ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2016 р.Справа № 916/166/16

Одеський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів Діброви Г.І., Разюк Г.П.;

при секретарі судового засідання Саломатовій К.А.;

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №12490 від 18.12.2015 року ;

від відповідача - Теплицький М.І., за довіреністю б/н від 20.04.2016 року;

розглянувши апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Одеса та Товариства з обмеженою відповідальністю „КОМПАНІЯ ОСМА", м. Київ

на рішення господарського суду Одеської області від 06.04.2016 року

у справі № 916/166/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Одеса

до Товариства з обмеженою відповідальністю „КОМПАНІЯ ОСМА", м. Київ

про визнання договору припиненим та усунення перешкод у користуванні майном

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „КОМПАНІЯ ОСМА", м. Київ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Одеса

про усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 06.04.2016 року по справі № 916/166/16 було відмовлено у задоволенні первісного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (Далі - ФОП ОСОБА_3) до Товариства з обмеженою відповідальністю „КОМПАНІЯ ОСМА", м. Київ (Далі - ТОВ „КОМПАНІЯ ОСМА") про визнання договору припиненим та усунення перешкод у користуванні майном відмовлено повністю. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ОСМА" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Одеса про зобов'язання звільнити приміщення, передавши його ТОВ «КОМПАНІЯ ОСМА» шляхом надання ключів та інших можливих засобів доступу до вказаного приміщення на строк до 31.08.2017 року зі складанням нового акту прийому- передачі майна також відмовлено.

Мотивуючи дане рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову, місцевий господарський суд зазначив, що з наданих позивачем платіжних доручень вбачається, що ТОВ „ОСМА" лише двічі сплатило оренду плату пізніше ніж 15 числа березня та липня 2015 року, а згідно з п. 7.7 Договору прострочення оплати орендної плати більш ніж на 10 календарних днів сплату орендної плати чи інших платежів більше 2 раз у будь-якому річному періоді, є підставами для його розірвання. Позивач на надав доказів прострочення ТОВ „КОМПАНІЯ ОСМА" орендної платі більш ніж на 10 календарних днів, а отже відповідач виконував умови Договору належним чином.

Судом першої інстанції в рішенні зазначено, що умовами Договору сторони чітко визначили підстави припинення та розірвання Договору оренди від 01.10.2014 року. Оскільки позивачем не доведено наявність вказаних підстав у позові відмовлено в повному обсязі.

Мотивуючи рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вказав, що посилання ТОВ „КОМПАНІЯ ОСМА" у зустрічному позові на приписи п.3 ч. 2 ст. 16, ст.391 Цивільного кодексу України в обґрунтування своїх вимог щодо зобов'язання ФОП ОСОБА_3 звільнити вказане приміщення, є помилковим, оскільки вказані норми захищають права власника майна та право власності. ТОВ „КОМПАНІЯ ОСМА" не є власником вказаного приміщення і тому не може вимагати захист саме права власності на це приміщення.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, ФОП ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні первісного позову та прийняти нове рішення, яким первісні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

ФОП ОСОБА_3 вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

При цьому, позивач за первісним позовом зазначає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що сторони в Договорі чітко визначили випадки припинення і розірвання Договору, на його думку, зазначені поняття не є різними і взаємовиключними, а є похідними одне від одного. Судом невірно встановлено, що відповідач виконував умови Договору щодо своєчасної сплати орендної плати. Крім того, місцевим господарським судом не взяті до уваги вимоги позивача щодо усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом виселення ТОВ „КОМПАНІЯ ОСМА" з орендованого приміщення.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, ТОВ „КОМПАНІЯ ОСМА" звернулось з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволені зустрічного позову та прийняти нове рішення, яким зустрічні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

ТОВ „КОМПАНІЯ ОСМА" вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, зазначаючи що суд першої інстанції не в повній мірі встановив обставини, що мають значення для вирішення справи, оскільки ТОВ „КОМПАНІЯ ОСМА" були надані докази на підтвердження захоплення приміщення ФОП ОСОБА_3, а саме: витяг з кримінального провадження; ухвала слідчого судді від 11.02.2016 року; ухвала господарського суду про відмову у задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів від 23.12.2015 року; ухвала Апеляційного суду Одеської області від 24.02.2016 року; матеріали кримінального провадження.

31.05.2016 року ТОВ „КОМПАНІЯ ОСМА" надало заперечення на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3, в яких просило залишити її без задоволення, зазначаючи, що вимоги позивача за первісним позовом щодо усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення є безпідставними.

В судове засідання 01.06.2016 року з'явився представник позивача за первісним позовом, який підтримав доводи, викладені в його апеляційній скарзі та заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача за первісним позовом.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, з метою повного та всебічного дослідження обставин справи в їх сукупності, з урахуванням ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, додержання прав сторін, судове засідання було відкладено на 06.07.2016 року.

В судовому засіданні 06.07.2016 року представники сторін підтримали доводи, викладені письмово в їх апеляційних скаргах та запереченнях.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, повторно розглядає матеріали господарської справи та викладені в апеляційній скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.01.2004 року між Одеською міською радою та ФОП ОСОБА_3, укладено Договір дарування нежилого приміщення 1-го поверху та підвалу по АДРЕСА_1. площею 467 кв.м.

01.10.2014 року між ФОП ОСОБА_3 (Орендодавець) та ТОВ „КОМПАНІЯ ОСМА" (Орендар) укладений Договір оренди нежилого приміщення площею 299 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (Далі - Договір оренди).

Згідно з п. 2.2 Договору, строк оренди за даним Договором становить з 01.10.2014 року по 31.08.2017 року. Відповідно до п. 3.1 Договору Орендар сплачує орендодавцю орендну плату до 15 числа кожного місяця, а також платежі, передбачені п. 3.4 Договору (комунальні послуги, вивіз сміття, електроенергію, водопостачання та водовідведення, опалення, телефонні дзвінки).

В п. 4 Договору сторони погодили, що Орендар зобов'язується підтримувати приміщення в порядку відповідно до встановлених санітарних та протипожежних норм, своєчасно та у повному обсяг сплачувати орендну плату.

Пунктом 7.6 Договору передбачено, що договір припиняється у випадках: закінчення строк дії Договору; загибелі об'єкту оренди; достроково за згодою сторін; банкрутства Орендаря; в інших випадках, визначених даним Договором та діючим законодавством України.

В п. 7.7 Договору визначені випадки розірвання договору, а саме: Орендар використовує приміщення не за його призначенням, визначеним даним Договором, у випадку недотримання протипожежних, санітарних норм та норм екологічної безпеки; Орендар спеціально погіршує стан приміщення; Орендар прострочив більш ніж на 10 календарних днів сплату орендної плати чи інших платежів більше двох разів у будь якому річному періоді.

Повторно розглянувши справу, дослідивши її фактичні обставини, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія встановила, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні первісних позовних вимог, з огляду на наступне.

Позивачем заявлено позовні вимоги про визнання договору оренди від 01.10.2014 року припиненим та усунення перешкод у користуванні Майном.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

За змістом положень частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, однак у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Пунктом 4 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, припиненням дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Позовна вимога про визнання договору оренди припиненим є нічим іншим як встановлення факту, що має юридичне значення. Юридичні факти можуть встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

За таких обставин, вимога щодо встановлення певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належать повноваження щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога- спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Відокремлення встановлення фактів та визнання обставин від спору, де ці факти та обставини є доказом вимог чи заперечень у цьому спорі, суперечить основним засадам господарського процесу та його формам.

Враховуючи зміст позовної вимоги, заявленої позивачем про визнання Договору оренди від 01.10.2014 року припиненим, судова колегія вважає, що вона є вимогою про визнання факту, що суперечить вимогам ст. 12 Господарського процесуального кодексу України і не відповідає способам захисту порушеного права, передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

В пункті 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, місцевим господарським судом правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Стосовно позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ТОВ «КОМПАНІЯ ОСМА» з орендованого приміщення, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 783 Цивільного кодексу України передбачено, що наймодавець має права вимагати розірвання договору найму, якщо:

1)наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

2)наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

3)наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

4)наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу, частина 1 якої передбачає, що зміна та розірвання господарських договорів не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Як зазначалося раніше, в п. 7.7. Договору сторони передбачили випадки розірвання договору, а саме: Орендар використовує приміщення не за його призначенням, визначеним даним Договором, у випадку недотримання протипожежних, санітарних норм та норм екологічної безпеки; Орендар спеціально погіршує стан приміщення; Орендар прострочив більш ніж на 10 календарних днів сплату орендної плати чи інших платежів більше двох разів у будь-якому річному періоді.

В матеріалах справи наявні листи ФОП ОСОБА_3 на адресу відповідача від 13.10.2015 року № 88, від 11.08.2015 року № 74, від 20.01.2015 року № 33.

Судова колегія не приймає вказані листи в якості належних та допустимих доказів, наданих позивачем на підтвердження позовних вимог та зазначення позивачем про розірвання ним в односторонньому порядку договору оренди на підставі п. 7.7 , з огляду на наступне.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Листи від 20.01.2015 року № 33 та від 11.08.2015 року № 74 містять лише вимоги усунення недоліків в орендованих приміщеннях та компенсації витрат за поточний ремонт.

В листі від 13.10.2015 року № 88 позивач повідомив відповідача про розірвання Договору оренди з дати відправлення йому повідомлення у зв'язку з несвоєчасною сплатою орендних платежів та не компенсацією витрат на часткове приведення приміщень в належний стан, а також ігноруванням вимог по дотриманню санітарних та пожежних норм.

Як зазначалося раніше, умовами Договору оренди нежитлового приміщення від 01.10.2014 року, укладеного сторонами без зауважень та заперечень, сторони визначили перелік підстав, за наявності яких Орендар має право в односторонньому порядку розірвати вказаний Договір (п.7.7.).

Позивачем не доведено належними та допустимими засобами доказування підстави звернення з позовними вимогами саме про усунення перешкод в користуванні приміщенням шляхом виселення, оскільки матеріали справи не містять доказів розірвання ним (позивачем)договору оренди у порядку, встановленому чинним законодавством України і умовами договору.

Враховуючи, що орендні правовідносини між сторонами по справі тривають і відповідач продовжує користуватися спірним приміщенням на законних підставах, звернення до суду позивача з вищевказаними позовними вимогами є передчасним.

За таких обставин, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні приміщення шляхом виселення ТОВ «КОМПАНІЯ ОСМА» є вірним з мотивів, викладених вище.

Щодо зустрічного позову ТОВ „КОМПАНІЯ ОСМА" до ФОП ОСОБА_3 про зобов'язання ФОП ОСОБА_3 звільнити орендоване ним приміщення та передати ключі від нього та інші можливі засоби доступу до приміщення (ключі від домофону, перепустки, тощо) на строк до 31.07.2017 року зі складанням нового акту прийому-передачі майна, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 396 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

В разі неправомірного порушення речові права на чуже майно можуть бути захищені, але в Цивільному кодексі України не передбачені спеціальні засоби їх захисту. З певними притаманними їх природі особливостями речові права на чуже майно підлягають захисту з використанням тих засобів, за допомогою яких захищається право власності відповідно до глави 29 Цивільного кодексу України (петиторні засоби захисту). На відміну від раніше чинного законодавства надання захисту за допомогою петиторних засобів у Цивільному кодексі відрізняється певними особливостями. Право використовувати петиторні засоби захисту надано лише особам, які мають право на чуже майно. Згідно з статтею 398 Цивільного кодексу України право володіння виникає у будь-якої особи, володіння якої виникло на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Таким чином, орендар, який володіє на підставі договору є особою, за якою визначено право володіння, тобто речове право на чуже майно. У цивільному кодексу України не передбачаються спеціальні речові позови для захисту окремих прав на чуже майно, що вже виникли, від можливого порушення з боку третіх осіб та власника майна, обтяженого цими правами. Законні права та інтереси кожної особи, яка має речове право на чуже майно захищаються у тому ж порядку, що й права власника цієї речі, тобто забезпечені абсолютним захистом. Реалізація певних прав на чуже майно пов'язана з набуттям володіння ним. Тому, в разі втрати володіння особою, якій належить право на чуже майно, вона може застосувати для захисту своїх прав такий спосіб, що є подібним віндикаційному позову (стаття 387 Цивільного кодексу України), в разі порушень, не пов'язаних з втратою володіння - засобом, що є подібним негаторному позову (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Негаторний позов пред'являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатись ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном ти чи іншим способом. Однією з особливостей цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі.

Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найма (оренди), підряду, зберігання, застави та ін.), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом.

Підставою негаторного позову є факти, які повинні бути доведені позивачем щодо підтвердження дій відповідача у створенні перешкод у користуванні майном. При цьому, необхідно встановити факт об'єктивно існуючих протягом тривалого часу перешкод у можливості користування титульним володільцем майном.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за зустрічним позовом не довів суду належними та допустимими доказами по справі правомірність його вимог саме у обраний ним самостійно спосіб захисту порушеного права (шляхом зобов'язання ФОП ОСОБА_3 звільнити орендоване ним приміщення та передати ключі від нього та інші можливі засоби доступу до приміщення (ключі від домофону, перепустки, тощо) на строк до 31.07.2017 року зі складанням нового акту прийому-передачі майна).

Надані ним в якості доказів матеріали кримінального провадження не можуть бути підтверджені засобами господарського судочинства без наявного вироку суду у кримінальній справі та не є доказами встановлення факту об'єктивно існуючих перешкод з боку відповідача за зустрічним позовом.

За таких обставин, судова колегія вважає, що висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог є вірним з мотивів, викладених вище.

Помилкове тлумачення місцевого господарського суду норм статті 391 Цивільного кодексу України без врахування статті 396 Цивільного кодексу України не призвело до прийняття неправильного висновку та не може слугувати підставою для скасування чи зміни рішення в порядку статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи апеляційних скарг сторін судовою колегією розглянуті та відхилені, оскільки не спростовують вірного висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог за первісним та зустрічним позовом.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Одеса та Товариства з обмеженою відповідальністю „КОМПАНІЯ ОСМА", м. Київ задоволенню не підлягають, а рішення господарського суду Одеської області від 06.04.2016 року по даній справі залишається без змін з мотивів, викладених у постанові.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на заявників.

Керуючись ст.ст. 49; 99; 101-103; 105; Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Одеса та Товариства з обмеженою відповідальністю „КОМПАНІЯ ОСМА", м. Київ на рішення господарського суду Одеської області від 06.04.2016 року по справі № 916/166/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 06.04.2016 року по справі № 916/166/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

Г.П. Разюк