договору кредиту (договору про надання банківських послуг) підписавши 06.04.2012 року Анкету – заяву. Таким чином, судом встановлено, що при укладанні договору сторони досягли домовленості щодо майже усіх істотних умов: мети, суми і строку кредиту; умов і порядку його видачі та погашення; способів забезпечення зобов'язань позичальника; порядку плати за кредит; відсоткової ставки, порядку зміни та припинення дії договору; відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання умов договорів. Договір сторони уклали в письмовій формі. На укладання договору сторони мали вільне волевиявлення і необхідний обсяг цивільної дієздатності. Договір підлягає виконанню обома сторонами.

З наданого Банком скрін-шоту з екрану комп’ютера про дію картки ОСОБА_1 вбачається, що граничний строк її дії до жовтня 2015 року, включно.

Згідно розрахунку заборгованості за договором від 06.04.2012 року, останнє погашення платежу відбулося 01.07.2013 року.

Тому, суд розглядає позов в межах строку позовної давності встановленої статтею 257 ЦК України тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Судом встановлено, що ПАТ «ПриватБанк» свої зобов’язання за договором від 06.04.2012 року виконав в повному обсязі, а відповідач, в свою чергу порушив свої зобов’язання перед банком, що не заперечувалось відповідачем під час судового розгляду.

З розрахунку заборгованості наданої позивачем вбачається, що відповідач має загальну заборгованість, яка утворилася за кредитним договором від 06.04.2012 року, станом на 31.12.2015 року в сумі - 16688,24 гривень, а саме: 2194,20 грн. заборгованість за кредитом; 10573,17 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 2650 грн. заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до договору: 500 грн. штраф (фіксована частина), 770,87 грн. штраф (процентна складова).

Таким чином, оскільки відповідач свої зобов’язання за кредитним договором не виконав, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в сумі 2194, 20 гривень підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1. ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно п.2.1.1.12.6. «Умов надання банківських послуг», на боргові зобов'язання за Кредитом і ОСОБА_3 нараховує відсотки в розмірі, встановленому Тарифами Банку, з розрахунку 365/366 календарних днів у році, якщо інше не передбачено п. 2.1.1.12.13 (пункт не застосовується для преміальних карт Platinum, МС World Elite і VISA Infinite).

Згідно розрахунку заборгованості наданої позивачем вбачається, що розмір процентної ставки за договором починаючи з 01.09.2014 року підвищувався з 30 до 43,20 відсотків, та станом на 31.12.2015 року розмір заборгованості по процентам становить в сумі - 10573,17 гривень.

Проте таке підвищення процентної ставки не передбачено умовами договору від 06.04.2012 року та не відповідає вимогам Закону.

Зокрема, згідно ч.4 ст. 1056-1 ЦК України, у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

З умов договору від 06.04.2012 року кладеного між сторонами вбачається, що договір є споживчим кредитом.

Зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. “Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною, як роз’яснено в листі НБУ від 27 лютого № 18-311/878-3001 щодо застосування вимог законодавства, що регулює кредитні відносини між банком та його клієнтами.

Це підтверджено і п. 1.1.3.2.4. зазначених «Умов надання банківських послуг», відповідно до яких, ОСОБА_3 має право вносити зміни до Правил, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому ОСОБА_3, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов'язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема, у виписці по картрахунку згідно п. 1.1.3.1.9 Договору. Якщо протягом 7 днів ОСОБА_3 не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови.

Незаконність рішення банку із збільшення процентної ставки можна виявити також при аналізі ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Закріплене в договорі право банку змінювати процентну ставку містить у собі явно дискримінаційну умову щодо ОСОБА_1 як споживача. Відповідно ця умова суперечить принципу добросовісності та має наслідком явний та істотний дисбаланс договірних прав за кредитним договором. В свою чергу, всупереч ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Як встановлено судом, листів та довідок про стан рахунку на адресу позивача направлено не було, жодного доказу на підтвердження повідомлення відповідача про зміни відсотків суду не надано, зокрема, відсутні докази про надання позивачу виписки по картрахунку з повідомленням про зміну процентної ставки. В умовах не зазначено з якого часу відраховується семиденний термін про повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами договору, що також свідчить про порушення принципу добросовісності.

Суд зазначає, що умови договору про інформування клієнта, зокрема, про зміну процентів за договором, шляхом надання виписки по картрахунку, суперечать вимогам ч. 4 ст.1056-1 ЦК України, яким закріплений обов’язковок Кредитора, в такому випадку, письмове повідомляти позичальника, та абз.12 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого, забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем тексту детального розпису сукупної вартості споживчого кредиту, зазначеного у договорі про надання споживчого кредиту або у додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його кеглем, меншим за кегль шрифту основного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону.

Аналіз зазначених норм свідчить, що інформування позичальника про зміну відсоткової ставки за кредитним договором має бути очевидним і здійсненне у спосіб, який би не викликав сумніву про добросовісне виконання цих приписів Закону з боку Кредитора.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відповідач не був інформований належним чином про збільшення відсотків за договором взагалі (в тому числі їх значного збільшення з 01. 09.014 року в односторонньому порядку).

Судом також враховано що, згідно вимог ч.4 ст.1056-1 ЦК, у разі зміни, зокрема, процентної ставки, в кредитному договорі обов’язково встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу.

Приписи в анкеті-заяві про обов’язок позивача регулярно знайомитися із змінами «Умов надання банківських послуг» та з змінами «Тарифу банку» в електронному вигляді на сайті банку, не можуть вважатися укладанням між сторонами додаткової угоди до кредитного договору, оскільки відповідно до вимог Цивільного Кодексу, угоди, що виходять за межі дрібно побутових укладаються в письмовій формі. Згідно із статтею 1055 ЦК України кредитні договори укладаються в письмовій формі. Кредитний договір, укладений без додержання умов щодо форми є нікчемними.

Суд також наголошує, що кредитний договір не є договором приєднання, також не є публічним договором, оскільки в кожному конкретному випадку банк може змінити умови договору під конкретні умови кредитування залежно від багатьох обставин, на які не впливає сам позичальник.

Це підтверджується положенням ч.2 ст.1 Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 №675-VIII, в якому законодавчо введено положення про незастосування положень щодо публічності електронних договорів, які укладаються шляхом приєднання, до банківських договорів. А також положеннями Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 року №851-IV.

З огляду на наведе суд дійшов висновку що підвищення процентної ставки за договором від 06.04.2012 року є незаконним.

За клопотанням відповідача, ухвалою суду від 01 червня 2016 року, у позивача був витребуваний додатковий розрахунок заборгованості по процентам за договором, укладеним між сторонами 06.04.20112 року, виходячи з 30% ставки, та розрахунок заборгованості окремо за комісією та пенею, проте вимоги суду з боку позивача виконані не були.

Згідно ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до статей 11 і 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з встановлених обставин, наданих сторонами доказів та вимог закону, позивачем в рамках розгляду даної справи, не надано належного розрахунку суми заборгованості за відсотками та комісією, а тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками з відповідача ОСОБА_1 за період з 01.09.2014 року (дата підвищення процентної ставки) по 31.12.2015 року та заборгованості за комісією слід відмовити.

Разом з тим, з розрахунку заборгованості наданої позивачем вбачається, що відповідач має заборгованість по процентам за користування кредитом, виходячи з процентної ставки 30 % станом на 31.08.2014 року - 1506,50 гривень, саме така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в рахунок заборгованості по процентам.

Суд вважає, що до правовідносин, що склались між сторонами необхідно також застосувати Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року з змінами та доповненнями від 12 лютого 2015 року.

Відповідно до преамбули Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», цей Закон визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Згідно ст.1 Закону України «Про боротьбу із тероризмом» район проведення антитерористичної операції це визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

В пункті 5 ст.11 Прикінцевих та перехідних положень Закону передбачено, що Кабінет Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону зобов'язаний, зокрема: затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» №405/2014 від 14 квітня 2014 року, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

На виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” Кабінет Міністрів прийняв Розпорядження № 1275р в редакції від 02.12.2015 року, яким затвердив Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком. Згідно п.20 ч.1 Додатку до Розпорядження КМУ № 1275р в редакції від 02.12.2015 року, м.Маріуполь Донецької області входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 проживає у м.Маріуполі, тобто проживає у зоні АТО, а тому на нього розповсюджуються норми Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Відповідно до ст.11 Прикінцевих та перехідних положень визначено, що термін дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення. Даний Закон набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, опублікований 14 жовтня 2014 року в газеті «Голос України» №197.  

Аналізуючи вказаний Закон, суд приходить до висновку, що позивач не мав права нараховувати відповідачу пеню та штраф на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитним договором б/н від 06.04.2012 року, починаючи з 14 квітня 2014 року, тому суд відмовляє позивачу в цій частині. А саме, не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідача штрафів в сумах 500 грн. та 770,87 грн., а також пені, нарахованої з 30.04.2014 року в сумі 2000 грн.

Таким чином, оскільки відповідач умови кредитного договору не виконує, підлягає стягненню з останнього на користь позивача сума заборгованості в розмірі 3700,70 гривень, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 2194,20 гривень та заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 1506,50 гривень,

Відповідно до ст. 88 ЦПК, в зв’язку з задоволенням позову, суд стягує з відповідачки на користь позивача судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 1378 грн.

Керуючись ст. ст. 3, 8, 11, 14, 57, 60, 81, 88, 197, 212-215 ЦПК України, 257-259, 264, 509, 530, 533, 554, 559, 526, 611, 625, 629, 638, 1046, 1048, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про Національний банк України», ст. 61 Конституції України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Публічного акціонерного товариства “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства “ПриватБанк” (ідентифікаційний код юридичної особи 14360570 адреса: м.Дніпропетровськ вулиця Набережна Перемоги, 50 МФО 305299, ОКПО 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 06.04.2012р., що утворилась станом на 31 грудня 2015 року в сумі 3700 (три тисячі сімсот) гривень 70 копійок, яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 2194 (дві тлячи сто дев’яносто чотири) гривні 20 копійок та заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 1506 (одна тисяча п’ятсот шість) гривень 50 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства “ПриватБанк” (ідентифікаційний код юридичної особи 14360570 адреса: м.Дніпропетровськ вулиця Набережна Перемоги, 50 МФО 305299, ОКПО 14360570) судовий збір в сумі 1378 гривень.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги, яка має бути подана до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні при розгляді справи мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя І.М. Міхєєва.