Справа № 2 -98/2007р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2007 р. Індустріальний районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.
при секретарі - Олексенко М.В.
за участю адвоката - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну
справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, Шоста Дніпропетровська державна нотаріальна контора м.
Дніпропетровська про визнання недійсним заповіту, доручення, договору дарування
квартири і визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за
законом, -
ВСТАНОВИВ :
У серпні 2001 року ОСОБА_1 звернулася до
Індустріального районного суду з позовом до ОСОБА_2, третя
особа Шоста Дніпропетровська державна нотаріальна контора м. Дніпропетровська
про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсним договору
дарування квартири і визнання права власності на квартиру в порядку спадкування
за законом.
В уточнюючих позовних вимогах від 11.04.2003 року до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, Шоста Дніпропетровська державна нотаріальна контора м.
Дніпропетровська позивачка просила визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_2, недійсним доручення від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_3, визнання недійсним
договору дарування квартири АДРЕСА_1 і
визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом .
Рішенням Індустріального районного суду від 11 березня 2005 року в задоволені
позову відмовлено в повному обсязі.
Ухвалою колегії суддів Судової палати з цивільних справ Апеляційного суду
Дніпропетровської області від 29 вересня 2005 року Рішення Індустріального
районного суду від 11 березня 2005 року скасовано.
При новому розгляді справи позивачка відмовилася від вимог в частині
встановлення факту родинних відносин, оскільки факт встановлений і ніким не
оспорюється (т.2 а.с.114).
Третьою особою ОСОБА_4 було подано позовну заяву про
визнання недійсним заповіту, доручення та договору дарування квартири ( т.2 а.
с.35-38). В ході розгляду справи третя особа подала заяву про відмову від
позову. Відмова прийнята судом та винесено ухвалу від 25.10. 2006 року про
закриття провадження .
В судовому засіданні позивачка в обґрунтуванні своїх вимог посилалась на те,
що вона є рідною сестрою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження. Він
був одиноким, інвалідом ІІ групи, у зв'язку з тим, що в 1944 році одержав
черепно-мозкову травму, ускладнену церебросклерозом, дисциркуляторною
енцефілопатією 3 ст. з двохсторонньою пірамідною недостатністю, синдромом
Паркінсона регідно тремтячої форми. Він перебував на диспансерному обліку.
ОСОБА_6 проживав один в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 житловою площею 19,1 кв.м., загальною площею 30,7
кв.м. Весною 1999 року ОСОБА_6 тяжко захворів. Психічний стан його був
поганий. 04 травня 1999 року він склав на ім'я ОСОБА_4
заповіт, який був посвідчений нотаріусом Першої державної нотаріальної
контори. Відповідачка ОСОБА_2, познайомившись із ОСОБА_6
у серпні 1999 року скористалася його станом здоров'я, його слабкістю до молодих
жінок і вирішила забезпечити себе житлом, оскільки проживала в гуртожитку.
14.09.1999 року ОСОБА_2 разом із матір'ю ОСОБА_3
привезли ОСОБА_6 в Шосту Дніпропетровську державну нотаріальну контору. Де
був посвідчений заповіт на ОСОБА_2, згідно до якого ОСОБА_6 заповідав
ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1. Там же було посвідчене доручення від імені ОСОБА_6 на ім'я
ОСОБА_3 з тим, що остання могла оформити документи в ДМБТІ та у
нотаріуса з метою передачі у власність ОСОБА_2 належної ОСОБА_6
квартири. 05 жовтня 1999 року від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_2
був посвідчений договір дарування квартири АДРЕСА_1. Від імені ОСОБА_6 діяла на підставі доручення мати
обдарованої - ОСОБА_3. Вважає, що заповіт і доручення необхідно вважати
недійсним, тому що на час їх складання і посвідчення нотаріусом, враховуючи
стан здоров'я ОСОБА_6, не міг розуміти значення своїх дій, керувати ними, не
розумів значення вчинених дій.
Відповідачка ОСОБА_2 та представник позовні вимоги не визнали. Просили в
задоволені позову відмовити. Суду пояснили, що померлий ОСОБА_6 дійсно
був визнаний інвалідом другої групи. Однак він добре розумів значення своїх
дій. На обліку у психіатра він не знаходився. Відповідно до довідок
Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації поранень у ОСОБА_6 за 1944-1947 роки не було. Посилання позивачки на те, що ОСОБА_6 був
недієздатний спростовується доказами по справі. Також посилання позивачки на
те, що її брат любив молодих жінок не дає підстави вважати його недієздатним.
Звернув увагу на те, що в державних нотаріусів, які посвідчували заповіт,
доручення не було сумнівів щодо дієздатності ОСОБА_6 .
Представник третьої особи , діючий на підставі доручення, в судовому
засіданні просив суд в задоволені позову відмовити. Суду пояснила, що
вона посвідчувала доручення, заповіт і договір дарування у відповідності до
чинного законодавства України: Закону “ Про нотаріат” , та “Інструкції про
порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”. Доручення і заповіт
ОСОБА_6 надавав особисто, йому були роз'яснені всі наслідки і він особисто
наполягав на написання в доручені дарування. Оскільки це був стандартний
бланк то в ньому було закреслено ті дії, які не надавалися, і допечатано
дарування. Сумнівів щодо дієздатності ОСОБА_6 у неї не виникало.
Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася. Про час і місце
слухання справи повідомлялась належним чином, про причину неявки суд не
повідомила (т.2 а.с. 120 ).
Суд, вислухавши сторони, адвоката, свідка, спеціаліста, вивчивши матеріали
справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Як встановлено в ході судового розгляду, ОСОБА_6, був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого
14.11.1997 року Дніпропетровським міськвиконкомом за №3/3500-97,
зареєстрованого в Дніпропетровському МБТІ № 271 п-84 ( т.1 а.с. 84 ) . 04
травня 1999 року ОСОБА_6 склав в першій Державній нотаріальній
конторі м. Дніпропетровськ заповіт , відповідно до якого він заповідав все
належне йому майно де б воно не було, та з чого б воно не складалося, в тому
числі і належну квартиру АДРЕСА_1, ОСОБА_4 (т.1 а.с.64.) 14.09.1999 року ОСОБА_6
склав в Шостій державній нотаріальній конторі м. Дніпропетровськ заповіт ,
відповідно до якого на випадок смерті зробив таке розпорядження: належну
йому квартиру АДРЕСА_1 заповідав
ОСОБА_2( т.1 а.с.78). Відповідно до доручення від
14.09.1999 року ОСОБА_6 доручив ОСОБА_3
подарувати належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до листа КП ДМБТІ від 13.01.2003 року НОМЕР_1
ОСОБА_3 по дорученню, посвідченому 6-ю Дніпропетровською державною
нотаріальною конторою 14.09.1999 року за реєстром НОМЕР_2 від імені ОСОБА_6, 15.09.1999 було оформлено замовлення НОМЕР_3 для дарування
квартири квартиру АДРЕСА_1 ( т.1 а.с.
88-89). Відповідно до договору дарування від 05.10.1999 року ОСОБА_3 , яка діяла за дорученням від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_2 уклали договір, про те, що ОСОБА_6 подарував а ОСОБА_2
прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 ( т.1
а.с. 79-80). Відповідно до свідоцтва про смерть від 09.01.2001 року ОСОБА_6 помер по причині кардіосклероз атеросклеротичний ІНФОРМАЦІЯ_2 року ( т.1 а.с.141). На підставі договору дарування від 05.10.1999 року
квартира АДРЕСА_1 зареєстрована в КП
ДМБТІ за ОСОБА_2 ( т.1 а.с.7).
Як пояснила відповідачка, вона познайомилася із ОСОБА_6 в 1997
році, на момент знайомства із ним вона працювала в ПТУ №54. В нього на
квартирі проживали дві її учениці з яких він не брав грошей, але просив їх
готувати їжу, ходити на базар, прибирати в квартирі. Вона неодноразово
заходила в його квартиру і розмовляла з ним про учениць. ОСОБА_6 приходив
до неї на роботу і просив допомоги щодо прибирання в квартирі, таку допомогу
вона та учениці ПТУ йому неодноразово йому надавали. ОСОБА_6 сам
запропонував їй поїхати до нотаріуса і оформити договір дарування квартири,
ОСОБА_6 був одинокий йому ніхто не допомагав.
Суд не може прийняти до уваги твердження позивачки про те, що ОСОБА_6 із за черепно-мозкової травми отриманої в роки війни був при складанні
заповіту та доручення недієздатним і не розумів значення своїх дій, оскільки
відповідно до листа Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. І.І.
Мечнікова від 16.10.2001 року ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження в
відділенні психо-соматики обласної клінічної лікарні не знаходився (т.1 а.с.
34). Відповідно даних міського психоневрологічного диспансеру від 18.10.2001
року ОСОБА_6 на обліку не знаходився ( т.1 а.с.36), відповідно до даних
психоневрологічного диспансеру від 24.10.2001 року ОСОБА_6 на обліку не
перебував ( а.с.40).
Як показав у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , він зі слів
ОСОБА_6 написав в його медичній карточці, про те, що була отримана черепно-
мозкова травма в роки війни. Ніяких підтверджуючись документів не надавалось.
Так відповідно до листа Центрального архіву Міністерства оборони Російської
Федерації від 19.04.2006 року “ даних про поранення та контузію на
23.10.1944 року не має” ( т.2 а.с.52). Відповідно до листа Центрального
архіву Міністерства оборони Російської Федерації від 02 травня 2006 року №
3/П-47929 , даних щодо порання та контузії ОСОБА_6 не має ( т.2 а.с. 94).
Спеціаліст ОСОБА_8 пояснив, про те, що діє Інструкція “ Про
порядок встановлення причинного зв'язку інвалідності у колишніх
військовослужбовців з перебуванням на фронті”. У військовому білеті ОСОБА_6 не має даних про поранення. Дивлячись на медичні документи які є по справі
він не вбачає підстав для проведення посмертної-психіатричної експерти,
оскільки по даним матеріалам її не можливо провести, а якщо вона буде
призначена судом то в її проведенні буде відмовлено.
Якби б ОСОБА_6 був недієздатним то він би був направлений на
обласну МСЕК з психіатрії, а не неврологічну. Якби ОСОБА_6 був психічно
хворий, то йому була б встановлена група інвалідності по основній хворобі.
Оглядаючи медичну карту ОСОБА_6 зразу стає зрозуміло, що всі хвороби пов'
язані із його віком, а не з його психічним станом.
Вислухавши сторони, свідка та спеціаліста Ухвалою суду від 16 січня
2007 року було відмовлено позивачці в проведенні посмертної судової
психіатричної експертизи.
Посилання позивачки на те, що тільки особа, яка не розуміє значення своїх дій
може подарувати квартиру чужій людині, а не залишити родичам, не може бути
прийнята судом до уваги, , оскільки як показала в судовому засіданні
представник третьої особи, ОСОБА_9, яка безпосередньо посвідчувала
доручення, заповіт та договір дарування, в неї не виникало сумнівів щодо
дієздатності ОСОБА_6 ОСОБА_6 виразив свою волю і подарував спірну
квартиру відповідачці. Звернула увагу суду на те , що і при посвідчені
першого заповіту у нотаріуса також не виникло сумнівів щодо дієздатності ОСОБА_6
Згідно до ст.55 ЦК України ( в редакції 1963 року) угода, укладена
громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладання перебував у
такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними,
може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.
У відповідності до постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978
року №3 ( зі змінами, внесеними постановами від 25.12.1992 року №13 та від
25.05.1998 р. № 15) “ про судову практику в справах про визнання угод
недійсними” правила ст.55 ЦК України поширюються на ті випадки, коли не має
законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що
в момент укладання угоди він перебував у такому стані, коли не міг розуміти
значення своїх дій або керувати ними.
Таким чином, оцінюючи всі докази по справі суд вважає, що позовні вимоги
ОСОБА_1 не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні і
задоволенню не підлягають .
У відповідності зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше
як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього
Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших
осіб, які беруть участь у справі.
Керуючись: постановою Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978
року №3 ( зі змінами, внесеними постановами від 25.12.1992 року №13 та від
25.05.1998 р. № 15) “ про судову практику в справах про визнання угод
недійсними” ст. 55 ЦК України ( в редакції 1963 року) , ст.ст.3, 11, 15 , 58,
59,60, 212-215 ЦПК України , суд -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити в повному
обсязі.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області
через Індустріальний районний суд, шляхом подачі у 10-ти денний строк, з дня
проголошення рішення, заяви про апеляційне оскарження і подання після цього
протягом 20-ти днів апеляційної скарги, або без подання заяви про апеляційне
оскарження, шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 10-ти днів з дня
проголошення рішення.
Суддя
Л.П. Слюсар